Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

- Поки що він начебто нормально, - відповіла Єва. Вона відсторонилася від Вісім і підійшла до сируліанців.

Надео заговорив ледве чутно:

- Чекаю, коли побачу наш клан, Ровендер. Нашу сім'ю. До того, як попрощаюся з усіма.

- Я роблю все можливе, щоб швидше доставити тебе туди, брате мій, - відповів Ровендер. Потім він звернувся до обох Єв: - Вранці, прокинувшись, я знайшов неподалік останки повітряного кита. Сподіваюся підібрати відповідні кістки та змайструвати носилки для Надео.

- Звучить як план, - озвалася Вісім. - Я почекаю тут, з Надіо. Сподіваюся, дерево нікуди не перейде.

- Ні, - запевнила її Єва, погладжуючи лускату кору. - Думаю, якийсь час воно спонукає на цьому місці.

- Чудово, - сказав Ровендер. - Єва, підемо зі мною? Якщо щось знайдеться, допоможеш принести.

- Може, й сніданок якийсь упіймаємо, - бадьоро сказала Єва. - Вмираю з голоду.

– Що? Хіба ти не закинулася капсулами вранці? - Запитала Вісім.

- Я б ці капсули приберіг на крайній випадок, - сказав Ровендер.

Єва посміхнулася:

– Ага. Що це за сніданок, якщо ти не злапав смаженого вертиплавця.

– Смаженого… вертиплавця? - Вісім навіть зблідла від однієї тільки думки. І Єву це чомусь дуже розвеселило.

Розділ 25. Пастка.

Гравій та каміння рипіли під кедботами Єви, що прямувала поряд із Ровендером через плоску рівнину в серпанку ранкового світла.

- Скелет недалеко, в той бік, - говорив сируліанець. – Швидко дійдемо.

- Не хвилюйся. Думаю, Єва Вісім подбає про Надео, поки нас немає в таборі.

Єва насолоджувалася тим, що залишилася наодинці з Ровендером, хоча ніяк не могла збагнути, чому їй легше з інопланетянином, ніж з тим, хто з нею однієї крові.

- Скажи мені, - почав Ровендер, крокуючи далі і далі, - ось ти возз'єдналася з сестрою, про яку нічого раніше не знала, - такий дар від Матр. Тебе що, це не тішить?

Єва знизала плечима.

- Не тягне на відповідь, - зауважив Ровендер. - Що ж ти відчуваєш?

– Це якось дивно… Вона дивна. - Єва скубувала лак з нігтів. – Ми ніби знаємо один одного і водночас начебто не дуже.

- На все потрібен час, Єва. На це теж, – відповів Ровендер.

- Ага, типу як було з Хейлі?

Ровендер посміхнувся з певною гіркотою.

- Так, як з пілотом Хейлі Тернер - тим, кому я довірився і хто мене обдурив; тим, кого я хотів убити, а ти врятувала; і тим, хто зрештою врятував усіх нас.

– І що це доводить? - Єва штовхнула евканіку, що валялася на дорозі. - Твій метод розуміння когось занадто довгий.

- Але що він дозволяє побачити?

Єва закотила очі: не існує виправдання для Хейлі.

– Що люди страшенно незрозумілі.

- Незрозумілі - не те слово, - поправив її Ровендер.

Єва голосно зітхнула.

- Як би там не було, Єва, пам'ятай: треба довіряти тому, що ти відчуваєш. Слухати, що каже тобі серце.

– Зараз я не знаю, що відчуваю. Особливо щодо сестри.

- У ній дуже багато ненависті до Кадма, що цілком можна зрозуміти. Проте боюся, це замутнює її дух, – зауважив Ровендер.

- Ага, - погодилася Єва. - І вона нічого не знає про життя тут, на Орбоні.

Какофонія пташиних криків зустріла двох мандрівників. Вибілені сонцем кістки давно померлого повітряного кита здіймалися над плоскою поверхнею рівнини. Жахливих розмірів череп витріщався на Єву своїми порожніми очницями. Останки гіганта нагадали їй іржавий розібраний корабель в ангарі Хейлі.

Ровендер підняв з землі тонку білу кістку вдвічі довшу за нього самого.

- Плавниковий промінь кита. Ці промені досить міцні. - Сируліанець зчистив з кістки бруд і сміття, що налипло. - Треба знайти ще кілька таких, і можемо зайнятися сніданком. - Плавниковий промінь перейшов до рук Єви - він виявився дуже легким, незважаючи на розмір. Форма, що звужується до одного кінця, надавала йому вигляду довгого білого списа.

Вони підійшли до велетенського китового черепа. Такому, що Єва могла вільно пройти крізь величезні зяючі очниці. Розшукуючи плавникові промені, Єва та Ровендер злякали хмари вертиплавців.

– Одні кістки залишились, – констатувала Єва. Вона пригадала підвішений екземпляр кита у Королівському музеї Соласа.

- Так, розібрали його дочиста. Можливо, ці самі вертиплавці, – сказав Ровендер і перевернув пористу платівку китового панцира, і троє досить великих комах, що мімікують під камінь, розбіглися в сторони.

Єва дивилася на ребра кита: бродяче дерево, що їх доставило сюди, запросто могло б пройти через його грудну клітку, не зачепивши кісток.

- Ох! Що це тут? - Ровендер підняв з купи сміття химерної форми кістку і обтрусив її від пилу.

Єва здогадалася, що то череп.

- Дитинча кита?