Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Я згоден віддати життя. Готуй еліксир.

– О-о. Це не займе багато часу. Все дуже просто: трохи соку мандрагори, стільки ж "драконівської крові"… так… нагріваємо у долонях. Вино… ще трохи. Що ж! – Ксилон переможно подивився на Некромасана. – Навіть ти не зміг би зробити еліксир краще! Залишилося лише додати крові! Зараз ми випробуємо силу еліксиру, щоб ви всі могли переконатися в моїх здібностях!

Фалькар підійшов до столу і розбив пісочний годинник. Скло розсипалося і розлетілося убоки. На піску він написав лише одно слово: "Винен"? Цей напис призначався для Некромасана, він тут же його прочитав, і підняв голову на Фалькара. Їх погляди зустрілися, і некромант негативно похитав головою. Цієї відповіді Фалькару було досить. Тарсіша підійшла до Дітара, простягла долоню, в якій був вкладений ланцюжок. Дітар подивився на її обличчя. Циганка почервоніла. Йому все стало зрозуміло.

– І все-таки вона злодійка – сказав собі Дітар, він пішов до Ксилона і почав знімати сорочку, але як тільки брехливий король відвернувся, чернець накинув її йому на голову. Той оступився до Тарсіши, і тоді вона вдарила його по очах ланцюжком. Ксилон намагався зупинити кров руками і кричав, але всі зрозуміли, що він осліп. Він відступив до вікна і наштовхнувся на Мірану. Вона вихопила у нього кинджал, перерізала йому горло і штовхнула в вікно. Стражники накинулися на неї, але дівчина перетворилася на холоднокровного вбивцю.

Вона чудово ухилялася від ударів, і працювала своєю зброєю, як жалом, завдавала точних і сильних ударів. Стражники навіть не встигли покликати на допомогу, за пару хвилин вони всі були мертві.

– Мірана допоможи іншим, охорона може прийти будь-якої хвилини. – Сказав Есін, але дівчина лише розсміялася.

– Я не Мірана, мене звуть Магуран. – Зізналася дівчина. – Я дякую вам за допомогу.

– Що це все означає? – Голос Дітара звучав дзвінко, і він був здивований черговому повороту в цій історії.

– Все просто. – Посміхнулася вона. – Я працюю на Книготорговця, а ви допомагаєте мені виконати його доручення.

– І що ж ти для нього повинна зробити, невже вбити Ксилона?

– Смішно! Я знайшла місцерозташування Агарії! Туди я і повинна доставити жертву. – І дівчина показала карту, ту саму, яку їм дав Серафім.

У цю єдину ніч, коли вона віддалася Есіну, вона і змогла її викрасти.

– Щоб вкрасти карту, тобі не обов'язково було лізти в моє ліжко. – Грубо відповів Есін, почуваючи себе обдуреним і використаним. – Карта була в Дітара, а не у мене.

– Я була з тобою, але не стала твоєю! Я отримала те, що було треба мені. Все справедливо.

– Звичайні люди називають це …

– Я не звичайна людина! Я одна з кращих вбивць у світі! Та і взагалі, що ти знаєш про…?

Есіну було важко стримувати свої емоції:

– Зовсім не боляче коли почуття не взаємні.

– Коли вони взаємні – дуже боляче.

– Що ти тепер з нами зробиш, вбивця, га?

– Ви мені не потрібні. Я зараз зізналася, щоб ви були готові до наступної зустрічі зі мною. – Магурана зробила кілька кроків до Есіна і блискавичним ударом кинджала зробила йому невеликий розріз над лівою бровою. – Шрам тебе прикрасить, будеш частіше мене згадувати.

Есін зрозумів – вона не бреше, і тепер знав, що потрібно робити. Мірана не повинна забрати карту. Тепер можна знову ризикнути всім. У цей момент вона закричав на все горло: "Аа-а", ніби від болю. Він знав, що зараз увірвуться стражники. Так і сталося, ось тільки коли двері відкрилися, в них забіг тільки один охоронець. Магурана кинулася до вікна, Тарсіша стрибнула на нею, щоб затримати. Тоді вона схопила Тарсішу за волосся і відштовхнула настільки сильно, що та, пролетівши половину зала, впала на підлогу. І тут охоронець заніс меч над циганкою.

Дітар знову став перед вибором. Рятувати карту або кохану. Він схопився на стіл і, відштовхнувшись ногами, накинувся на нападника. Чернець вдарив його лобом у голову з такою силою, що той впав без свідомості. Фалькар кинувся до його меча і почав звільнятися від мотузок. Тарсіша підняла осколок годинника і накинулася на Мірану, порізала їй обличчя, так і не дала їй вистрибнути в вікно. За дверима були чутні кроки охорони. Дітару і Есіну довелося їх затримати. Магурана, із скривавленим лицем, раптом сховалася за вікном.

Охорона почала виламувати двері. Есін переглянувся з Дітаром і, отримавши схвалення, схопив Тарсішу за руку і вони вистрибнули слідом за Міраною. Дітар стримував натиск охорони, а Фалькар звільнив Некромасана, і сказав, що вже можна впустити охорону.

– Ксилон мертвий! І я знову ваш король! Тільки що, через це вікно, втекла дівчина, вона небезпечна злочинниця, її потрібно негайно зупинити. Виконувати! – І охорона сховалася так само швидко, як і з'явилася.

Некромасан напрочуд швидко підійшов до столу, взяв ніж, яким був вбитий Ксилон. На ножі була кров:

– Цього вистачить. Ти був здібним учнем Ксилона. – Повільно говорив Некромасан, збираючи в посудину кров, що все слабкіше стікала з ножа. – Учнем некроманта, але не короля. Ти правильно приготував еліксир.

Некромасан додав бракуючий елемент у суміш, вилив усе в невелику пляшечку, а залишки рідини виплескав собі на долоню і притиснув її до рани охоронця, що помер. Через мить той поворушив рукою, потім ногою…

– Еліксир у нас, знак "13" спрацював, підійшла і смерть Ксилона, точніше – його кров. Життя – за життя! Дякую тобі, Дітар, без твоєї допомоги я не повернувся би на трон.

Пошуки Магурани не дали результатів. Варта продовжувала обшукувати кожен будинок. А ченцям був час повертатися. Усі четверо осідлали коней і виїхали за ворота.

Не проїхав і пари кілометрів, вони зупинилися відпочити. Останні події зовсім вимотали їх. Тарсіша і Фалькар постраждали менше за всіх, тому зайнялися упорядковуванням поспішно зібраного спорядження і зброї. Добре, що не забули мисливські арбалети. А тут і самі германські бродяги завітали!

Про їх наближення дав знати гучний спів. Мелодія була проста, груба, але дуже відповідна. На галявину, по троє в ряд, виїжджали вершники. Кожен на поводі вів одного – двох коней, з великими мішками особистих речей. Всі вони добре випили і були щасливі.

– А ось і наші нові друзі. – Язик Адвара трохи заплітався. – Ми знали, що скоро вас наздоженемо.

Тільки зараз Дітар і Есін помітили вдалині стовп чорного диму, що розсіювався. Простеживши за їх поглядом, Адвар розреготався.

– А?! Гніздо дракона. Спалили ми тих чудовиськ, вирішили їх не забирати. Мерзенне було місце, але вогонь його очистить. Місту нічого