Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Однак йому здавалося, що якби в нього вийшло стати воїном, він робив би ще шляхетнішу справу. Захищав би рідну землю, немов легендарні світлоокі герої. А тут іще це неповторне відчуття, яке з’являлося, щойно він стискав у руці зброю.

Дві дороги. Які, фактично, вели в протилежних напрямках. А обрати потрібно було лиш одну.

Його мати все ще сколювала крєм зі звису, і Кел, зітхнувши, приніс із комірчини ще одну драбину й набір інструментів, а тоді долучився до неї. Він був високий як на свій вік, та все ж йому довелося залізти аж на верхні щаблі. Працюючи, він краєм ока помітив материну усмішку: жінка, без сумніву, раділа, що виховала такого послужливого сина. Насправді ж Келу просто кортіло зірвати злість, гамселячи по чомусь.

Як би він почувався, одружившись із кимось на кшталт Ларал? Йому ніколи не стати їй рівнею. Хто зна, світлоокими чи темноокими народилися б їхні нащадки, тож навіть його власні діти могли би переважати Кела за рангом. Він розумів, що почувався би страх як ніяково. І в цьому полягав іще один аспект лікарської кар’єри. Ступивши на цю дорогу, він автоматично обирав життя свого батька — відлюдницьке, а то й ізгойське.

Проте якби він подався на війну, то знайшов би там місце для себе. Можливо, йому навіть вдалось би здійснити практично немислиме — здобути Сколкозбройця та стати справжнім світлооким. Тоді він зміг би одружитися з Ларал як рівня з рівнею. Чи не тому вона завжди заохочувала його стати солдатом? Невже вона ще тоді розмірковувала про такі речі? Ще тоді, коли всі ці рішення — стосовно шлюбу чи кар’єри — здавались неймовірно далекими самому Келу.

Він почувався таким юним. А чи й справді існувала необхідність обдумувати ці запитання? Доки харбрантські лікарі дозволять йому складати вступні іспити, мине ще не один рік. Однак якщо натомість він таки збереться стати солдатом, треба буде завербуватися в армію ще до того. Як відреагує батько, коли Кел просто подасться з вербувальниками — і тільки його й бачили? Він-бо не певен, що зможе глянути в розчаровані очі Ліріна.

Ніби у відповідь на його думки неподалік пролунав батьків голос:

— Гесіно!

Келова мати обернулася, усміхаючись та ховаючи назад під хустину неслухняне пасмо темного волосся. Батько мчав вулицею, і його обличчя виглядало схвильованим. Кел відчув раптовий укол тривоги. Хто травмувався? Чому Лірін не послав по нього когось іншого?

— Що таке? — запитала мати, спускаючись із драбини.

— Він тут, Гесіно, — відповів батько.

— Давно пора.

— Хто? — запитав Кел, зістрибуючи долі. — Хто тут?

— Новий градоправитель, синку, — сказав Лірін, і в морозному повітрі заклубочилася пара його віддиху. — Його звати ясновельможний Рошон. Боюся, перевдягатись нíколи, бо ще проґавимо його першу промову. Ходімо!

Усі троє поспішили геть, і Келові думки та побоювання відступили перед лицем можливості побачити нового світлоокого.

— Він не попередив про своє прибуття, — напівпошепки промовив Лірін.

— Можливо, це добрий знак, — відказала Гесіна. — Може, йому ні до чого фальшиві прояви всенародної любові.

— Або йому просто плювати на цей народ і його любов чи нелюбов. Прародителю бур, ненавиджу зміну правителів. Я завжди почуваюся так, ніби кидаю жменю камінців, граючи у зламай-шию. Що ж нам випаде — «королева» чи «башта»?

— Ми зовсім скоро дізнаємося, — сказала Гесіна, кинувши погляд на Кела. — Не дозволяй батьковим словам позбавляти тебе самовладання. У такі хвилини він схильний впадати в песимізм.

— Неправда, — втрутився Лірін.

Дружина виразно глянула на нього.

— Наведи ще хоч один приклад.

— Коли ти знайомився з моїми батьками.

Той зупинився, як укопаний, і закліпав очима.

— Вітер із бурею, — пробурмотів він, — будемо сподіватися, що все пройде й наполовину не так погано, як тоді.

Кел зацікавлено прислухався. Він ніколи не бачив материних батьків, та й про них рідко коли говорили. Незабаром їхня трійця добулася до південної околиці містечка. Там зібрався цілий натовп, серед якого на них уже чекав Тіен. Він схвильовано замахав їм рукою, підстрибуючи від нетерплячки.

— Якби мені та хоч половину його наснаги, — промовив Лірін.

— Я підібрав для нас місце! — схвильовано загукав Тіен, тицяючи пальцем. — Там, біля бочок із дощовою водою! Хутчіш! Бо ще проґавимо!

Він прожогом кинувся туди й виліз наверх. Помітивши його, кілька містечкових хлопчаків заштурхали один одного ліктями, а котрийсь навіть відпустив коментар, якого Кел не розчув. Решта ж зареготали з малюка, і його старший брат миттю розлютився. Тіен не заслуговував на кпини лише через те, що був трішки субтильний для свого віку.

Однак тепер був не час стикатися з ними, тож Кел із похмурим виглядом приєднався до батьків, які розташувалися біля бочок. Тіен усміхнувся йому, стоячи на покришці однієї з них. Він купками розклав довкола себе кілька своїх улюблених камінчиків — різних кольорів і форм. Такого добра валялося довкола хоч гать гати, але Тіен єдиний серед його оточення вмів помічати в них дивовижне. Хвильку повагавшись, Кел теж зіп’явся на бочку — дуже обережно, щоб не розкидати братових скарбів, — щоб і самому краще роздивитися кортеж градоправителя.

Він був довжелезний. Процесія нараховувала ніяк не менше дюжини фургонів, що тяглися вслід за елегантною чорною каретою, запряженою четвіркою лиснючих вороних коней. У Кела мимоволі відвисла щелепа. Вістіов мав лише одну шкапу, та й та здавалася його ровесницею.

Хіба могла одна людина, нехай навіть і світлоока, мати аж стільки меблів? І де він їх усі ставитиме? А були ще ж і люди. Багато дюжин, котрі їхали у фургонах чи йшли пішки, збившись у групи. Також промарширувало з десяток солдатів у сяючих нагрудниках і шкіряних спідницях. У цього світлоокого була навіть власна почесна варта.

Зрештою процесія дісталася повороту на Гартстоун. Вершник, який очолював її, спрямував карету та солдатів у бік містечка, тоді як більшість фургонів продовжили свій шлях у напрямку маєтку. Келове хвилювання зростало з кожною миттю, доки екіпаж поволі котився до зустрічальників. Невже йому таки поталанить побачити справжнього світлоокого героя? Містечком ходили чутки, що новим градоправителем, найімовірніше, стане хтось із тих, чиї заслуги у війнах за об’єднання Алеткару король Ґавілар чи великий князь Садеас відзначили підвищенням по службі.

Карета розвернулася боком — так, щоб, вийшовши з неї, пасажир опинився якраз