Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- Айша, - він торкнувся плеча дівчини, - тільки не засинай, прошу тебе. Тебе знову сваритимуть, якщо заснеш у моїй кімнаті.

- А? Що? – мляво відгукнулась дівчина, - я не сплю… давай ще трохи поговоримо…

- Айша, ти майже спиш, - посміхнувся хлопець, - ходімо. 

Айшес не супротивлялась. Вона покірно пішла вслід за Лукасом до своєї кімнати. Закривши двері, він вклав дівчину на ліжко та трохи приглушив світло у магічних кристалах.

-Я покличу Енн, - сказав він. 

- Лишись зі мною, - прошепотіла дівчина крізь сон, - зовсім трошки…

- Добре, - Лукас сів на краєчок ліжка, - як скажеш. 

- Якщо не хочеш, можеш не лишатися, - пробурмотіла дівчина. 

Лукас посміхнувся. За ці пару років Айша стали тільки красивішою. Її волосся у тьмяному світлі магічних кристалів мало колір коштовного каміння, наче перли і кольорові коштовності сяяли. Сукні, у які її вдягали служниці, ставали все жіночнішими і Лукас відчував легку дратівливість лише від того, що на неї дивитиметься хтось, окрім нього. Час багато чого змінив. Вони дорослішали. Їхня дружба ставала міцнішою, вона давно вже перетнула кордон компанйонства. Лукасу було важко уявити своє життя без Айши, як і їй не уявлялось життя без нього. Вони стали невід’ємною частиною один одного, хоча на публіці вони тримались гідно, як хазяйка і супроводжуючий її слуга.

- Айша, - тихо позвав хлопець, але дівчина не відгукнулась. 

Вона заснула, тримаючи пальцями краєчок його сорочки. Лукас посміхнувся і обережно звільнився. Айша була істинно гарною.  Не схожа ні на кого зі своїх нині живих родичів, вона дуже виділялась серед усієї родини Вієрте. Вона була добра, мила, ніжна. Не зважаючи на те, як до неї ставились у маєтку, вона продовжувала посміхатися. Лукасу дуже подобалось це в ній і саме тому, йому хотілось і надалі захищати її посмішку. 

Він вийшов із кімнати і вже хотів йди до себе, коли у коридорі йому зустрілась Клер. Нещодавно їй виповнилось 12 років. Вона також почала відвідувати чаювання з матір’ю та старшою сестрою, але здебільшого, це були її забаганки. В житті Клер нічого не мінялось. Вона все що була розбещена, не знала відмови, вимагала все, що лише впаде їй в око. І вона все так само дратувала Лукаса одним своїм виглядом. Граф вважав, що Лукас був його найкращим придбанням. Графиня вважала, що донька занадто привʼязалась до свого раба і їй не потрібно поводити себе з ним так по доброму. Едмунд був байдужим до сестри і всього, що її стосувалось. А Уільям був радий, шо у сестри нарешті з’явився хтось близький. Лише Клер вважала, що все йде не так, як потрібно. 

- О, химера сестрички Айши! – солодко защебетала вона, - a саме йшла до сестри, хотіла позичити у неї прикраси на завтрашнє чаювання!

- Леді Айшес вже лягла спати, - вклонився Лукас дівчинці, - впевнений, вона люб’язно позичить вам будь-що, якщо ви прийдете до неї зранку. 

- Будь-що, кажеш? – губи малої вигнулись у неприємній усмішці, - думаєш, сестра буде така люб’язна?

- Звичайно, - відповів юнак, - леді Айшес для вас будь-що…

- Тоді, потрібно буде попросити у неї тебе! – просто сказала дівчинка, наче мова йшла про сукню або книжку.

- Не зрозумів… - здивовано подивився на неї хлопець, - що ви?..

- Кажу, що непогано було б попросити у сестри віддати тебе мені! – знизала плечима Клер, - а що такого? Раз ти кажеш, що сестра поділиться будь-чим, то я б хотіла отримати таку іграшку, як ти. Тим більше, що скоро ти станеш їй непотрібен і вона тебе позбудеться. 

- Що ви маєте на увазі? – Лукас насторожився. 

- Хіба ти не знав? Це ж більш ніж очевидно. Скоро дебют Айши. Вона стане отримувати запрошення на бали, королівські полювання, чаювання. Вона ще не дебютувала, а вже отримала близько десятка запрошень! Уяви, що буде після дебюту. У неї і так немає на тебе часу. А коли стануть надходити пропозиції шлюбу… ти взагалі станеш непотрібен, адже варто Айшес заручитися і її супроводжуватиме наречений, не ти. 

Лукас мовчав. Він все це знав, розумів і був до цього готовий. Але, він не був готовий чути це від Клер. Її слова наче дряпали його, врізаючись у шкіру, як пазурі кішки. 

- І от я подумала, що могла б забрати тебе, щоб тобі не було так самотньо, - продовжувала Клер безжально, - все таки, сестра гарно тебе надресирувала. Всі тільки і говорять, яка вона молодець, приборкала химеру. І, знаєш, мені сумно, адже в мене нічого такого немає. Не чесно, що у сестри є щось, чого немає у мене. Ми ж рідні. Так не має бути. 

Лукас спалахнув. «В тебе є все! Любов, посмішки батьків, над тобою всі тремтять, пилинки з тебе здувають!!! У той час як Айша має постійно виборювати своє право називатися їхньою донькою!» - бурлили думки у його голові. 

- Ти ж не можеш відмовити мені? Я також донька графа! І поки Айші ще немає шістнадцяти, ти належиш татку, бо це він тебе купив. А значить, я також можу тебе отримати. Ти ж не відмовиш? 

- Та як я можу… - промовив Лукас крізь зуби. 

- Клер! – до них прямував Уільям, - що ти тут робиш? Тебе шукає матінка. 

- Вже повертаюсь, - посміхнулась Клер, - доброї ночі, Лукасе. Завтра обов’язково зайду до сестри.