Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

На стінах — ніяких слідів, залишених злочинцями. У череп’яних димарях не було достатнього проходу, і через них злочинці не могли пройти. Та й гребінь даху не мав ніяких ознак порушення. Пройшовши з кімнати другого поверху, судові урядовці, жандарми і Бібі-Люпен побачили, що вдова Піжо задушена в своєму ліжку, а служниця — в своєму за допомогою їх власних нічних хусток. Три тисячі франків було викрадено, так само як і столові прибори та цінності. Обидва людські трупи були вже в стані розкладу, так само, як і трупи маленької собачки та великого дворового собаки. Оглянули огорожу саду, — вона ніде не була поламана. На доріжках у саду ніяких слідів. Судовий слідчий припускав, що вбивця йшов по траві, щоб не залишати слідів своїх ніг, якщо він увійшов з цього боку. Але як він міг пробратись у будинок? З боку саду над дверима були ґрати за трьома незайманими залізними прутами. І тут ключ теж був у замку з середини, так само як у вхідних дверях з боку двору.

Коли пан Попіно і Бібі-Люпен, що залишались для огляду три дні, сам королівський прокурор і бригадир нантерської варти точно встановили, що пройти в дім було неможливо, це вбивство стало жахливою загадкою, де політика і правосуддя мали зазнати поразки.

Ця драма, опублікована в “Судовій газеті”, сталася взимку 1828–29 року. Бог відав, яку цікавість збудила ця дивна пригода в Парижі: проте, Париж, пожираючи кожного ранку нові драми, забував все. Але поліція нічого не забуває. Через три місяці після цих марних розшуків, публічна жінка, за якою наглядав Бібі-Люпен у зв’язку з її марнотратством та стосунками з деякими злодіями, схотіла заставити через свою подругу дюжину столового посуду, золотий годинник і ланцюжок. Подруга відмовилась. Про подію почув Бібі-Люпен, що згадав про дюжину посуду, золотий годинник і ланцюжок, викрадені в Нантері. Негайно було попереджено всіх комісіонерів ломбарду, всіх переховувачів, а Манон-Біляву Бібі-Люпен поставив під найсуворіший догляд.

Незабаром дізнались, що Манон-Білява була шалено закохана в якогось юнака, що його ніде не бачили, бо він, мовляв, був нечутливий до всіх доказів кохання Манон-Білявої. Таємниця за таємницею. Скоро побачили й цього юнака, якого вистежили шпиги; в ньому впізнали втікача-каторжника, славнозвісного героя корсиканських вендет, красеня Теодора Кальві, прозваного “Мадленою”.

На Теодора напустили одного з тих дволичних переховувачів, що служать одночасно злодіям і поліції, і він пообіцяв Теодорові купити посуд, золотий годинник і ланцюжок. У ту хвилину, коли перекупник з пасажа Сен-Гільйом розплачувався з Теодором, переодягненим у жінку, о пів на одинадцяту вечора, поліція зробила обшук, заарештувала Теодора і захопила речі.

Негайно почалося слідство. На таких недостатніх підставах неможливо було, висловлюючись у стилі прокуратури, натягнути смертний вирок. Кальні ні в чому не суперечив сам собі. Він ні в чому не плутався: казав, що ці речі йому продала в Аржантейлі селянка, і що після того, як він купив їх у неї, чутка про вбивство в Нантері розкрила йому очі на те, як небезпечно тримати цей посуд, годинник і ланцюжок, що значилися в інвентарі, складеному після смерті паризького виноторговця, дядька вдови Піжо, і були вкрадені. Нарешті, як казав він, злидні примусили його продати ці речі, і він схотів спекатись їх за допомогою не компрометованої особи.

Більш нічого не можна було добитись від втікача-каторжника, який зумів своєю стійкістю і мовчазністю переконати правосуддя в тому, що злочин учинив нантерський виноторговець, і що саме в дружини цього торговця він купив оті компрометуючі речі. Нещасний родич удови Піжо та його дружина були заарештовані; проте, після тижневого ув’язнення і докладного допиту було встановлено, що ні чоловік, ні жінка не виходили зі своєї крамниці під час злочину. Крім того, Кальві не пізнав у дружині виноторговця ту жінку, що, як він казав, продала йому срібло і цінності.

Було виявлено, що коханка Кальві, притягнена до справи, витратила приблизно тисячу франків від часу злочину до тієї хвилини, коли Кальві схотів заставити срібло і цінності — отже, ці докази здались достатніми, щоб передати до карного суду каторжника та його подругу. Оскільки це вбивство було дев’ятнадцяте з вчинених Теодором, його засудили до страти, бо здавалось, що він винний у цьому надзвичайно спритно виконаному злочині. Хоч він і не впізнав нантерського виноторговця, зате подружжя впізнало його. Слідство за допомогою численних свідчень встановило, що Теодор перебував у Нантері щось із місяць. Він працював, як помічник муляра, ходив із запорошеним вапном обличчям і погано одягнений. В Нантері всі давали цьому хлопцеві років вісімнадцять. Очевидно, він “пестив це немовля” (обдумував, готував злочин) протягом місяця.

Прокуратура гадала, що в нього були співучасники. Виміряли і порівнювали ширину димоходів і тіла Манон-Білявої, щоб пересвідчитись, чи могла вона пролізти крізь димар. Але навіть шестирічна дитина не могла б пролізти крізь череп’яні димоходи, якими теперішня архітектура замінює колишні широкі. Коли б не ця дивна й дратуюча таємниця, Теодор був би страчений тиждень тому. Як ми бачили, тюремному духівникові нічого не вдалось добитись.

Ця справа і ім’я Кальві, очевидно, не звернули на себе уваги Жака Коллена, що був тоді заклопотаний своїм поєдинком в Контансоном, Корантеном і Пейрадом. Крім того, Дурисмерть вперто намагався забути “друзів” і все, що стосується палацу правосуддя. Він боявся зустрічі, що поставила б його віч-на-віч з фананделем, який міг би вимагати в “мази” звіту, бо дати його він був неспроможний.

Начальник Консьєржері негайно пішов в управління генерального прокурора і побачив, що товариш прокурора розмовляє з паном де Гранвілем, тримаючи в руці наказ про страту. Пан де Гранвіль, провівши цілу ніч у домі де Серізі, був пригнічений втомою і горем, бо лікарі ще не наважувались сказати з впевненістю, що графиня не збожеволіє; все ж ця важлива страта примушувала його присвятити кілька годин справам прокуратури. Поговоривши з хвилину з начальником, пан де Гранвіль знову взяв наказ із рук товариша прокурора і передав його панові Го.

— Хай страта відбудеться, — сказав він, — коли не трапиться яких-небудь надзвичайних обставин; міркуйте про них самі. Я покладаюсь на вашу обачність. Устаткування ешафота можна відкласти на пів на одинадцяту, отже, у вашому розпорядженні година. В такий ранок години варті століть, а в столітті чимало подій. Не дозволяйте думати про відстрочку. Хай роблять,