Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Джерело 📚 - Українською

Читати книгу - "Джерело"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джерело" автора Ден Браун. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 120
Перейти на сторінку:
наскільки сильно бажаю поділитися ним зі світом сьогодні. Це відкриття спричинить величезний зсув парадигми. Без перебільшення можу сказати, що моє відкриття матиме наслідки такого масштабу, як коперниканський переворот.

На мить Ленґдонові здалося, що науковець жартує, але обличчя Едмонда виявляло глибоку серйозність.

Коперник? Скромність ніколи не була сильною рисою Едмонда, але така заява видавалася вершиною самовпевненості. Миколай Коперник, батько геліоцентричної моделі світу — він довів, що планети обертаються навколо Сонця, чим спричинив наукову революцію в XVI столітті, яка повністю знищила давно проповідувану церквою ідею, що людство перебуває в центрі Божого всесвіту. Його відкриття церква засуджувала протягом трьох століть, але — нічого не вдієш — світ незворотно змінився.

— Бачу твій скептицизм, — сказав Едмонд. — А якби я назвав Дарвіна, було б краще?

Ленґдон усміхнувся:

— Те саме.

— Гаразд, тоді дозволь спитати: які два фундаментальні питання хвилювали людство протягом усієї його історії?

Ленґдон замислився.

— Ну… Напевне: «Як усе почалося? Звідки ми з’явилися?»

— Саме так. Тільки друге питання просто дублює перше. Не звідки ми з’явились, а…

— …куди прямуємо?

— Так! Ці дві таємниці — осердя людського досвіду. Звідки ми? Куди ми прямуємо? Створення і доля людини. Це дві головні загадки. — Едмонд гостро, з уважним очікуванням подивився на Ленґдона. — Роберте, моє відкриття… дає чітку відповідь на обидва.

Ленґдон намагався усвідомити вагу слів Едмонда й серйозні наслідки.

— Я… навіть не знаю, що сказати.

— Немає потреби казати. Я сподіваюся, що зможу знайти час докладно обговорити майбутню презентацію після виголошення, а зараз маю порозмовляти з тобою про темний бік ситуації — про те, до чого призведе моє відкриття.

— Гадаєш, будуть наслідки?

— Не сумніваюся. Відповівши на ці питання, я поставив себе в пряму опозицію з усталеними духовними вченнями, які розвивалися протягом століть. Питання створення людини і того, що на неї чекає, традиційно є сферою релігії. Я втрутився в цю галузь — і представникам релігій світу не сподобається те, що я збираюся виголосити.

— Цікаво, — відказав Ленґдон. — І саме заради того ти мене випитував про релігії торік за обідом у Бостоні?

— Саме так. Може, пам’ятаєш, що я особисто тебе запевняв: за нашого життя міфи релігій будуть практично зруйновані науковими відкриттями.

Ленґдон кивнув. «Таке важко забути». Зухвалість заяви Кірша слово в слово закарбувалася в ейдетичній пам’яті Ленґдона.

— Так. І я заперечив: релігія пережила протягом тисячоліть великий поступ науки й виконувала важливу роль у суспільстві; релігія може еволюціонувати — але ніколи не помре.

— Точно. А я також сказав, що тепер знайшов мету в житті: зробити так, щоб наукова істина викорінила міф релігії.

— Так, сильно сказано.

— І ти мені кинув виклик, Роберте. Заперечив, що коли мені трапиться «наукова істина», яка конфліктує з принципами релігії чи підриває їх, то я маю обговорити її з богословом, сподіваючись, що я сприйму: наука і релігія часто намагаються сказати одне й те саме різними мовами.

— Пам’ятаю, звичайно. Науковці і духовні особи використовують різний словник, описуючи ті самі таємниці всесвіту. Конфлікти між ними часто є семантичними, а не посутніми.

— Що ж, я вчинив за твоєю порадою, — сказав Кірш. — Порадився з духовними очільниками щодо мого нового відкриття.

— Так?

— Знаєш Парламент світових релігій?

— Звичайно. — Ленґдон дуже захоплювався тим, як це зібрання сприяє діалогу різних вір.

— Сталося так, — сказав Кірш, — що цього року Парламент проводив засідання під Барселоною — у годині дороги від мого дому, в абатстві Монтсеррат.

«Мальовниче місце», — подумав Ленґдон, який багато років тому бував на верхівці тієї гори.

— Коли я почув, що він відбувається того самого тижня, коли я планував оприлюднити своє велике наукове відкриття, не знаю, я…

— Подумав, що то, можливо, Боже знамення?

Кірш засміявся.

— Щось таке. І з ними зв’язався.

Ленґдон був вражений.

— Ти промовляв до всього парламенту?

— Ні! Це занадто небезпечно. Я не хотів, щоб інформація поширилася до того, як я виголошу її сам, тож я домовився про зустріч із трьома з них: представниками християнства, ісламу та юдаїзму. Ми вчотирьох приватно зустрілися в бібліотеці.

— Мені дуже дивно, що тебе пустили в бібліотеку, — промовив Ленґдон. — Наскільки мені відомо, це священне місце.

— Я сказав їм, що мені потрібне надійне місце для зустрічі: без телефонів, відеокамер, сторонніх. Вони повели мене до бібліотеки. До того як сказати їм будь-що, я взяв з них обіцянку мовчати. Вони пообіцяли. Наразі, крім них, більше ніхто на землі не знає нічого про моє відкриття.

— Дивовижно! І як вони зреагували на твою розповідь?

Кірш знітився.

— Може, я не зовсім ідеально все подав. Ти знаєш, Роберте, коли розгоряються пристрасті, дипломат із мене ніякий.

— Так, я читав, що тобі не завадило б тренування чутливості, — усміхнувся Ленґдон. «Так само як Стіву Джобсу й багатьом іншим геніям-візіонерам».

— Тож відповідно до своєї природної прямоти я почав з того, що просто розповів їм правду — що я завжди вважав релігію такою собі формою масового самообману і як науковцеві мені важко прийняти той факт, що мільярди розумних людей покладаються на застарілі вірування, покликані їх заспокоїти й вести вперед. Коли вони спитали, чому я раджуся з людьми, яких не поважаю, я відповів, що хочу бачити їхню реакцію на моє відкриття, щоб мати уявлення про те, як його після оприлюднення сприймуть віряни світу.

— Дипломатично, як завжди, — скривився Ленґдон. — А ти знаєш, що не завжди чесність — найкраща політика?

Кірш відмахнувся.

— Мої думки щодо релігії й так широко відомі. Я думав, вони оцінять мою відвертість. Хай там як, після того я презентував їм свою роботу, детально пояснив, що саме відкрив і яким чином моє відкриття все змінює. Навіть дістав телефон і показав їм відео — визнаю, доволі ефектне. Вони втратили дар мови.

— Ну щось же вони мали сказати, — не відступався Ленґдон: йому ставало дедалі цікавіше дізнатися, що ж таке відкрив Кірш.

— Я сподівався на розмову, але християнський священик не дав решті двом і слова сказати. Переконував мене ще раз подумати, чи оприлюднювати цю інформацію. Я сказав, що подумаю до наступного місяця.

— Але ж ти збираєшся це зробити зараз!

— Авжеж. Я їм сказав, що подумаю кілька тижнів, щоб вони не запанікували й не почали втручатися.

— А якщо вони дізнаються про сьогоднішню презентацію? — спитав Ленґдон.

— Раді не будуть. Особливо один з них. — Кірш уважно подивився Ленґдонові в очі. — Організовував нашу зустріч єпископ Антоніо Вальдеспіно. Знаєш його?

Ленґдон напружився.

— З Мадрида?

Кірш кивнув.

— Той самий.

«Мабуть, не ідеальний слухач для радикального атеїста Едмонда», — подумав Ленґдон. Вальдеспіно, відомий своїми глибоко

1 ... 13 14 15 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джерело"