Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

Думка про те, що вона зробила це не просто з жалості, чомусь гріла йому серце і змушувала посміхатися самому собі шаленою посмішко, яку зловив на собі в дзеркалі заднього вигляду. 
«Дурному не скучно й самому» — згадав батькові слова, коли він знаходив для себе якесь заняття, коли вже все зроблено. Зараз же Ярослав займався тим, що просто як дурник радів цій випадковій зустрічі. 
 

У Єлизавети в цей час, вечір проходив не так райдужно. Довелося пояснювати пасинку поведінку дивного незнайомця. Хто він і чого хотів? Точніше, чого хотів, як раз було не зовсім ясно, а от ХТО він, розповіла у фарбах. 
Особливо, хлопець Реготав, коли слухав про недолугу пропозицію руки і серця на випускному. Момент з її падінням в річку, звичайно обурив Мишка і він пообіцяв наступного разу натовкти пику «індику», за старі гріхи, так би мовити.

— Так он чого дядь Толя таскається  за тобою? То в нього любоф ще зі школи?

— Гульвіса він ще зі школи.. — форкнула дівчина. — а чого там кається, тебе не стосується. 
— Ма! Ти таке як не з цього століття! Думаєш я бережу цноту для єдиної і неповторної? А як зустріну її, то шо робитиму? Треба ж практикуватись! Та й ти, не думаю, що монашкою після батька жила. Я ж не сліпий і не дурний.

Зізнаня та слова пасинка вибили Ліку зі звичної колії, настільки, що аж партія котлет підгоріла. Ото вже за слухалась чорнявого. 
— Боже! Кого я виростила!? — скрушно похитала головою і притисла правицю з деревʼяною лопаткою до лоба. 
Мишко підійшов до названої матері і приготувала її до себе.
— Адекватного хлопця з довірливим і теплим відношенням до матері. Хлопця, який знає свої кордони і поважає чужі і оте все, що зараз психологи розказують за мільйон грошей в інстаграмі. 
У Мишка сьогодні був вихідний. Вони ще не вибудували нормальний графік роботи, тому тинялися туди сюди. А у Лізи позаплановий вільний вечір. Сергій зранку подзвонив і сказав відпочивати. Велелюбна Юлька повернулась від чергового «великого кохання» вся соплях та сльозах, тому поставив їй декілька змін підряд, аби не було коли й голови підняти, не те що думати про це. Нехай мізки прочистить.Та й Ліза не хотіла знову слухати квилення подруги й своїх проблем вистачає. Можливо, колись на старості літ, коли нянчитиме онуків, вона напише збірку новел про «Єдине й неповторне кохання Юльки». 
«О! Вже й назва готова!» — подумала жінка і посміхнулась сама до себе. 
Загалом, вечір пройшов в теплій атмосфері. Вони повечеряли з сином картоплею з котлетами та свіжим салатом і полягали спати ще до півночі.

 Вранці ж Мишко поїхав в комплекс, а Ліза почвалала в «Аврору». 
Але там на неї чекав неприємний сюрприз. Її звільнили. Виявляється вся толерантність і антисексизм, на якому зараз повівся весь світ нічого не варті, якщо директорці магазину не сподобались чутки, які вона десь зібрала по місту. 
Ніяк Ліза не могла від них відмитись, хоча й приводу не давала. Ніхто не знав,де саме вона працює додатково. Та багато хто бачив її пізно ввечері на останній маршрутці.

— У меня тут приличные девушки работают. И всяких прошмандЭ, я не потерплю в своем колективе. — промовила оркостанською дама і змусила писати заяву за власним бажанням. 
Ну от, збулась мрія Курінного. Тепер вона зможе брати більше змін і роботи в його ресторані. Радіти чи плакати від такої перспективи, Ліза ще поки не зрозуміла, та вирішила не скандалити і спокійно написала той папірець. Тієї ж миті їй віддали «трудову», а от зарплату — ні. Сказали, переведуть на картку. Та якщо й того не буде, то нехай їм від тих грошей легше стане. Бо збирання чуток, то не легкий труд…

Ліза пройшлася по базару, не поспішаючи купила полуниці, черешні. Зайшла до мами в магазин,  трохи потеревенили ні про що. Дорогою зустріла кілька знайомих, що натягнуто посміхались, але все ж таки вичавили із себе слова вітання; Ліза на те тільки осміхнулась. 
Чомусь стало на диво легко на душі. Наче якийсь тягар скинула разом з тією роботою. Завжди вважала себе недостойною кращого. Думала, що не дотягує, не зможе, нема чого й рипатись. 

Можливо тому, багато років тому й погодилась на шлюб зі Степаном.. Можливо саме тому відмовила Ярославу тоді на випускному. 
Хоч і випив він у неї крові тоді і його шкоду важко забути й викреслити з того закутка дитячої памʼяті, що досі сверлить в її голові дірочку й ростить комплекси та травми. Але він їй подобався. Гарний, впевнений в собі, розумний. Він не був лицарем в сяючих обладунках для неї, та саме таким його бачили оточуючі. Для Лізи Ярослав став демоном, особистою спокусою й болем, на який вона не повелася, не піддалась. Зате Только, швидко скористався ситуацією. Та не про нього квітка росла….Хотів зірвати її , та не далась. 
Ліза підійшла до тїєї справи по-діловому. Не хотіла з кимось зі свого міста, бо тоді ще гірше було б. Тому її першим чоловіком став … інший. Без почуттів, романтики й інших атрибутів. Взаємноі симпатії і домовленості вистачило, аби навіть після, зберегти дружні стосунки і ніколи не згадувати про цей випадок. Було й було. Сталося і сталося..І на тому дякуєм. Іноді згадувала його, та більше як друга і, наразі, захисника Вітчизни. Та й по всьому. 
Частіше в памʼяті спалахували очі Ярослава, коли він дивився на неї, задумуючи чергову каверзу. Його погляд щоразу темнішав, коли поленгував однокласницю й від того дівчину долали протиріччя. Ставало одночасно і млосно, і страшно і прикро за таке відношення до неї. Він наче знайшов собі іграшку, якою грався, як хотів. Частіше його ігри нагадували знущання.. тому весь одинадцятий клас для Лізи пройшов в боротьбі та протистоянню столичному мажору. А вона не розуміла, чому…
Та не зараз. 
Зараз вона розуміла, що просто так він від неї не відстане. Не в його характері. Тому очікувала удару в спину. 
Зайшовши в квартиру з задушливої вулиці, жінка швидко помила фрукти та ягоди на на невеличкій кухні та вирішили освіжитись. Пройшла у ванну, тільки скинула сукню, як почула дзвінок домофону. Благо, що сукня-сорочка, тож швидко натягнула назад й побігла до волаючого дзвінка.