Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Метью посміхнувся. У тій посмішці і досі прозирав жаль, але була в ній і надія.

Серед листя почали з’являтися червоні плоди, що іскрилися, наче маленькі рубіни. Широко розкривши очі, Мері почала стиха молитися.

— Моя кров витворила структуру дерева, а твоя — запліднила її, — повільно мовила я. Моя рука інстинктивно потягнулася до вже порожнього живота.

— Так. Але ж чому? — спитав Метью.

Якщо й могло що-небудь пояснити нам таємничу трансформацію, спричинену поєднанням крові вампіра та відьми, то це пояснення слід було шукати в химерних ілюстраціях манускрипту Ешмол-782 та в його таємничому тексті.

— Через скільки часу ти пообіцяв повернути доктору Ді його книгу? — спитала я Метью.

— Не думаю, що на це піде багато часу, — стиха мовив він. — Зовсім небагато, якщо я вже цим зайнявся.

— Чим швидше, тим краще, — сказала я, переплітаючи свої пальці з пальцями Метью, а він тим часом продовжував спостерігати за дивом, яке витворили краплини нашої крові.

25

Химерне дерево продовжувало рости й розгалужуватися і наступного дня, і через день наступний: його плоди достигли й попадали поміж корінням дерева у ртуть та первісну матерію. Утворювалися нові бруньки, виростали нові листочки і квіти. Раз на день листки з золотого кольору оберталися на зелений, потім знову на золотий. Інколи дерево випускало нові гілки, а інколи — новий корінь для кращої стійкості.

— Я ще не знайшла для цього належне пояснення, — сказала Мері, кивнувши на стос книжок, які Джоан повитягувала з полиць. — Схоже, ми створили дещо цілковито нове.

Незважаючи на заняття алхімією, я не забула про свої обов’язки як відьми. Я сплітала й розпускала мою невидиму сіру мантію, і з кожним разом робила це швидше, а результати були кращими й ефективнішими. Марджорі пообіцяла, що колись я зможу перекласти своє плетиво на слова, щоб цим заклинанням могли скористатися й інші відьми.

Прийшовши через кілька днів після занять додому, я піднялася сходами нагору, скидаючи на ходу свою невидиму мантію. Енні якраз розвішувала у дворі білизну, яку забрала у пралі. Джек був з П’єром та Метью. Я зголодніла й мені стало цікаво: а що ж там Франсуаза приготувала на вечерю?

— Якщо мене через п’ять хвилин ніхто не нагодує, я кричатиму. — Ця моя заява супроводжувалася легеньким стуком шпильок об підлогу: то я зняла вишиту передню вставку зі свого плаття і кинула її на стіл. Мої пальці потягнулися до мотузок, на яких тримався мій корсаж.

Біля каміна хтось тихенько кахикнув.

Я різко крутнулася, вхопившись пальцями за тканину, що прикривала мої груди.

— Якщо кричатимете, то, боюся, з цього буде мало толку. — Голос, що долинув із крісла, котре стояло біля каміна, був сухий та шорсткий, мов пісок, гнаний вітром. — Вашу служницю я послав за вином, а мої старі кінцівки рухаються недостатньо швидко, щоб задовольнити бажання, яке ви щойно висловили.

Мало-помалу я обійшла гігантське крісло. Незнайомець підняв сиву брову і витріщився на мою непристойність. Його нахабний погляд розсердив мене.

— Хто ви такий? — Цей чоловік не був демоном, відьмаком чи вампіром. Він просто був старим зморшкуватим дідком.

— Здається, ваш чоловік та його приятелі звуть мене Старий Лис. Окрім того, я, грішний, є державним скарбником. — Найрозумніший та найхитріший чоловік Англії і, безсумнівно, один із найжорстокіших, помовчав, чекаючи, поки його слова проникнуть у мою свідомість. Приязність його тону анітрохи не притупила гостроти його пронизливого погляду.

«У моїй вітальні сидить Вільям Сесіл». Надто приголомшена, щоб вклонитися йому належним чином, я просто стояла й витріщалася на нього.

— Значить, ви трохи про мене знаєте. Я здивований, що моя репутація поширилася так далеко, бо і я, і багато інших людей знають, що ви тут чужа. — Коли я розкрила рота, щоб відповісти, Сесіл підняв руку. — Було б мудро з вашого боку, мадам, не розповідати мені багато про себе й про свої справи.

— Чим можу допомогти, сер Вільям? — спитала я, почуваючись мов учениця в кабінеті директора школи.

— Моя репутація біжить попереду мене, але не мій титул, — сухо зауважив Сесіл. — Тепер мене звуть лорд Берглі, пані Ройдон. Королева — щедра господиня.

Я подумки вилаялася. Мене ніколи не цікавили дати, коли аристократів піднімали на іще вищий щабель рангу й привілеїв. Коли мені було потрібно це знати, я просто зазирала в Dictionary of National Biography. І ось я образила начальника Метью. Доведеться загладити свою провину, улестивши його на латині.

— Honor virtutis praemium, — стиха мовила я, збираючись із думками. «Чесноти винагороджуються повагою». Один із моїх сусідів в Оксфорді був випускником Арнольдівського інституту. Він грав у регбі і після кожної перемоги його команди щосили горлав цей вислів на полі — на втіху вболівальникам та товаришам по команді.

— А, девіз Ширлі. А ви що — член цієї родини? — спитав лорд Берглі, склавши долоні хаткою і поглянувши на мене вже з більшим інтересом. — Вони знані своєю схильністю до знань і допитливістю.

— Ні, — відповіла я. — Я — з Бішопів, хоча до Бішопів, тобто єпископів, це не має стосунку. — Лорд Берглі схилив голову, мовчки схвалюючи щирість моєї заяви. Я відчула дивовижне бажання відкрити душу цьому чоловіку — або тікати від нього на край землі.

— Її величність толерує одружених церковників, але жінки-священики — це поза межами її фантазії.

— Так. Ні. Чим можу допомогти вам, мілорде? — повторила я, відчуваючи, як у мій голос заповзає нотка розпачу. Я досадливо скрипнула зубами.

— Мабуть, нічим, пані Ройдон. Але, можливо, я зумію дечим допомогти вам. І тому я раджу вам повернутися до Вудстока. Негайно.

— Чому, мілорде? — спитала я, відчувши, як у душі у мене ворухнувся страх.

— Тому, що зараз зима, і наразі королеві немає чим зайнятися. — Берглі поглянув на мою ліву руку. — Ви заміжня за паном Ройдоном. Її величність — щедра людина, але їй не подобається, коли один з її фаворитів одружується без її згоди.

— Метью — не фаворит королеви, він її шпигун. — Я затулила рукою рота, але слово — не горобець.

— Фаворит і шпигун не є взаємовиключними поняттями, за винятком Волсінгема. Королева визнала його сувору мораль вкрай дратівливою, а його кислий вираз обличчя — нестерпним. Але її величності подобається Метью Ройдон.