Читати книгу - "Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка"

На цей рахунок, до речі, дуже вдало висловилася Ліля:

— Слухайте, ну, це все смаківщина, якщо так розібратися. І дуже добре, що всі мають різні смаки. Подумайте, який би був треш, якби у світі всім заходив один типаж. Стільки залишилося б самотніх чоловіків та жінок. І людство давно б вимерло!

Як же вийшло, що дівчина Гордея йому теж зайшла? Це особливо злило Артема. З огляду на те, які думки клубилися в його голові.

Він відразу зрозумів, чого хоче, як тільки побачив, як її густе розкішне волосся розсипалося по плечах.

У ній йому подобалося все — і це волосся, і великі шоколадні очі, і тонка точена талія.

У ній відчувалася порода. А ще імпонували почуття стилю та гарний смак.

Одяг, сумка та взуття від люксових брендів, не дешеві підробки. Такі речі Артем відрізняв відразу, вистачало погляду побіжно. І носить вона все це як щось звичне, Златка над кожною шмоткою тряслася.

Чому він раніше цього не помічав? Напевно, тому, що для нього це не мало жодного значення. А для Злати мало.

Ось і для Алі не має, це відчувається.

Аля. Аліна. Схоже, Назар має рацію, і колишній друг налаштований серйозно, оскільки вона може так просто заявитися з подругою до будинку його батьків, щоб поплавати в басейні.

З огляду на те, що вона не вміє плавати. Це її подруга вмовила.

Дивно, що вони дружать. Та подруга неприємна вульгарна дівчина. З купальника вистрибувала, намагаючись його зачепити. А Аліна вдавала, що його не помічає, і це його ще більше чіпляло. І заводило.

Її б Артем повчив плавати.

Тож нехай їде від гріха подалі і виходить заміж за Гордія.

Дідько. Ні.

Хіба Гордій її заслужив? Після того, як зруйнував його життя?

Дивно, тепер свої почуття до Злати здавалися Артему змазаними. Невже він настільки запав на дівчину Гордєєва?

Натомість у її очах він бачив зацікавленість. Виходить, це так просто? Виходить, це він один такий аномальний? Якщо закохається, то більше ні з ким?

Може, він справді ускладнює, і до всього треба простіше ставитись?

Судячи з її очей, які вона постійно ховала та відводила, перемога буде легкою. Так може не варто втрачати момент помститися колишньому другові, а заразом переконатися, що Златка не така вже й винна?

Чим довше він дивився на Аліну, тим більше хотілося, щоб вона поїхала. І вона поїхала, Артем спостерігав з вікна, як дівчата сіли в таксі, і з полегшенням зітхнув.

Краще нехай їде.

Цілий тиждень він знаходив для себе будь-які справи, аби тільки залишитися хоча б до вихідних. Сьогодні зранку поїхав до тренажерної зали, потім заїхав на заправку та до супермаркету.

Коли увійшов до будинку, одразу її побачив. Стояв, дивився і хмурився, роздивляючись сплячу дівчину.

Вона була чомусь в одному купальнику. Влаштувалася в кріслі біля сходів і спала, притискаючи до грудей маленьке чорне кошеня.

Артем простягнув руку, кошеня загрозливо зашипіло, і дівчина розплющила очі.

***

Розкриваю очі і бачу перед собою ідеальний торс з пожежного календаря, прикритий однією спортивною майкою. У мене в руках шипить кошеня, я оглядаюся на всі боки і миттєво все згадую.

Я в сусіда Янчиного дядька. Я приїхала зробити прибирання в хаті, Янка відлетіла до Туреччини і попросила прибрати у дядька, щоби той не засмучувався. Я прибрала, а коли вирішила позасмагати, побачила на даху кошеня.

— Вибачте, що розбудив, — знайомі чорні очі розглядають мене з неприкритою цікавістю, і до мене доходить, що я сиджу в одному купальнику.

Червонію від п'ят до мочок вух.

Як я взагалі могла заснути! Я просто присіла біля сходів, сподіваючись, що хтось із господарів з'явиться і мене випустить. У будинку явно хтось живе, принаймні кухня виглядає досить обжито. І басейн наповнений...

— Це ви мені вибачте, — бурмочу, сповзаючи з крісла, і прикриваюсь кошеням. На жаль, він дуже маленький, і прикрити ним я можу лише одну частину тіла. — Вибачте, я ненароком потрапила до будинку ваших господарів. Слово честі, я не хотіла, і якщо ви мене просто випустите, я буду дуже вдячна...

— До будинку моїх кого? — незрозуміло розширює очі Артем.

— Тих, на кого ви працюєте, — пояснюю. — Ви тут працюєте, так?

— Я? Гм... Так, працюю, можна й так сказати... — він чудернацьки на мене дивиться, а я продовжую плутано.

— Мені дуже пощастило, що ви прийшли. Думаю, що ви не охоронець, інакше вже здали б мене в поліцію. Ви, мабуть, слюсар? Чи прибиральник?

Артем закашлюється, і я навіть стукаю його по спині.

— Ні не зовсім. Чому ви так вирішили?

— Ви з візком територією їздили. Невже ви слюсар?

— Я... скажімо, різноробочий, — ​​ухильно відповідає Артем. — То як ви потрапили до будинку, Алю?