Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том другий"

Рано-вранці вздовж вулиць, якими робітники поспішають до праці, сидять численні жінки. Біля ніг у них — торби з хлібом. Робітники купують і купують його без кінця, і тут-таки їдять, на ходу, навіть не запиваючи сухого хліба чаєм, що можна дістати в кав'ярні за один пенні. Безперечно, робітник багато не напрацює на такому харчі; так само безперечно, що на цьому тратить і його наймач і вся нація. Від деякого часу державні діячі заповзялися кричати: «Англіє, прокинься!» Вони б виявили більше здорового глузду, якби заспівали трохи іншої: «Англіє, наїжся!»

Мало того, що їжа робітникова убога, вона ще й брудна.

Якось я стояв під м'ясницею і дивився, як гурт ощадних домогосподарок перебирає обрізки і зовсім нікчемні клапті яловичини й баранини — в Штатах такими покидьками годують собак. Я б не поручився за чистоту пальців цих господинь, як не поручився б і за чистоту кімнат, де вони живуть, а між тим вони мацали те м'ясо, розгрібали його й бабралися в ньому, силкуючись дістати за свої мідяки якомога більше. Я прослідкував за одним особливо гидотним шматком м'яса: його перелапало більш, як двадцятеро жінок, аж поки різник нав'язав його одній несміливій жіночці. Цілий день цю купу обрізків розбирають і підкидають усе нові; вони припадають вуличним порохом, їх обсідають мухи, а брудні пальці бабраються й бабраються в тій купі без кінця.

З візків цілий день продають на вулицях попсовані та підгнилі фрукти, і часто торгівці на ніч зберігають цей товар у своїй єдиній кімнатині, де спить уся сім'я. У цій хворобливій, заразливій атмосфері товар просякає міазмами людських тіл, а наступного дня його знову везуть на продаж.

Бідний робітник в Іст-Енді не має поняття про добре свіже м'ясо чи фрукти, — він взагалі рідко їсть м'ясо чи фрукти. Та й кваліфікованому робітникові — йому теж не хвалитися своїм харчуванням. Судячи з кав'ярень, що досить показово, — їм за все життя так і не доводиться пізнати смак справжнього чаю, кави чи какао. Ті помиї, ота бурдичка, що дають по кав'ярнях, різняться між собою тільки мірою розрідженості і ніколи бодай віддалік не нагадують те, що ми з вами звикли називати чаєм або кавою.

Пригадується мені невеличкий епізод у кав'ярні поблизу Джубілі-стріт на Майленд-род.

— Чи не даси мені чого за гоце, донечко? Що хоч, мені все'дно. Ріски в роті не було цілісінький день, аж у голові морочиться.

Це казала бабуся, убрана в чорне пристойне лахміття, а в руці у неї був один пенні. «Донечка», до якої вона зверталась, то змарніла сорокалітня жінка, власниця й офіціантка кав'ярні.

На відповідь господині я чекав, може, не менш напружено, ніж сама бабуся. Була четверта по обіді; стара ледь на ногах стояла. Господиня хвильку повагалась, потім принесла велику тарілку «тушкованої ягнятини з молодим зеленим горошком». Я сам їв порцію тої ж страви, і як на мене, то те ягня було дорослим бараном, а горошок, ще й молодший бувши, — був уже підстаркуватий. Та суть не в тім; ця страва продавалася за шість пенсів, а тут господиня віддавала її за один, знову підтвердивши давню істину, що бідні люди найщедріші.

Бабуся роздякувалась, потім сіла проти мене за вузьким столом і жадібно накинулася на гарячу страву. Ми обоє їли старанно й мовчки, аж раптом вона ні сіло ні впало як гукне до мене, мов не знати з якої радості:

— Я продала коробку сірників! Еге ж, — ще й підтвердила вона, а радість аж розпирала її. — Продала коробку сірників! Гось як я заробила той пенні.

— Ви десь уже, певно, в літах? — поцікавився я.

— Від гучора сімдесят чотири, — відказала вона і знову ревно заходилася коло своєї тарілки.

— Ех, матері його ковінька, рад би я чим допомогти старенькій, далебі, що рад би, так і сам оце вперше їм сьогодні, — озвався парубійко поруч мене. — Та й на це розжився тільки тим, що заробив сякий-такий шилінг, мивши посуд. Хай йому грець, скільки то я казанів перемив!

— По моєму ремеслу осьо вже шість тижнів катма роботи, — пояснив він на моє запитання. — Гото хіба де вряди-годи припадком підробиш, та й квит.

В кав'ярнях трапляються найрізноманітніші пригоди, ї я не скоро забуду таку собі кокні-амазонку в одній кав'ярні поблизу Трафальгарського майдану. Сплачуючи свій рахунок, я подав цій особі соверен. (До речі, в кав'ярнях звичайно платиться наперед, а хто зодягнений біднувато, то вже безумовно наперед).

Дівчина спробувала монету на зуб, дзенькнула нею об шинквас, відтак оглянула мої лахи згори донизу і спитала суворо:

— Де це ти його видрав?

— Якась халява лишила на столі, виходячи. Що, не віриш? — відрубав я.

— Бреши більше! — Вона зухвало видивилась мені просто в вічі.

— Я їх сам роблю, — вирік я.

Дівчина презирливо пирхнула і дала мені здачу дрібним сріблом, а я помстився, пробуючи на зуб кожнісіньку монету й стукаючи нею об шинквас.

— Кинь ще кусень цукру до чаю, заплачу півпенні, — сказав я.

— А дзуськи не хо? — почув я чемну відповідь. Цю свою чемність вона ще закучерявила низкою сороміцьких виразів.

Ніколи не мав я великого хисту на дотепи, а тут вона й зовсім притлумила мене; знітившись, розбитий і переможений, допивав я свій чай, а вона жерла мене очима, аж поки я вислизнув геть на вулицю.

Тоді як 300 000 лондонців живе в однокімнатних помешканнях, а 900 000 туляться в зовсім жахливих антисанітарних умовах, ще 38 000 зареєстровані як мешканці приватних мебльованих кімнат, спроста званих «нічліжками». Ці нічліжки різних типів, та в одному — в непридатності для життя — всі вони схожі, від брудних халуп до потворних озій, що дають п'ять відсотків зиску і що їх так галасливо вихваляють самовдоволені буржуа, хоч мають про них вельми туманне уявлення. Цим я не те хочу сказати, що в нічліжках протікає дах чи стіни діряві, а те, що життя в них нездорове, воно принижує людину і спустошує душу.

Часто звуть їх, як на глум, «бідняцькими готелями». Але тут ти ніколи не можеш побути наодинці в кімнаті; рано-вранці тебе хоч-не-хоч зганяють з постелі; щовечора ти мусиш заново наймати ліжко. І оце мав би бути готель!

Не слід сприймати мої слова як безоглядний осуд великих приватних та муніципальних мебльованих кімнат і гуртожитків для робітництва. Зовсім ні. Ці будинки вільні від багатьох страхіть дрібних нічліжок, і в них робітник дістає