Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ім’я вітру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ім’я вітру"

2 200
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ім’я вітру" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 222
Перейти на сторінку:
Кілвін кивнув. Мені полегшало на серці від того, що в мене, на противагу нажитим ворогам, серед майстрів є друзі.

— Гаразд, — жваво заговорив Ректор. — До початку вступних іспитів у нас десять хвилин. Мені не хочеться відставати від розкладу, тож я не буду з цим тягнути. — Він оглянув решту майстрів, і всі вони йому закивали. — Ре’ларе Емброузе, висловіть свої претензії. У вас є одна хвилина.

— Примірник тексту пісні просто перед вами, — з жаром заговорив Емброуз. — Вона наклепницька. Вона паплюжить моє добре ім’я. Це ганебна поведінка для члена Аркануму. — Він ковтнув, зціпивши зуби. — Ось і все.

Ректор повернувся до мене.

— Маєте що сказати на свій захист?

— Вона була нетактовною, Ректоре, але я не сподівався, що вона пошириться. Власне, я заспівав її лише один раз.

— Резонно. — Ректор опустив погляд на папірець, який лежав перед ним. Прокашлявся. — Ре’ларе Емброузе, ви — віслюк?

Емброуз напружився.

— Ні, пане, — заперечив він.

— Чи маєте ви, — він прокашлявся й зачитав просто з аркуша, — «прутень, як трутень»?

Дехто з майстрів ледве стримав усмішку. Елодін усміхнувся не криючись.

Емброуз зашарівся.

— Ні, пане.

— Тоді я, на жаль, не бачу проблеми, — лаконічно підсумував Ректор і поклав папірець на стіл. — Я пропоную замінити звинувачення в неналежній поведінці звинуваченням у недостойному хуліганстві.

— Підтримую, — сказав Кілвін.

— Усі за? — руки підняли всі, крім Гемма та Брандера. — Пропозицію прийнято. Встановлюється така міра покарання: офіційний лист-вибачення на адресу…

— Ради Бога, Артуре, — втрутився Гемм. — Хай лист принаймні буде публічним.

Ректор зиркнув на Гемма, а тоді знизав плечима.

— …офіційний лист-вибачення в публічному доступі до початку осіннього семестру. Усі за? — Усі підняли руки. — Пропозицію прийнято.

Ректор нахилився вперед, спершись на лікті, і поглянув згори вниз на Емброуза.

— Ре’ларе Емброузе, надалі раджу вам утриматися від марнування нашого часу через неправдиві звинувачення.

Я відчув, як Емброуз аж пашить гнівом. Це було все одно що стояти біля вогню.

— Так, пане.

Не встиг я відчути якесь самовдоволення, як Ректор повернувся до мене.

— А вам, е’ліре Квоуте, раджу надалі сумлінніше дотримуватися норм етикету.

Його сувору настанову дещо зіпсувало те, що Елодін поруч з ним уже почав весело мугикати мелодію «Осел, осел».

Я опустив очі, намагаючись стримати усмішку.

— Так, пане.

— Ви вільні.

Емброуз розвернувся й кинувся геть, але перш ніж він вийшов за двері, Елодін заспівав:

Ось віслюк іде — і породу видно в нім!

За мідяк будь-кого на собі катає він!

Думка про те, щоб написати публічне вибачення, була мені осоружна. Але, як то кажуть, щасливе життя — найкраща помста. Тож я вирішив ігнорувати Емброуза й насолоджуватися своїм новим, розкішним життям у «Коні й четвірці».

Але мститися в мене вийшло лише два дні. На третій день у «Коня й четвірки» з’явився новий власник. На зміну низенькому веселому Кеверіну прийшов високий худий чолов’яга, який повідомив мене, що потреби в моїх послугах більше немає. Мені наказали звільнити свої апартаменти до настання ночі.

Це дратувало, але я знав щонайменше чотири чи п’ять шинків аналогічної якості з цього боку річки, які дуже зраділи б можливості винайняти музиканта зі свиріллю таланту.

Але шинкар із «Куща гостролисту» відмовився зі мною розмовляти. «Біла олениця» та «Вінець королеви» були задоволені тими музикантами, які вже в них були. У «Золотому поні» я прочекав більше години, поки не зрозумів, що мене ґречно ігнорують. Коли мені відмовили в «Королівському дубі», я вже кипів від люті.

Це Емброуз постарався. Я не знав, як це йому вдалося, проте я знав, що це був він. Можливо, роздав хабарів або пустив чутку, нібито будь-який шинок, який візьме на роботу певного рудоволосого музиканта, втратить чимало заможних шляхетних клієнтів.

Тож я почав ходити іншими шинками на цьому боці річки. Дорогі шинки мені вже відмовили, але пристойних закладів ще залишалося багато. За наступні кілька годин я зазирнув до «Спочинку пастуха», «Кабанячої голови», «Собаки в стіні», шинку «Стовпи» і «Табарда». Емброуз попрацював дуже ретельно: мною не зацікавився жоден з них.

Коли я навідався до шинку «В Анкера», уже настав ранній вечір, і тоді я йшов далі лише з чистісінької злості. Я був рішучо налаштований звернутися до кожного шинку на цьому боці річки, перш ніж знову почати платити за ліжко та розписку на їжу.

Коли я прийшов до шинку, сам Анкер, видершись на драбину, закріплював цвяхами довгу кедрову дошку з обшивки стіни. Коли я встав біля драбини, він опустив на мене погляд.

— То це ти — той самий хлопака, — промовив він.

— Прошу? — спантеличено перепитав я.

— Тут один хлоп заходив і сказав мені, шо я, як візьму на роботу рудоволосого хлопчину, наживу собі достобіса неприємностей. — Він кивнув на мою лютню. — Певно, йшлося про тебе.

— Ну, тоді, — сказав я, регулюючи лямку футляра для лютні в себе на плечі, — не марнуватиму ваш час.

— Ти його ще не марнуєш, — заявив він, спустившись із драбини, і витер руки об сорочку. — Цьому закладу не завадило б трохи музики.

Я пильно глянув на нього.

— А хіба ви не збентежені?

Він сплюнув.

— Ці кляті малі ґедзі думають, ніби за гроші можуть хоч сонце з неба дістати, еге ж?

— Конкретно цей міг би собі це дозволити, — похмуро сказав я. — І місяць теж, якби він захотів собі весь комплект, щоб підставляти під книжки.

Він насмішкувато пирхнув.

— Ні хріна він мені зробити не може. Я таких не обслуговую, тож він не може розлякати мені клієнтів. А я володію цим закладом сам-один, тож він не може купити його й звільнити мене, як бідолашного старого Кеверіна…

— Хтось купив «Коня й четвірку»?

Анкер задумливо на мене глянув.

— А ти шо, не в курсі?

Я неквапливо хитнув головою, потихеньку перетравлюючи цю звістку. Емброуз купив «Коня й четвірку» просто для того, щоб насолити мені, позбавивши мене роботи. Ні, він для цього надто розумний. Він, мабуть, позичив гроші якомусь приятелеві й видав це за комерційну операцію.

Скільки він коштував? Тисячу талантів? П’ять тисяч? Я й гадки не мав, яку вартість має такий шинок, як «Кінь і четвірка». Ще більше непокоїло те, наскільки швидко він із цим упорався.

Завдяки цьому я зміг чітко все оцінити. Я вже знав, що Емброуз багатий, але, чесно кажучи, порівняно зі мною, багатими були всі. Я ніколи не замислювався про те, наскільки він заможний або як він може використати це проти мене. Я на власному досвіді бачив, який вплив може мати первісток

1 ... 137 138 139 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я вітру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ім’я вітру"