Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Аномальні рідини, Наталія Ольшевська 📚 - Українською

Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

296
0
02.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аномальні рідини" автора Наталія Ольшевська. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 67
Перейти на сторінку:

   Відчуваю легкий дотик до ноги і мої губи відразу розтягує посмішка.

- Зараз погодую тебе, хлопчику, - нагинаюся та чухаю кота за вушком. Цього чорного шибеника я забрала з вулиці. Зараз навіть не здогадаєшся, що це телятко колись було мокрим, худим кошеням, що нявчало без упину. Тепер він впевнено відчуває себе господарем. Кіт - гарна компанія. Йому цілком достатньо їжі та ласки, аби лишатися вірним та відданим. Можливо, через багато років я поповню лави тих стереотипних бабульок з двадцятьма котами. Не найгірший прогноз на майбутнє.

    Насипаю корм для Локі та приступаю до роботи над сніданком.

    На приготування вівсянки витрачаю декілька хвилин, тому часто готую її на сніданок. Дістаю з холодильника та ріжу персики і полуниці. До готової каші додаю вершкове масло та розкладаю на тарілки. Викладаю зверху порізані фрукти, поливаю медом та посипаю корицею. Увесь процес зайняв близько десяти хвилин.

- Пахне смачно, - сіпаюся від несподіванки. – Вибач, не хотів налякати, - каже Макс, сідаючи за стіл.

- Тоді не підкрадайся, - бурчу. Ставлю перед ним тарілку та горня з кавою. Сама сідаю навпроти. – Смачного.

- Дякую, і тобі.

   Снідаємо мовчки, поки Макс не порушує тишу.

 - Я підвезу тебе на роботу.

- Не варто. Я сьогодні не працюю.

- Я до обіду в клініці. Проведемо вечір разом? - підіймає карі очі поверх чашки.

- Не можу.

- Чому?

- У мене сьогодні плани з Романом.

   Бачу, як підтискає губи у пряму лінію і пропалює мене поглядом. Чекаю на вибух.

- Сашо, ми ж домовлялися, що поки разом ні з ким іншим не спимо! – з гуркотом ставить чашку на стіл і майже шипить свої претензії.

- Заспокойся. Твої ревниві шипіння недоречні. Я не сплю з Романом, у нього практично наречена є, якщо не забув, і я не збираюся псувати з ним стосунки сексом. Цього не буде ніколи.

- А наші стосунки складаються лише з сексу!

- Саме така була умова. Що зараз тебе не влаштовує?

- Сашо, чому йому дістається та частина тебе, котрою ти відмовляєшся ділитися зі мною? А все, що маю я -   лише твоє тіло? – гіркоту у його голосі не помітить лише глухий. – Мені мало тих кількох ночей на тиждень, які ми проводимо лише оголеними. Я хочу тебе усю, всі частини тебе. Твою душу… Хочу знати, що тебе тривожить, що тебе зробило сумною або щасливою, допомагати вирішувати проблеми. Хочу водити тебе на побачення, дарувати подарунки, познайомити з друзями… Я шалено хочу тебе поцілувати… - говорить тихо.  - Я не прошу тебе відразу переїхати до мене чи виходити за мене заміж та планувати немовля, хоча з радістю погоджуся на такий розвиток подій, але це буде нечесно. Цього мають хотіти двоє. Будемо рухатися повільно. Я готовий чекати. Будь ласка, давай спробуємо.

- Максиме, пів року тому ми про все домовилися. Ти погодився. Якщо  хочеш інших стосунків, тобі варто знайти для цього кращу партію. Якщо те, що є між нами зараз, для тебе зайшло надто далеко, варто це припинити, - промовляю рівним тоном. – Я не зможу.

- Чому?

- Що буде, коли я тобі набридну чи запал мине?

- Він ні на мить не зник з моменту нашої першої зустрічі, а це більше року! Пізно говорити про «зайшло надто далеко»!

- Тобі краще піти.

- Ні, ми договоримо. Сподіваюся, хоча б на розмову я заслужив! – переходить майже на крик. – Я світ до твоїх ніг покласти готовий, а натомість відчуваю себе об’єктом для сексуальних втіх і все одно, як підліток, лише чекаю наступної зустрічі. Сашо, що з тобою не так?

- Тоді чому щоразу погоджуєшся, коли я телефоную? – випалюю зло, ігноруючи питання.

- Бо не можу без тебе!

- А я не можу ні з ким!

- Чому?

- Тому що більше ніколи в житті не дозволю жодній людині топтатися по моєму серцю!

   Після останньої фрази відразу виникає бажання прикрити рот рукою, щоб ці слова з нього не вилетіли. Я зовсім не планувала цього казати. Розмова стала емоційно виснажливою. Саме цього я уникала в стосунках із чоловіками. Обмежувала їх лише ліжком. Попередніх партнерів усе влаштовувало, а коли переступалися межі - ми прощалися. Макс хоче проникнути далі. Не дозволю. Як і решті.

   Макс не зводить з мене прямого погляду кілька тягучих секунд. Свій я теж не відводжу, зберігаючи на обличчі беземоційну маску. Врешті, він ледве чутно запитує:

- Хто ж зробив це з тобою, дівчинко?

- Щ-що? – маска починає тріщати по швах. Як багато Рома йому розповів? Не хочу про це не те, що говорити, а навіть згадувати!

   Замість відповіді він підіймається, забирає свою порожню тарілку та чашку і йде до раковини. Миє за собою посуд. Я лише спостерігаю за його рухами, наче перебуваю у якомусь трансі. Щось відбувається в грудях, підіймається до горла і стає клубком, який я не можу проковтнути. Ні, ні, ні! Господи, ні! Тільки не зараз! Йому потрібно піти.

 

- Макс…- голос тремтить. Він підходить до мене. Погляд змінився. Тільки не жалощі! Їх я не витримаю.

- Не всі ми однакові. Рано чи пізно тобі знову доведеться його відкрити, - ніжно притискає долоню до області серця, підіймається до шиї та великим пальцем погладжує вилицю.

   Темний глибокий погляд наче гіпнотизує. Невідривно дивлюся у його очі, як заворожена. Навіть не рухаюся.

- Дякую за сніданок… - тисне великим пальцем на мої губи, відтягуючи нижню. А далі… нахиляється та краде з губ невагомий поцілунок. Від несподіванки навіть не встигаю його відштовхнути. Він сам швидко усувається та виходить з кухні. Чую, як зачинилися вхідні двері. Сиджу нерухомо, як статуя, і відчуваю, як по щоці стікає сльоза. Він це бачив? Губи починають тремтіти, дихання стає коротким і рваним, а з горла вириваються незрозумілі звуки.

   Хапаюся за губи та починаю їх несамовито терти долонею, поки не з’являється кров. Поцілунки заборонені! Макс знав і зробив це навмисне… Для чого? Перевірити реакцію? Переконатися у чомусь? Щось довести?

1 ... 13 14 15 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аномальні рідини, Наталія Ольшевська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"