Читати книгу - "Яр"

У Ягол нічого не знали про його арешт — Максим пересвідчився у цьому того ж вечора. Він увійшов до їхньої хати, там горів каганець, поздоровкався й сів на лаві. Антін буркнув «Доброго здоров'я» й вийшов. Паша теж відповіла на привітання, далі пораючись коло печі. Оленка зміряла його довгим осудливим поглядом і знову нахилилась над вишиванням, паче його й у хаті не було.

— Ти б засвітила, чи шо, лампу, — сказала Паша, дивлячись, як Оленка тицяє голкою поночі.

— Карасини нема.

— Так онно бензина є.

— Вона займається, — відповіла Оленка, ще нижче схиливши голову. — Як бабахне, то й хату спале.

— Усип соли, — запропонувала Паша.

— Та-а, тріщатиме.

Паша тільки тепер звернулася до нього:

— А ви ж чого, Максиме, сидите так далеко? Поночі. Сядьте осюди, до каганця.

— Спасибі, — відповів Максим і засовався. — Я скоро йтиму.

Паша сприйняла це на свій карб і, щоб не заважати молодим, поспішила кінчити порання.

— Ох і вбігалася ж за день, натовклася, — сказала вона й затулила челюсти печі заслінкою. — Піду ляжу або що. Бувайте...

— Добраніч, — одказав Максим, і вона пішла на свою половину, звідки чулося глухе Антонове бухикання.

Провівши її поглядом, Максим подумав, як то вона лежить поряд із Антоном. Така гарна тілиста молодиця — й такий сухоребрий циганкуватий Антін. Ця думка раніше неодмінно розсмішила б Максима, та тепер було не до розваг. Оленка вперто мовчала, і він не витримав.

— Чого ти на мене дмешся?

— А ти чого прийшов? — миттю похопилась вона, мовби пантрувала на це запитання.

— Прийшов побачитись.

— Стіки не бачив та й нічого, а це сьогодні закортіло?

Голос в Оленки був ущипливий, очі теж кололи не згірше, і Максим розгубився. Невже вони нічого не знають про його неприємності? Чи, може, знають?

Максим сказав:

— Я не міг прийти.

— Авжеж. Гребінці пиляв. Це нужніше.

Максим усміхнувся:

— У тюрмі цим не дозволяють займатися.

— У якій тюрмі?

— У такій.

— У якій такій?

Оленка розмовляла, не підводячи голови.

— У німецькій.

Вона вкололася голкою й посмоктала палець.

— Бре!

Максим у кількох словах розповів їй про свої поневіряння. Дівчина сиділа, широко розплющивши очі, мов заворожена, тоді кинула вишивання на стіл — аж загасила каганець.

— Господи, — проскиглила вона, — горе з цим бликалом!

Підбігши в темряві до Максима, Оленка повисла в нього на шиї й припала щокою до грудей.

— А я, дурка, думала... Ну, думаю...

Максим щосили пригорнув її, але дівчина сказала:

— Витри вогню, бо... ше ввійдуть.

— Забувся вдома запальничку, — сказав Максим.

Оленка полізла в піч, почала роздмухувати жар, але закашлялась од лютого диму й побігла через сіни:

— Mo, ше не поснули...

За хвилину-другу повходили всі. Антін кресонув запальничкою й підніс до каганця.

— Я отако махнула шитвом, а він і щез, — невідомо нащо виправдовувалась Оленка.

— Так шо то вона каже? — кивнув до неї Антін. — Дискать, посадовили...

— Було таке діло.

Максим лизнув губу, яка репнула від Оленчиного поцілунку.

— Й ото там?

Паша теж помітила ранку. Він зневажливо махнув рукою, й у голові за невідомими законами мислення промайнуло: «Знайомтесь — прогресивний хлопець...» А потім і Костя зі своїм винаходом у руках.

— Кого ж там обше й узагалі побрали?

Максим почав перелічувати прізвища, які запам'ятались йому.

— Бабій? — перепитав Антін. — У п'ять його? А я думаю, де він два тижні тинявся, шо не той...

— Це не Людин родич? — згадавши своє, поспитав Максим.

— Людки Бабійки батьків двоюрідний брат, — навела довідку Паша. — То його випустили?

— Випустили, — замість Максима відповів Антін. — Сьодні вже бачив. Робе. Він тут ні при чому...

Сказавши це, Антін Ягола подививсь на Максима, і Максим здогадався, про що він ляпнув. Значить, поїзд — Антонова робота, подумав він. Якщо й не зовсім його, то він, принаймні, у курсі справи.

— А ше? — допитувавсь Антін.

Максим почав розповідати далі. Степана Базарного всі знали, та хлопець завагався — чи казати, чи змовчати, і таки сказав за листівки.

Реакція Антона була дивною, принаймні, так здалось Максимові.

— Оті-го листовки? — перепитав він. — Оті, шо двадцять хторого?

Максим кивнув.

— Націоналістичеська сволоч.

Таке безапелятивне резюме впекло Максима за душу й він аж губу закусив, аби не сказати чогось різкого. Він сидів за столом, дивився на жовтий язичок пахучого олійного каганця, Оленка притулилася побіч нього. Паша з Антоном мостились навпроти. Ранка на губі знову репнула, і на