Читати книгу - "Острів Скарбів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я таки набрався відваги і зробив крок через поріг, попрямувавши до Сильвера, що саме стояв, спершись на милицю, і розмовляв із якимсь відвідувачем.
– Ви – містер Сильвер? – спитав я, передаючи йому записку.
– Так, хлопче! – відповів він. – А ти хто такий?
Побачивши у моїх руках лист від сквайра, він пожвавішав.
– О! – гукнув він, простягаючи мені руку. – А ти, певно, наш новий юнга? Щасливий тебе бачити. – І міцно стис мою руку в своїй долоні.
Тим часом один із відвідувачів, що сидів у дальньому кутку, раптом скочив на ноги й швидко шмигонув на вулицю. Його поквапне зникнення зацікавило мене, і я одразу ж впізнав його. Це був той самий чоловік із хворобливим обличчям і без двох пальців на руці, який першим завітав до капітана у готель «Адмірал Бенбов».
– Гей! – заволав я. – Хапайте його! Це Чорний Пес!
– До біса його! – відмахнувся Сильвер. – Але він пішов, не заплативши. Гарі, біжи-но наздожени його!
Один з тих, хто сидів біля дверей, тієї ж миті скочив і побіг навздогін за Чорним Псом.
– Та хай це буде хоч сам адмірал Гок, я б і його змусив заплатити, – кричав Сильвер. – Як його звуть? Ти сказав – Чорний… Як там далі?
– Пес, сер! – відповів я. – Хіба містер Трелоні не розповідав вам про піратів? Це один із них.
– Та невже? – захвилювався Сильвер. – І у моєму домі! Бене, біжи й допоможи Гарі піймати його. Тож це один із тих негідників? Морґане, ти пив разом із ним? Підійди-но сюди!
Відвідувач, якого він назвав Морґаном, старий сивий моряк з обличчям, ніби з червоного дерева, боязко наблизився до нього, жуючи жуйку з тютюну.
– Ну то що, Морґане, – суворо поглянув на нього Довгань Джон. – Скажи, чи ніколи ти не зустрічався раніше із цим Чорним… як його? Псом.
– Ніколи, сер! – відповів Морґан і вклонився.
– І ти навіть не знав, як його звуть?
– Ні, сер.
– То твоє щастя, Морґане! – вигукнув Сильвер. – Якщо матимеш таких знайомих, сюди і не потикайся! Про що він з тобою говорив?
– Навіть не пригадую, сер! – відповів Морґан.
– То що ж у тебе на плечах: голова чи казан із пивом? – не вгамовувався Сильвер. – Навіть не пригадує! Нумо пригадуй! Про що ви там теревенили – про плавання, про капітанів, про судна? Зізнавайся, ну!
– Ми говорили про кілювання.[4]
– Про кілювання кажеш? Це дуже гарна кара, особливо для тебе! Ну, відчалюй на своє місце, Морґане!
Коли Морґан пішов геть, Сильвер (я був страшенно влещений) прошепотів мені:
– Чеснішого хлопця за цього Тома Морґана годі й шукати, але він такий дурень! А тепер, – додав він уже голосно, – дай-но пригадаю. Чорний Пес? Ні, не пригадую такого імені. Але мені здається, ніби я десь бачив цього пройдисвіта. Здається, він часто зазирав сюди разом із сліпим жебраком.
– Авжеж, – закричав я. – І того сліпого звали П’ю.
– Так, так! – схвильовано додав Сильвер. – П’ю! Саме так його звали! На вигляд це був справжній негідник! От було б добре піймати того Чорного Пса, капітан Трелоні пишався б нами! Бен – чудовий бігун. Навряд чи є моряк, який спромігся б перевершити його в швидкості. Клянуся, він піймає його! Що він тут теревенив про кілювання? Я йому покажу кіль!
Сильвер стрибав на своїй милиці по таверні, грюкав кулаком по столу й так щиро обурювався, що, певно, переконав би у своїй безневинності будь-якого безстороннього суддю.
Зустріч із Чорним Псом у таверні «Підзорна Труба» відродила мої підозри, і я уважно спостерігав за Сильвером, але не помітив нічого підозрілого. Невдовзі повернулися захекані Гарі та Бен і повідомили, що Чорний Пес спромігся втекти, загубившись у натовпі. Сильвер напав на них із таким обуренням і лайкою, що я вже хотів було виступити на їх захист.
– Розумієш, Гокінсе! – сказав він. – Для мене це може мати прикрі наслідки, чи не так? Що подумає про мене капітан Трелоні? Цей негідник спокійнісінько сидів у моїй таверні й пив ром, потім ти прийшов і сказав мені, хто він є. І йому таки пощастило вислизнути з наших рук! Ти, Гокінсе, мусиш заступитися за мене перед капітаном. Хоч ти ще хлопчина, але кмітливий, як на свої літа. Я це одразу зрозумів, тільки-но ти зайшов. Що міг зробити я, старий каліка на милиці? Був би я справжнім моряком, як колись, він так просто не втік би від мене, але тепер… – Він раптом закляк, роззявивши рота, наче щось згадав. – А гроші! – заволав він. – За три кухлі рому! Хай його чорти з’їдять! Про них я навіть не згадав!
І, гепнувшись на лавку, він так нестримно розреготався, що навіть сльози з очей бризнули. Я теж не міг стримати сміх, і наш дружній регіт пролунав на всю таверну.
– Ось такий я тюлень! – сказав він нарешті, утираючи сльози. – Ми, мабуть, із тобою станемо друзями, Гокінсе! З мене теж був би юнга нівроку, клянуся честю! Одначе нам уже час. Справа понад усе, хлопці! Я лишень візьму свого старого трикутного капелюха, і ми разом підемо до капітана Трелоні, щоб розповісти про те, що сталося. Справа серйозна, Гокінсе, і, признаюся, не додає честі ані мені, ані тобі. Ми обоє осоромилися. Чорт забирай, як вправно він мене одурив з тими трьома кухлями рому! – І знову розреготався так щиро, що я мимоволі засміявся за ним, хоча не міг второпати, що ж тут смішного.
Ми пішли набережною, і Сильвер виявився цікавим співрозмовником. Він показував мені різні судна й пояснював, де який тоннаж, який такелаж і під яким прапором якої країни вони плавають. Він пояснював мені також, що саме на них роблять, яке судно вивантажується, а яке бере вантаж або готується відпливати. Свою розповідь він щедро пересипав морськими анекдотами і слівцями, які я силувався запам’ятати. Тут я дійсно зрозумів, що він буде мені корисним товаришем у плаванні.
У готелі ми знайшли сквайра і лікаря Лівсі з кухлями пива та сухариками. Вони збиралися вже йти оглянути шхуну.
Довгань Джон детально, не приховуючи жодної дрібниці, розповів усю історію від початку до кінця. «Чи не так, Гокінсе?» – звертався час від часу він до мене за підтримкою, і я міг лише підтвердити правильність його оповіді.
Сквайр і Лівсі побідкалися через те, що Чорний Пес таки втік, але погодилися, що зарадити тут нема чим. Вони навіть похвалили Довганя Джона за старанність, і він, попрощавшись,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.