Читати книгу - "Чорний дім"

— Не думаю, що мене підстрелили, — каже він.

Ніхто не звертає уваги на Диктатора. Док запитує в Мишеняти, чи той не хоче поїхати в лікарню.

— Ніяких лікарень, чуваче. Лікарні вбивають людей.

— Тоді хоча б дозволь оглянути твою ногу.

— Гаразд, дивись.

Док стає на коліна на узбіччі дороги і підтягує штанку джинсів Мишеняти до коліна. Він робить це дуже обережно, але Мишеня все одно здригається.

— Мишеня, — каже він, — я ніколи не бачив такого укусу собаки.

— І собаки такого теж.

— Якого собаки? — запитує Диктатор.

— Ця рана якась дивна, — каже Док. — Тобі потрібні антибіотики, і до того ж негайно.

— У тебе є антибіотики?

— Звичайно, що так.

— Тоді поїхали до Шнобеля, і можеш колоти там скільки влізе.

— Як скажеш, — відповідає Док.

20

Приблизно в той час, коли Мишеня і Шнобель уперше невдало шукають невеличку дорогу і знак «В’ЇЗД ЗАБОРОНЕНО», Джек Сойєр чує набридливий дзвінок мобільного телефону. Він сподівається, що телефонує Генрі Лайден, який хоче повідомити йому нову інформацію з приводу записаного телефонного дзвінка на «911». Звичайно, було б чудово, якби він його впізнав, проте Джек навіть не сподівається, що Генрі розпізнає голос; Рибак-Бернсайд приблизно того ж віку, що й Потсі, до того ж Джек не думає, що старий лиходій провадить помітне соціальне життя чи тут, чи на Територіях. Єдине, що Генрі може зробити, — це завдяки своєму витонченому слуху почути в голосі Бернсайда особливі нотки й описати всі нюанси, які він вчуває у ньому. Якби ми не знали, що Джек вірить у властивість свого друга чути нюанси і відтінки голосів інших людей, то нам могло би це видатись чимось безглуздим, як, приміром, віра в магію. Джек сподівається, що відпочивши та набравшись сил, Генрі Лайден зможе дізнатися щонайменше одну чи дві ключові деталі в цій історії або якусь відмінну ознаку, що звузить коло пошуків. Для Джека цікава будь-яка інформація, отримана від Генрі. Якщо телефонує хтось інший, то він планує закінчити розмову якомога швидше.

Голос, який відповідає на вітання, змушує його переглянути свої плани. Фред Маршалл хоче поговорити з ним, але Фред такий збуджений і говорить так незв’язно, що Джек вимушений попросити його пригальмувати і почати спочатку.

— У Джуді знову зрив, — каже Фред. — Джуді… бурмоче і марить. Вона стала такою ж навіженою, як раніше, дереться стінами. О Боже, вони одягли її в гамівну сорочку, і від цього вона божеволіє ще більше. Вона хоче допомогти Таю, це все через той запис. Господи, це просто нестерпно, Джеку, містере Сойєр, я знаю, що говорю безладно, але я справді хвилююсь.

— Ви ж не хочете сказати, що хтось прислав їй запис дзвінка на «911»? — каже Джек.

— Ні, ні… який ще запис на «911»? Я кажу про запис, доставлений сьогодні в лікарню. Він був адресований Джуді. Вони дали їй послухати його, ви можете в це повірити? Мені хочеться задушити лікаря Шпіґельмана і ту медсестру Джейн Бонд. Що з цими людьми? Прийшла касета, вони кажуть: о, чудово, вам прислали послухати касету, тримайте, зараз принесемо магнітофон. У психіатричному відділенні? Хіба не можна було хоча б прослухали її перед цим? Послухайте, хай би що ви зараз робили, я буду вам безмежно вдячний, якщо ви дозволите заїхати за вами і поїдете зі мною туди. Ви могли б з нею поговорити. Ви єдиний, хто може її заспокоїти.

— За мною не треба заїжджати, тому що я вже в дорозі. Що було на касеті?

— Я не зрозумів. — Фред Маршалл починає говорити набагато чіткіше. — Чому ви їдете туди без мене?

Якусь мить подумавши, Джек говорить йому цілковиту брехню.

— Я подумав, що ви, мабуть, уже там. Шкода, що це не так.

— Думаю, мені вистачило б глузду, щоб прослухати плівку, перш ніж вмикати її Джуді. Знаєте, що то був за запис?

— Рибака, — каже Джек.

— Звідки ви знаєте?

— Він великий любитель таких трюків, — каже Джек. — І що було в тому записі?

— Скажіть мені, і я вам скажу. Я знаю лише те, що зміг зрозуміти зі слів Джуді, і те, що згодом мені розповів доктор Шпіґельман. — Голос Фреда Маршалла починає тремтіти. — Рибак дражнив її. Ви можете в це повірити? Він казав: «Твій маленький хлопчик дуже самотній». А тоді ще щось на кшталт: «Він просить і просить, щоб подзвонити додому, привітатись зі своєю матусею». Джуді казала лише, що в нього дивний іноземний акцент, чи то дефект мови, чи то що, але його спершу було нелегко зрозуміти. А тоді він каже: «Скажи привіт матусі, Тайлере», — і Тайлер… — голос Фреда переривається, він змушений боротися з емоціями, перш ніж продовжує. — Тайлер, ох, Тайлер був дуже пригнічений, він кликав на допомогу. — Фред робить довгу паузу, Джек чує глибокий вдих. — І він плакав, Джеку, він плакав. — Фред більше не в змозі тамувати свої почуття, він плаче відверто, не стримуючи емоцій.

Джек слухає позбавлений гордості безпорадний плач людини, в якої горе і сум замінили всі інші емоції, і він усім серцем тягнеться до Фреда Маршалла. Ридання стишуються.

— Вибачте. Іноді я думаю, що в гамівну сорочку одягати треба мене.

— І на цьому запис урвався?

— Тоді він знову говорив… — Якусь мить Фред просто голосно дихає, намагаючись дати раду думкам. — Вихвалявся своїми вчинками. «Бутуть ше фибифиства, а пізля того снову і снову, ви взі ше матимемте смогу сим назолодитизь», — процитував мені Шпіґельман! Діти Френч Лендінґа виляжуть, як пшениця в полі. «Филяшудь, як пшенися». Хто так говорить? Що це може бути за людина?

— Хотів би я знати, — каже Джек. — Можливо, він говорив з акцентом, щоб звучати ще страшніше. Чи щоб змінити свій голос. — «Він би ніколи не маскував свій голос, — думає Джек, — він надто пишається собою, щоб