Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

Седрик підійшов на кілька кроків ближче до оглушеного павука - і далі від Кубка. Він похитав головою і сказав:

- Ні.

- Не корч із себе лицаря! - роздратовано крикнув Гаррі. - Забирай Кубок і все. А тоді вийдемо з лабіринту.

Седрик дивився, як Гаррі намагається стояти твердіше, тримаючись за гілки.

- Ти сказав мені про драконів, - промовив Седрик. - Я б не пройшов першого завдання, якби ти не сказав, що там буде.

- Мені тоді теж допомогли, - відрізав Гаррі, намагаючись мантією витерти кров з ноги. - А ти допоміг з яйцем - ми квити.

- З яйцем мені теж допомогли, - зізнався Седрик.

- Так чи так - ми квити, - сказав Гаррі, обережно намагаючись стати на ногу. Вона не переставала тремтіти. Вочевидь, коли павук його випустив, Гаррі розтяг сухожилля.

- І на другому завданні ти мав здобути більше очок, - вперто правив своєї Седрик. - Ти залишився, щоб урятувати всіх заручників. Я теж мав би так зробити.

- Просто я виявився єдиним дурником, котрий всерйоз сприйняв ту пісню! - з гіркотою сказав Гаррі. - Та бери нарешті той Кубок!

- Ні, - мовив Седрик.

Він переліз через сплутані павукові лапи й зупинився біля Гаррі. Седрик не жартував. Він відмовлявся від такої слави, на яку Гафелпаф не здобувався багато століть.

- Іди, - сказав Седрик. Було схоже, що такий вчинок вартував йому всієї його рішучості. Однак його обличчя мало впевнений вираз, руки були схрещені на грудях - Седрик більше не вагався.

Гаррі переводив погляд з Седрика на Кубок. На одну мить він уявив, як виходить з лабіринту з Кубком у руках. Побачив, як тримає його високо над головою, чув ревіння натовпу, бачив обличчя Чо, яке сяяло від захвату... І раптом прекрасна картинка розтанула, він знову опинився перед похмурим і впертим Седриком.

- Ми обидва, - сказав Гаррі.

- Що?

- Ми доторкнемося до нього одночасно. Все одно це перемога Гоґвортсу. У нас рівна кількість очок.

Седрик глянув на Гаррі й опустив руки.

- Ти... Ти впевнений?

- Так, - кивнув Гаррі. - Так... Ми ж допомагали один одному, правда? Ми обидва сюди дісталися. Давай просто візьмемо Кубок разом.

Якусь мить Седрик, здавалося, не міг повірити власним вухам. І тоді його губи розтяглися в широкій усмішці.

- Давай, - сказав він. - Ходімо.

Він узяв Гаррі під руку й допоміг дошкутильгати до постаменту, на якому стояв Кубок. Зупинившись перед ним, обидва простягли руки до блискучих вушок Кубка.

- На рахунок три, добре? - сказав Гаррі. - Раз... два... три!

Хлопці схопилися за вушка.

І раптом Гаррі відчув різкий поштовх у живіт. Ноги відірвалися від землі. Він не міг розтулити кулак, щоб відпустити Кубок. А той тягнув його разом із Седриком уперед, крізь завивання вітру і барвистий вир.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ -

Кістка, плоть і кров

Гаррі відчув, як його ноги вдарилися об землю. Ушкоджена нога не втримала тіла, й він упав. Рука нарешті відірвалася від Тричаклунського кубка. Гаррі підвів голову:

- Де ми? - спитав він.

Седрик похитав головою. Тоді підвівся і допоміг звестися на ноги Гаррі. Обидва роззирнулися довкола.

Вони опинилися далеко від Гоґвортсу - на багато кілометрів далі, можливо навіть - на сотні кілометрів, бо від гір, які оточували замок, не залишилося й сліду. Натомість хлопці стояли посеред темного й занедбаного цвинтаря. За великим тисовим деревом праворуч від них вимальовувалися обриси невеличкої церковці. З лівого боку височів пагорб. Гаррі помітив силует гарного старого будинку на схилі.

Седрик глянув на Тричаклунський кубок і перевів погляд на Гаррі.

- Тобі хтось колись казав, що цей Кубок - летиключ? - спитав він.

- Ні, - відповів Гаррі, оглядаючи цвинтар - тихий і трохи моторошний. - Це теж входить у завдання?

- Не знаю, - Седрик трохи нервувався. - Витягаємо чарівні палички, чи як?

- Давай, - погодився Гаррі, радий, що Седрик прийняв це рішення швидше за нього.

Хлопці витягли палички. Гаррі не переставав роззиратися. У нього знову з'явилося дивне відчуття, ніби за ними стежать.

- Хтось іде, - раптом сказав він.

Напружено вдивляючись у темряву, вони помітили постать, що наближалася до них поміж могил. Гаррі не розрізняв обличчя, але, судячи з усього, невідомий щось ніс. Він був невисокий на зріст, у плащі з каптуром, що затуляв обличчя. Коли постать опинилася вже зовсім близько, за кілька кроків від них, Гаррі роздивився, що на руках у прибулого була, здається, дитина... хоча, можливо, то був просто якийсь згорток.

Гаррі опустив чарівну паличку й глянув на Седрика. Той відповів запитальним поглядом і обидва знову повернули голови до постаті, що наближалася.

Невідомий зупинився біля високого мармурового надгробка метрів за два від хлопців і кілька секунд на них дивився.

І раптом - абсолютно несподівано - Гаррін шрам мовби вибухнув болем. Таких жахливих мук йому не доводилося зазнавати ніколи в житті. Він затулив обличчя руками. Чарівна паличка вислизнула з пальців. Коліна підігнулися. Гаррі впав на землю, нічого не бачачи. Голова мало не розколювалася.

Звідкілясь іздалеку з височини, долинув високий холодний голос:

- Убий зайвого!

Почувся свистячий звук, і другий голос проскрипів:

- Авада Кедавра!

Навіть крізь заплющені повіки Гаррі побачив вибух зеленого світла й почув, як поруч з ним на землю впало щось важке. Біль у шрамі сягнув найвищої напруги. Гаррі виблював, і тоді муки почали слабшати. Заздалегідь наляканий тим, що побачить, він розплющив очі, хоч вони й пекли невимовно.

Поруч на землі лежав розпластаний Седрик. Він був мертвий.

Якусь мить, що здалася Гаррі вічністю, він дивився Седрикові в обличчя, в розплющені сірі очі, порожні, без жодних відчуттів - як вікна покинутого будинку, дивився на його напіврозкритий, наче з подиву, рот. І перш ніж оторопілий Гаррі встиг усвідомити побачене, перш ніж відчув що-небудь, крім невіри у власні відчуття, якась сила поставила його на ноги.

Низький чоловічок у плащі поклав на землю свій згорток, засвітив чарівну паличку й потягнув Гаррі до мармурового надгробка. Перед тим, як його було силоміць приперто до мармуру, Гаррі встиг у світлі чарівної палички помітити напис: ТОМ РЕДЛ.

Чоловічок у плащі вичаклував навколо Гаррі тугі мотузки, які прив'язували його - від шиї