Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

-Ну і добре. Ну що поїхали? - питає у Соні 

-Так. Бувайте. Ася напиши потім! 

-Ага. Бувай! 

Я розвертаюся та починаю йти тією дорогою, якою завжди йду. 

-Мишка, чекай! - зупиняє мене Даня 

-Що? 

-Ми ж домовилися обговорити проект. Куди ти йдеш? - питає 

-Треба було на перерві. А зараз я йду додому. - та йду 

-Так я тебе доведу - я рідко зупиняюсь та повертаюсь до нього

-Не треба! - заперечую я 

-Пішли! - наказує мені. 

Після того як ми вийшли за територію школи почали обговорювати. 

-Давай будемо робити в бібліотеці шкільній. Там є підручники та й зручно там. - пропоную я 

-Давай. Тоді після уроків будемо там зустрічатися. І вже завтра почнемо виконувати проект. 

-Ага- кажу опустивши погляд на землю

-Ась, приводу того що ти питала. Ну про мої гонки - дивиться на мене - Це моє життя. Ними я живу. Не в плані, що вони мені подобаються, і я це роблю. Так вони мені подобаються, але саме через це у мене є гроші, є де жити. Так, це ризик! Але у мене немає іншого вибору

Я повертаю голову в його бік, щоб подивитися у очі.

- А батько?- питаю 

-А з батьком я не спілкуюся. Точніше він хоче спілкуватися, а я ні. Тому гроші від нього я не беру, і компанію свою, яку пропонував мені у спадок, я також не візьму. 

-А чому у вас такі відносини з батьком? - зупиняючись питаю

Він також зупинився переді мною

-Він грубо кажучи вбив мою матір. В день її смерті коли був малим, він подзвонив та сказав їхати до нього  в офіс і категорично наполягав їй їхати на його машині, а вона погодилася. А хтось з батькових конкурентів пошкодив проводи гальм і вона не змогла керувати кермом. - розповідає знову проживаючи всі ті моменти, я не стримуюсь та беру його руку в знак підтримки

-Зараз це не змінити. Ти молодець, що витримав те все. І що зараз ти знаходиш способи заробляти. Але це справді дуже ризиковано - кажу тривожучись 

-Як тілько но я вивчусь, кину та буду нарешті законно заробляти гроші. 

Я кивнула та неохоче відпустила його руку. І знову почала йти. Він мене наздогнав та вже за п'ять хвилин ми були біля мого будинку.

-Ми прийшли - повертаюся до нього, щоб попрощатись та помічаю, що за спиною Дані похитується чоловік і втрачає свідомість і вже на останніх хвилинах я розумію, що це мій батько - Тату! - кричу і біжу до нього 

Коли я підбігла він вже був на землі без свідомості. Я сіла біля на колінах, по моїх щоках вже  бігли сльози. Я взяла його руку в свою 

-Тату! Будь ласка, розплющ очі - почала його бити по щоках - Тату! Ні! Будь ласочка - тремтячим голосом прошу його. - Швидку! - крізь сльози кричу. 

- Я вже викликав - наблизившись до мене каже мені Даня. 

Тремтячими руками я щупаю пульс знайшовши його вимірюю його годину, пульс впав і дуже. 

-Тату! - починаю трясти його 

-Асю, подивись на мене! - звертається до мене Даня

Я піднімаю на нього погляд 

-Зараз приїде швидка і все буде добре!- заспокює мене. Бере мої руки в свої і дивиться прямо в очі - Заспокійся, все буде гаразд.

Я трішки прийшла до тями, вже за п'ять хвилин було чути сирену швидкої. Як тільки но вона заїхала в двір та зупинилася, я побігла до лікаря 

-Втрата свідомісті. Пульс знизився. Раніше вже таке було. - кажу швидко лікарю поки він йде до батька. 

Лікар зробив огляд та негайно наказав вести його в лікарню. 

-Ви їдете вдвох? - питає лікар 

-Так- відповідає Даня 

-Тобі сідайте - роскртває двері швидкої де вже занесли тата. 

Сівши до швидкої я тримала одну руку батька до того моменту, поки не приїхали до лікарні. Його повезли в операційний блок. А нам сказали чекати тут. Я сіла на диванчик, який був в коридорі. 

А якщо щось піде не так? А якщо там щось дуже і дуже серйозне ? Господи..

На мої очі знову почали навертатися сльози. Я жодного звуку не видала, мої сльози просто текли, але жодного звуку ніхто не почув. 

-Дань, ти йди. Чого тобі тут бути - звертаюсь до хлопця який стоїть біля вікна 

Повертає голову в мій бік та сам вже наближається до мене. Сідай поруч біля мене 

-Йди до мене - та розкриває руки, щоб обійняти. Я швидко пригортаюсь до нього та тихо плачу в його пличе. Він легко гладив мене по спині поки я не ридала. В його обіймах ставало легше та спокійніше. Його обійми були як рідні. В його обіймах я б була би вічність. Я повертаю голову, яка ще досі лежала на його грудях. 

-Дякую- кажу йому глянувши в очі та відсторонююся від нього, тілу одразу ж сьало холодно, та невдовзі холод пройде.

Десь за хвилину вийшов лікар

-Що з ним? - підбігши питаю у лікара

-Жити буде, якщо кине пити - хрипким голосом каже мені 

-Але він вже як місяць не пив - впевнено заявляю я 

-Тоді взагалі не переймайтеся. Організм звик до алкоголю, а коли він перестав надходити до нього, то дав такий ефект. Два дні полежить в лікарні, і думаю потім все буде так само. Але прийдеться попити місяць таблетки, щоб більше такого не було. Зараз він під капельницею. Прокиниться лише завтра. Тому можете йти - говорить нам 

-Добре, дякую! Гарного вечора - кажу лікарю 

Коли він вже пішов я зі спокійною душею сіла на диван 

-Ну що, поїхали? - питає Даня 

-Так - кажу втомлено

Виходячи з лікарні я побачила, як під'їжджає машина Дані 

Я кидаю на нього погялад

-Назар з Сонею запропонували приїхати та віддати мені машину - пояснює мені 

Як тільки но машина зупинилася, з неї вибігла Соня. І бігла прямо до мене 

Підбігши вона мене обійняла 

-Що там? - тривожно питає