Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

Воїні племені Вітрів підбігли до паркану, де ворог почав перелазити його. Почалась бійка. Палицями наносили сильні удари. Хтось встигав блокувати, хто не встигав. Першу групу відбили. Діти, що відмовились більше битись зі сторони ворога, посідали на землю. Їх потягли від натовпу та зв’язали мотузками. Друга група поки що відбивалась.

На воротах же успіху у ворога не було, каміння з веж летіло та заважало будь-яким діям. Хоча дріт був зрізаний, ніхто не міг вибити ворота. З іншого боку хлопці та дівчата підпирали ворота та колеса собою.

Несподівано зі сторони фортеці племені Зодчих, на території школи з’явилось плем’я Тойота. Вони напевно використали теж ковдри та перелізли паркан там, де їх ніхто не бачив. Плем’я було дуже хитрим, про це знали ще з минулих часів. То ж група дітей племені Вітрів від’єдналась та побігла на зустріч Тойоті. Зі школи ж вибігла група в кімоно та рушила до нападника.

Полетіло каміння, запрацювали щити. Як тільки каміння закінчилось, дві групи зустрілись. Удар. Захист. Відступ або просування вперед. Діти в кімоно не мали палиць, тому їх зустріли піднятими бровами. «Що за дикуни?» - напевно подумав ворог. Та коли ворожі воїни почали відлітати від міцних та точних ударів каратистів, злякались та почали махати палицями активніше.

Битва була жорсткою, але продовжувалась не довго. Ворог просувався впевнено, але й діти Замку Вітрів не здавались так просто, відбивали та й відбивались. Але в якийсь момент Аліна почала кричати та бити залізним прутом по металевому стовпу, чим спричинила дуже сильний галас.

- Зупиніться, - кричала вона, - зупиніться!

Всі підняли голови на Ватажка племені Вітрів та на деякий час припинили бій. Кремезний командир вийшов з укриття та підійшов ближче до воріт, щоб побачити Аліну.

- Ми звичайно чекали, коли Ви прийдете, - крикнула Аліна, коли бій припинився, - та планували провести покарання Люди раніше.

- Про яке покарання ти постійно кажеш, - крикнув хлопець, який був старшим воїном Імператорської Школи.

Аліна подивилась на нього з ґанку. Вона плакала та обличчя висловлювало лише байдужість.

- Ви змусили нас стати монстрами! - Аліна закричала, зриваючись на плач, - Я ненавиджу Вас за це.

Дівчина тремтячою рукою підняла пустий шприц, з голки якого було видно падаючі каплі крові. Вона кинула шприц в натовп за парканом. Діти злякались, що голка потрапить в когось, та розбіглись в сторону. Тоді всі здивовано перевели погляд назад, на ватажка племені Вітрів. Та відійшла в сторону та потягнула на себе вхідні двері школи. На вулицю вийшов хлопець, за прізвиськом Терапевт. На руках він тримав Люду. Її Величність як мертва лялька, висіла на руках хлопця. Руки та ноги звисали та розгойдувались в сторони від кожного кроку Терапевта, що спускався сходами на територію Замку Вітрів. Голова бовталась, рот та очі дівчини були відкриті.

Навколо настала така тиша, що навіть в вухах задзвеніло. Терапевт ступив на асфальт та поклав тіло Люди на землю, обережно прибрав руки.

- Я казала Вам про покарання, - крикнула Аліна надірваним голосом, - ми вкололи Вашій Імператриці отруту, яку люб’язно надав наш маленький лікар, - вона показала на Терапевта, - він син лікарів, та знає, що тримають вдома батьки. Отрута має ліки, але перша реакція організму – це сон, оскільки сама дитина не може впоратись з отрутою.

Аліна замовкла, направивши відсутній погляд кудись між домами. А потім сфокусувала погляд на командирові ворога.

- Я ніколи не думала, що стану таким монстром, як ви, - вона підняла руку та пальцем провела по дітям з Імператорської Школи, - мені огидно, що я стала така як Ви. Але тепер начувайтесь.

Ватажок племені Вітрів подивилась з огидою на Люду, що лежала на землі. Потім підняла руку показуючи, що хай хтось забере це сміття з очей. Розвернулась та зайшла в школу, гепнувши за собою дверима.

Тишу порушили діти, які почали викрикувати з-за паркану, що вони не збираються битись далі. Кремезний командир Імператорської Школи почав жорстко відповідати їм. Потім схопив палицю та почав пробиратись до них, він хотів покарати за таку непокору. Та його не хотіли пропускати. Хтось підняв палицю та наніс удар по командиру. Почалась бійка між собою.

Плем’я Тойота зразу ж відскочило, коротка команда та діти розвернулись і побігли до того місця, де потрапили до школи. Ті ж групи ворогів, які перелазили через паркан, просто покидали палиці та прути на землю та підняли руки, показуючи, що не збираються продовжувати бій. Майже всі діти, що були біля воріт, повідходили в сторону та почали озиратись по сторонам, не розуміючи що ж їм робити.

В якусь мить, розлючений командир закричав та його голос обірвався. Діти навколо почали бити ногами щось, що було на підлозі. Потім всі відійшли, та почали розбігатись в різні сторони. Кремезний командир лежав на землі без тями, весь в синцях.

За декілька хвилин плем’я Вітрів зрозуміли, що ворог переможений, тікає з поля бою. Вони перемогли! Діти почали піднімати зброю над головою, трясти нею та сміятись, викрикувати слова перемоги та радості. Мілана ж швидко розпорядилась, щоб відкрили ворота та занесли командира Імператорської Школи всередину. Йому зв’язали ноги та руки, віднесли всередину школи до в’язниці. Всіх же дітей, що були захоплені в полон випхали за територію Замку, та відпустили. Племені Вітрів не потрібні всі ці діти, хай повертаються до себе додому, чи йдуть на всі чотири сторони.