Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

дон Луїсом розмовляти. Сцена 4

Ті самі й Дон Луїс.

Дон Луїс

Ви йдете уже, сеньйоро?

Донья Беатріс

Так, іду, бо вас тут бачу.

Дон Луїс

Красо осяйна і чарівна, Мене вам бачити невміч? Невже для вас я темна ніч, З якою несумісна днина? Пробачити краса повинна Ці намагання визивні, Спинити промені ясні. Я не благаю про пощаду, Адже від вас, сказати правду, Не сподіваюся її. Прийму ваш присуд без вагання І все ж дослухати молю, Хоч не прийму від вас жалю. Мені гидкі запобігання. Я знаю, що моє кохання Зневагу будить кожен раз, І ви байдужі повсякчас До почуттів моїх, сеньйоро. Кохання – помста, що суворо Її спрямую проти вас. Тим більшим буде потяг мій, Чим дужчою сердечна мука. Ненависть ваша – запорука Нових захоплень і надій. Якщо ж гнітить вас вічний бій Цих двох стихій – води та спраги, Коли покладено на ваги Ненависть і любов, збагніть, Вам слід навчитися любить Або мене навчіть зневаги. Навчіть мене різких відмов, Я вас за це навчу покори. Ви знаєте слова суворі, Я ніжність пристрасних розмов, Ви – неприступність, я – любов. Ви – символ забуття і мсти,