Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Бо кімната була пуста-пустісінька. Наче й не було тут ніколи Марі. Наче він собі придумав ті вечори, коли кожен з них сидів у вітальні, зайнятий своїми справами. Начебто окремо, але все ще разом. Начебто не було ранкових чаювань, не було випадкових перетинань біля дверей і ще більш випадкових перетинань пальців, коли вони водночас тяглися за однією книгою чи чашкою.

І вона навіть нічого не сказала. 

– Все гаразд, Ардене? – Мірика вже вийшла з його спальні – вочевидь, вдоволена проведеним обшуком, але спинилася, не наважуючись підійти до сина. Бо те горе, яке вона помічала в ньому час від часу, зараз проявилося так сильно, що навіть вона не могла знайти, що сказати. 

Чоловік ще кілька митей стояв непорушно. А тоді переступив поріг другої спальні та взяв зі стола складений вдвоє листок – єдина ознака, що у кімнаті взагалі хтось був. Арден швидко його розгорнув, і ледь не спопелив випадково, тільки впізнавши знайомий почерк. 

Вона ніколи не буде твоєю. 

Жодного підпису. Та й хіба він був потрібний? Арден чудово знав, хто написав записку, і тепер чимало речей починали нарешті набувати сенсу. 

В його долоні на мить спалахнуло полум’я, а тоді на дорогий килим осипався сірий попіл.