Читати книгу - "Бляшаний барабан"

Оскар не поспішав, він спокійно, дедалі остигаючи, сидів біля Марії на дубовій лаві. Минули роки, а мені, однак, здавалося, немовби й досі ті самі люди, замислено гортаючи перелік гріхів, чекають, поки його велебність Вінке наставить їм своє вухо. Ми сиділи трохи збоку, ближче до середини нефа. Я хотів, щоб Марія сама зробила вибір, і не ускладнював його. З одного боку, вона була не так близько до сповідальні, щоб розгубитися, отож могла тишком-нишком, сказати б, неофіційно перейти до іншої віри; з другого боку, вона мала змогу подивитись, як усе відбувається перед сповідальнею, і так, спостерігаючи, ухвалити остаточне рішення, ступити на шлях до сповідальні й вуха його велебности і обговорити з ним подробиці свого переходу в лоно всепрощенної церкви. Мені було її шкода, коли я бачив, як вона, така маленька, стоїть навколішках серед оцих запахів, порохняви, ліплення, під янголами, що в'ються у неї над головою, в заломленому світлі, серед судомно застиглих святих, перед, серед і поміж любострасних мук католицизму й уперше хреститься навпаки. Оскар легенько торкнув Марію, продемонстрував, як треба правильно хреститися, показав їй, такій допитливій, де — за її чолом, де — глибоко у неї в грудях, де саме в її плечах живе Отець, Син і Святий Дух, а також як треба згортати руки, щоб дійти до «амінь». Марія послухалася, руки лишила там, де вони були, коли дійшла до «амінь», і почала проказувати нову молитву.

Спершу й Оскар намагався згадати в своїй молитві декого з небіжчиків, та, виторговуючи у Всевишнього вічний спокій і стежку до небесних радощів для своєї Розвіти, так заплутався в усіляких земних подробицях, що й вічний спокій, і радощі небесні зрештою оселилися в одному з паризьких готелів. Тоді я мусив рятуватися, вдавшись до загальних слів, бо вони ні до чого не зобов'язують, сказав «на віки вічні», «surrum corda, dignum et justum» — це достойно і справедливо, тим обмежився й тільки зацікавлено поглядав збоку на Марію.

Молитися по-католицькому їй личило. Вона робила це благоговійно й мала вельми привабливий вигляд — хоч бери та малюй. У молитві її вії подовшали, брови чіткіше окреслилися, щоки порум'яніли, чоло стало опуклішим, шия — гнучкішою, а ніздрі заворушилися. Цієї хилини Маріїне обличчя, що скорботно розквітало в мене на очах, мало не спокусило Оскара спробувати зблизитись. Але тим, хто молиться, не можна заважати, їх не можна спокушати, й не можна, дивлячись на них, піддаватися спокусі, навіть якщо тим, хто молиться, приємно, що вони варті уваги, і навіть якщо їм здається, що це йде на користь їхній молитві.

Отож я з'їхав з вичовганої церковної лави й добропристойно згорнув руки на барабані, що виглядав з-під курточки. Оскар утікав від Марії. Він ступив на кам'яні плити, прослизнув з барабаном повз усі станції хресного шляху в лівому нефі, не затримався біля святого Антонія — помолися за нас! — ми ж бо не згубили ні гаманця, ні ключа від дверей; святого Адальберта Празького, якому вкоротили віку пруссаки, ми обійшли праворуч — нехай лежить собі — й, не спиняючись, перестрибуючи з плити на плиту — виходила така собі шахівниця — дісталися до килимка, який сповіщав: тут починаються сходи до лівого бічного вівтаря.

Сподіваюся, ви мені повірите, що в новоготичній цегляній церкві Серця Ісусового й, звичайно ж, перед лівим вівтарем усе лишилося, як і було. Рожево-голенький Ісусик і досі сидів на лівому коліні в Діви — я вмисне не називаю її тут Дівою Марією, щоб не сплутати з моєю Марією, що саме наверталася в іншу віру. До правого коліна Діви так само притискався отой малий Хреститель, сяк-так затуливши свою голизну волохатою шкурою шоколадного кольору. А сама Діва, як і колись, показувала на Ісуса вказівним перстом правиці, водночас дивлячись на Іоана.

Але Оскара й після того, як його тут стільки років не було, цікавили не так гордощі незайманої матері, як статура в обох хлопчиків. Ісус був на зріст десь такий самий, як мій син Курт, коли тому сповнилося три роки, — тобто на сантиметрів два вищий від Оскара. А ось Іоан, що за всіма свідченнями був старший від назаретянина, зріст мав такий самий, як я. Проте вираз обличчя в обох був однаковий — постаречому мудрий, властивий, до речі, й мені, вічному трилітку. Не змінилося нічого. Та й міни в обох були такі самі — хитрющі, як і багато років тому, коли я навідувався до церкви Серця Ісусового разом із бідолашною своєю матусею.

Килимовою доріжкою на сходах усе вище, вище, тільки без отого Introitus. Я перевірив кожну фалду на одязі й своєю барабанною паличкою, куди чутливішою, ніж усі пальці разом, пройшовся розмальованим гіпсом обох голопуцьків — повільно, нічого не проминаючи: стегенця, черевце, руки, полічив жирові складочки, ямочки, зріст був точнісінько, як в Оскара, моя здорова плоть, мої міцні, трохи повнуваті коліна, мої короткі, зате м'язисті руки барабанщика. Та й тримав він їх так само, цей шибеник. Сидить собі на колінах у Діви й здіймає кулачки, так наче надумав постукати в бляшанку, так наче барабанщик уже не Оскар, а Ісус, так наче він тільки й очікував мого барабана, так наче цього разу й справді зібрався видати на бляшанці перед Дівою, Хрестителем і мною щось ритмічне й приємне для вуха.

І я зробив те, що вже робив багато років тому: скинув із себе барабана й поклав собі випробувати Ісуса. Обережно, щоб не завдати шкоди розмальованому гіпсу, я поклав Оскарову біло-червону бляшанку на його рожеві колінця, але зробив це задля власної втіхи, одне слово, не сподіваючись, мов останній дурень, на чудо, радше я хотів увіч переконатися в його неспроможності, бо хоч він і сидів отак, піднісши кулачки, хоч він і мав мої пропорції й мій незмінний зріст, хоч він і був гіпсовий і завиграшки вдавав із себе трирічного, що навіть мені давалося коштом великих зусиль і нестерпних страждань, а барабанити він однаково не вмів, а вмів лише вдавати, нібито вміє, і либонь, міркував собі так: «Ось якби я мав, то теж умів би". А я сказав: «Ти й маєш, а однаково не вмієш», а тоді стромив йому обидві палички, а сам трохи не покотився зо сміху — стромив у його пальчики-сосиски, в усі десять, мовляв, починай, любий Ісусику, розмальований гіпсику, лупи по блясі, а Оскар відійде назад, три