Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

«Як таке може бути? — розмірковувала вранці Аня, поїдаючи на кухні мамині сирники з полуничним варенням. — Це ж точно не одна й та ж ворожка. Інакше їй має бути років дев'яносто».

— Ма, а якого віку була відьма Агафа, до якої ти ходила?

— А ти чого питаєш? — здивувалася мама, наливаючи ароматний м'ятний чай собі й доньці. — Ну років п'ятдесят їй було, мабуть. Не менше.

— Та просто цікаво, — відмахнулася Аня.

«І моїй Агафі років п'ятдесят. Щось тут не так. Або це дві різні Агафи й дуже дивний збіг, як для такого рідкісного імені, або…», — що «або» Аня сказати не могла та однозначно все було дуже підозріло.

Вона вже збиралася попросити маму дозволити їй залишитися ще на кілька днів, як у двері подзвонили. На порозі стояв причепурений, з винуватим поглядом і величезним букетом півоній, кольору англійської червоної, Максим.

— Як ти мене знайшов? — здивувалася Аня. Вона схрестила руки на грудях, зверхньо зиркаючи й маючи твердий намір не пробачати йому. На її руці та шиї ще досі виднілися два синці, які нагадували про його вчорашню поведінку.

— Анічка, — тихо промовив чоловік, ігноруючи її питання і заходячи всередину. — Пробач мені, будь ласка, — дівчина мовчала й свердлила його поглядом. — Ну хочеш, я на коліна перед тобою стану, хочеш?

І не встигла білявка його зупинити, як він вже опустився на підлогу й обійняв її за ноги:

— Я не знаю, що на мене найшло, — він благально дивився на неї знизу вгору, витираючи, судячи з усього, новими джинсами підлогу. «Цікаво, — промайнула в неї думка, — а чи не на залишки моїх зароблених грошей він собі нові речі купує?» 

— На роботі був важкий день, розумієш? Клієнт повернув дорогезні запчастини, я втратив свої відсотки з продажу й рознервувався. А потім колега, ти його бачила — Юрчик з дня народження, запропонував випити, щоб розслабитися й позбутися стресу. Ну я і погодився… Ну пробач, дурневі.

Вона все ще не дуже хотіла його пробачати. Проте, поглянувши на його безпорадні, щенячі очі, білявка вже не була такою впевненою у своєму рішенні. 

— Ось, поглянь, — Аня пальцем показала на два синці — на шиї й на руці. — А що далі, вдариш мене?

— Зайчику, — ледь не плачучи промовив чоловік, — Ти ж знаєш, що я б ніколи… — він благально склав руки перед собою. — Ну не знущайся так наді мною.

«Він, що зараз заплаче?» — вона ошелешено пригледілася, помітивши, що його очі й справді підозріло заблищали. 

— Ти для мене найрідніша людина на землі. Ти моя споріднена душа, — шепотів Максим, вчепившись пальцями в її халат і, як не дивно, дівчина починала йому вірити.

«Ніхто й ніколи так сильно не боявся мене втратити, — пронеслося в голові Ані. — Якби я сказала Богдану, що йду від нього чи тримав би він мене так же відчайдушно як Максим? — вона сумно зітхнула. — Скоріше за все, він би просто зібрав свої речі та й по всьому. Те, що Богдан по справжньому боїться втратити — це зовсім не якась людська жінка, а безсмертна наука».

— Ти повернешся, зайчику? — він міцно притиснувся головою до її колін. — Повертайся додому. Я без тебе не можу.

— Я подумаю, — невпевнено проговорила Аня. — А зараз встань з колін, будь ласка, і йди. Мені на роботу збиратися треба.

— Ти точно подумаєш? — в його очах загорілася надія.

— Т-так.

Коли він пішов, Аня швидко побігла збиратися, все ще не розуміючи, що робити далі. Вона ще раз поглянула у дзеркало на свої синці: 

— Аня, ну давай об'єктивно, — промовила сама до себе. — Він же насправді тебе не вдарив. Ну схопив за руку й не розрахував сили. Але це зовсім не означає, що він може вчинити насилля по-справжньому. А те, що випив — так це з кожним буває. Ти он в підлітковому віці також могла з друзями добряче хильнути, але ж алкоголічкою не стала. 

Її відображення у дзеркалі не зовсім з нею погоджувалося й вона угледіла легку тінь осуду в глибині своїх сірих очей. Однак удала, що не помітила його.

— Ти повертаєшся до чоловіка? — з тривогою в голосі спитала мама, коли Аня вийшла після душу.

— Я не знаю, — знизала плечима дівчина. — Я подумаю.

Мама нічого більше запитувати не стала й мовчки пішла на кухню. Ані здалося, що вона не дуже рада приходу Максима й тому рішенню, яке очевидно дочка збиралася прийняти.