Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Тим часом, у сучасному світі, Світлана переживала. Кожного ранку, коли вона прокидалася, її думки були прикути до доньки Лоліти, що знаходилася в небезпечній подорожі.

Світлана не могла зрозуміти, як її дочка, ще така юна, могла вирушити в таку небезпеку. З кожним днем її тривога тільки посилювалася. Вона згадала слова Лоліти: «Я поверну тобі тата, мамо, я обіцяю». Ці слова були її обіцянкою, і Світлана сподівалася, що Лоліта її дотримається, незважаючи на всі труднощі. Світлана, втративши чоловіка Ельдара, переживала через все, що сталося багато років тому. Коли вона закохалася в ельфа, народила Лоліту, вона не знала, що її щастя скоро руйнуватиметься. Ельдар пішов рятувати королівство, обіцяючи повернутися. Але він не повернувся, і його відхід залишив Світлану наодинці з дочкою. Вона думала, що не зможе йому пробачити, що він вибрав королівство, а не сім'ю. «Якби не це королівство, все могло бути по-іншому», — сумно думала Світлана. Але вона розуміла, що її сила тільки в тому, щоб чекати і надіятися, що одного разу Ельдар повернеться.

В цей момент до неї в дім прийшла Зухра, східна жінка, мати Максуда. Зухра виглядала стривоженою, її обличчя було напружене. Вона розповіла Світлані, що її син Максуд зник. Світлана намагалася її заспокоїти, але в її голосі звучала тривога. Вона знала, що ситуація з Максудом могла бути пов'язана з тим, що відбувається в королівстві, але було важко визнати це. Зухра не повірила її словам. «Як може Максуд зникнути? Яке королівство могло поглинути мого сина?» — обурювалася вона. Світлана відчула, що не зможе приховати правду, але було вже пізно.

В цей момент через чарівний портал у дім вдерлися орки і тролі, і Світлана зрозуміла, що ці істоти прийшли за нею, щоб забрати її в полон. Вона боролася як могла, кидаючи на них посуд, сковорідки і все, що потрапляло під руку. Зухра приєдналася до неї, але орки виявилися занадто сильними. Один із орків вдарив її по голові, і вона втратила свідомість.

Світлану схопили і оголосили, що її заточать, і що її дочка Лоліта буде страждати через її безпорадність. Орки забрали її через портал, віднесли в невідоме місце.

Очнувшись, Зухра зрозуміла, що сталося щось страшне. Існують справжні орки і тролі, і вона вирішила не сидіти склавши руки. Вона швидко побігла розповісти всім, що сталося, і попередити тих, хто може допомогти.

У іншому місці, в темниці, Світлану зустріла Сестра Зла. Вона подивилася на неї з презирством і холодною ненавистю.

— Ти ніколи не побачиш свою дочку, — сказала вона зловісним тоном. — Але ти зустрінешся з чоловіком. Разом ви загинете.

Світлану не було кінця, вона була приречена на страждання в шахті, у жорстокому полоні. Але в її серці горіла єдина думка — Лоліта повинна перемогти. Сестра Зла і її брат, Зло, повинні бути знищені. Тільки тоді Світлана могла сподіватися на порятунок своєї дочки і чоловіка.

Тим часом Лоліта, друзі-гноми та маг Астреніус міцно спали в печері, а Емі, втомлена і охоплена думками про дім, сиділа на пегасі Люмінарі, годувала його і намагалась знайти сили рухатися далі. Але її тривога не відпускала. Вона розуміла, що це не її місце, і її єдине бажання було повернутися додому, у сучасний світ. Вона збиралася таємно піти, але її сестра Еліс помітила її зникнення і поспішила за нею.

— Куди ти, сестро? — запитала Еліс м’яким, але строгим тоном, наближаючись до Емі.

Емі зупинилася і глянула на неї, у її очах було відчай.

— Я не можу продовжувати, Еліс. Мені потрібно повернутися до королівства ельфів, знайти спосіб повернутися додому. Це не моє місце. Я сумую за домом.

Еліс тяжко зітхнула, розуміючи її почуття, але не погоджуючись із рішенням сестри.

— Ти не можеш просто так піти, ти тепер частина нашого шляху. Ми не можемо залишити Лоліту в такий момент, вона потребує нас. Ти не одна, ми всі — команда, — сказала Еліс, розуміючи, що її слова не зможуть одразу заспокоїти Емі.

Емі, у свою чергу, з гнівом і відчаєм перебила її:

— Ви не розумієте! Тут небезпечно! Ми всі загинемо, якщо продовжимо. Лоліта ризикує життям заради всього світу, а ми просто граємо в якісь ігри!

Еліс, бачачи її біль, мовчки опустила голову. У її очах було співчуття, але також розуміння того, що неможливо змусити когось залишитися, якщо його серце тягне в інше місце.

Тим часом Астреніус, випадково підслухавши їхню розмову, був дещо стурбований. Він розумів, що небезпеки попереду будуть серйозними, і такі сумніви могли поставити під загрозу їхній успіх. Але він знав, що це не час для розбіжностей.

І саме в цей момент, ніби за велінням долі, посох Саші несподівано загорівся. Це було передвістя того, що зло наближається, і всі миттєво усвідомили, що не можна гаяти часу.

— Зло близько! — вигукнула Еліс, будячи всіх.

Група швидко зібралася, і Астреніус, оглядаючись, запитав:

— Ми все-таки йдемо до королівства гномів?

Лоліта з рішучістю в голосі відповіла:

— Так, йдемо. Ми не можемо зупинятися.

Вони поспішили до виходу з печери, але тут, як грім серед ясного неба, земля під ними затряслася, і все раптово занурилося в темряву. Вони не встигли підготуватися й опинилися у підземеллі — прямо в королівстві гномів, але... тут нікого не було. Всі гноми зникли. Жодних слідів, тільки порожні будинки і зруйновані будівлі.

Сміливий гном, побачивши це, не витримав і заплакав, але не встиг оговтатися від шоку, як їх схопили тролі. Ці чудовиська — моторошні, величезні, з очима, повними ненависті — силоміць потягли їх у темні глибини. Лоліта, розуміючи, що боротися з ними буде вкрай складно, готувалася до найгіршого, але все ж сподівалася на допомогу своїх друзів і магію, яка все ще могла їх урятувати.

І ось, коли вони опинилися під загрозою, згустилася темрява навколо них, густа, наче в'язка рідина. Бій був неминучий, і Лоліта знала, що вона повинна вести своїх друзів через цей кошмар. Тільки так вони зможуть перемогти.