Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Шовкопряд, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шовкопряд" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 129
Перейти на сторінку:
далі працюватиме зі старою електричною машинкою, на якій він надрукував «Гріх Гобарта». Не знаю, що це — афектація чи дурість. У сфері технологій він надзвичайний невіглас. Може, спробував набирати на комп’ютері, але не розібрався. Це просто ще один спосіб завдавати людям клопоту.

— А чому ви відіслали копії двом видавцям? — спитав Страйк, хоча відповідь уже знав.

— Бо Джері Вальдгрейв, може, і святий, і найприязніша людина у всій видавничій справі,— відповіла Елізабет, відпиваючи ще кави,— але останнім часом навіть йому забракло терпцю на Оуена і його істерики. Останню книжку Оуена для «Ропер-Чарда» майже не купували. Я подумала, що розумно б мати запасну тятиву для лука.

— Коли ви зрозуміли, про що насправді книжка?

— Того-таки вечора,— хрипко відповіла вона.— Мені подзвонив Ральф. Він відіслав дві копії, а тоді вирішив погортати оригінал. Набрав мене і питає: «Ліз, а ви точно це прочитали?»

Страйк чудово уявляв острах, з яким блідий юний помічник набирав її номер, сміливість, якої це йому вартувало, перелякану розмову з колегою-дівчиною, яка передувала прийняттю рішення.

— Я мусила визнати, що не читала... що читала неуважно,— вимовила Елізабет.— Ральф зачитав мені кілька обраних місць, які я проґавила, і...

Вона взяла оніксову запальничку і з відсутнім виглядом клацнула нею, тоді підвела очі на Страйка.

— Ну, я запанікувала. Подзвонила Крістіану Фішеру, але там був автовідповідач, тож я лишила повідомлення — мовляв, той рукопис — то чернетка, не треба його читати, я помилково його надіслала, поверни, будь ласка, чим... чимшвидше. Потім подзвонила Джері, але теж не додзвонилася. Він казав мені, що на вихідні їде з дружиною святкувати річницю шлюбу. Я сподівалася, що він не матиме часу читати, і лишила йому таке саме повідомлення, як і Фішеру. Тоді я подзвонила Оуену.

Елізабет запалила ще одну цигарку. Коли затягнулася, її великі ніздрі затріпотіли, зморшки біля губ поглибилися.

— Я ледве могла говорити — а навіть якби і могла, різниці жодної. Оуен розмовляв зі мною так, як може тільки Оуен,— він був просто утіленням самовдоволеності. Сказав, що треба повечеряти разом і відсвяткувати завершення книжки. Тож я так-сяк влізла в одяг і попленталася до «Річкового кафе», де довелося його чекати. Й ось Оуен прийшов. Він навіть не запізнився, хоча зазвичай запізнюється. Він не йшов, а летів, був у піднесеному настрої. Оуен щиро вірить, що зробив щось сміливе, чудове. Почав просторікувати про екранізацію, мені ледве вдалося вставити хоч слово.

Вона випустила дим з червоних губ — справжня дракониця з сяйливими чорними очима.

— Коли я пояснила, що вважаю його витвір ницим, злобним і непридатним для публікації, він підскочив, відкинувши стілець і почав верещати. Завдавши мені кілька особистих і професійних образ, він заявив, що коли я така боягузка і більше не хочу його представляти, він сам усе видасть — викладе книжку в електронному вигляді. Потім Оуен вибіг геть, лишивши мене оплачувати рахунок. Не те... не те щоб це було щось... щось над... надзвичайне...

Сильні емоції спровокували ще страшніший напад кашлю, ніж попередні. Страйк подумав, що вона зараз задихнеться, і навіть почав підводитися з крісла, але Елізабет відмахнулася. Нарешті, червона і залита слізьми, вона сказала — ніби по тертушці тернула:

— Я зробила все, що могла, щоб виправити ситуацію. Мої вихідні біля моря були зіпсовані; я повсякчас сиділа на телефоні, намагаючись зв’язатися з Фішером і Вальдґрейвом. Повідомлення за повідомленням, сиджу на тих скелях у Гвітіані, мов дурна, намагаюся зв’язатися...

— Це ви сама звідти? — спитав Страйк, трохи здивований, бо в її вимові він не чув відлуння свого дитинства в Корнволлі.

— Ні, там живе одна з моїх авторок. Я їй сказала, що вже чотири роки нікуди не виїжджала з Лондона, і вона запросила мене до себе вихідні. Хотіла показати красиві місця, де відбувається дія її книжок. Пейзажі були такі гарні, в житті не бачила подібного, але всі мої думки були тільки про той клятий «Бомбікс Морі» і про те, як не дати людям його прочитати. Я не могла спати. Почувалася жахливо... Врешті-решт, десь в обід у неділю, я додзвонилася до Джері. На вихідні він так нікуди і не поїхав, моїх повідомлень нібито не отримав, тож вирішив почитати кляту книгу. Джері був розлючений і обурений. Я запевнила його, що зробила все можливе, щоб тільки ця писанина не розійшлася... але мусила зізнатися, що відіслала копію Крістіану. Джері просто кинув слухавку.

— Ви сказали йому, що Квайн погрожував викласти книжку в Інтернет?

— Ні, не сказала,— захриплим голосом відповіла Елізабет.— Я молилася, щоб то була пустопорожня погроза, бо Оуен не знає, з якого боку підступитися до комп’ютера. Але я хвилювалася, що...

Вона замовкла.

— Про що хвилювалися? — спитав Страйк. Елізабет не відповіла.

— Ідея самому опублікуватися дещо пояснює,— ніби між іншим сказав Страйк.— Леонора каже, що Квайн узяв свій примірник рукопису й усі нотатки, коли пішов у ніч. Я думав, що він зібрався ті записи спалити чи кинути в річку, але, вочевидь, він узяв рукопис із наміром зробити з нього електронну книжку.

Ця інформація не поліпшила гумору Елізабет Тассел. Крізь зціплені зуби вона вимовила:

— У нього є подружка. Познайомилися на курсах письменницької майстерності, де він викладав. Вона публікується самостійно. Я про неї знаю, бо Оуен пробував зацікавити мене її жахливими творами в жанрі еротичного фентезі.

— Ви їй не дзвонили? — спитав Страйк.

— Так, власне, дзвонила. Хотіла її налякати, пояснити, що коли Оуен залучить її, щоб перетворити книжку в інший формат чи продати в інтернеті, то її можуть засудити.

— І що вона сказала?

— Я не додзвонилася до неї. Кілька разів пробувала. Можливо, вона тим номером більше не користується, не знаю.

— Можна мені взяти її контакти? — спитав Страйк.

— У Ральфа є її візитівка. Я попросила його дзвонити їй далі. Ра-альфе! — заволала вона.

— Він досі вигулює Красунчика,— почувся з-за дверей переляканий дівочий писк. Елізабет Тассел закотила очі й важко підвелася.

— Цю немає сенсу просити щось знайти.

Коли двері по літагентці зачинилися, Страйк негайно схопився на ноги, зайшов за стіл і нахилився подивитися фото на стіні, яке привернуло його увагу. Для цього довелося прибрати подвійний портрет на полиці — фотографії двох доберманів.

Фото, яке його зацікавило, було завбільшки з альбомну сторінку, кольорове, але дуже вицвіле. Судячи з убрання на чотирьох особах, зображених

1 ... 13 14 15 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шовкопряд, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шовкопряд, Джоан Роулінг"