Читати книгу - "Таємниці старого маєтку, Rada Lia"

Її увагу привернули картини, що стояли повернуті зображенням всередину у дальньому кінці кімнати. Вона встала й підійшла ближче. Розвернула одну з картин. На ній був зображений молодий хлопець, років двадцяти п'яти. Глибокі й бездонні чорні очі, темне волосся, коричневий костюм й накидка з вишивкою. На другій картині Марта побачила ту саму дівчину, яка їй снилася в поїзді та привиділася, коли вона впала зі східців. Марту кинуло в жар. Дівчина на картині посміхалася. Однак погляд її був тривожним. І від цього Марті також стало неспокійно.

— Це Олена Рудницька — твоя прабабуся, а то Дем’ян Малеш. Портрети були написані ще за їхнього життя. Це єдине, що вдалося врятувати під час пожежі.   

— Аж пробирає, — тихо промовила Марта. — Вони такі молоді й вродливі. Все могло скластися інакше.

— Тоді умовності були важливіші за кохання, — підмітив Артем. — І вже навіть немає сенсу жалкувати за минулим. 

Марта кивнула. 

— Пропоную поснідати й прогулятися, або провести час в оранжереї, — промовив Артем. — Ти йди, а я за хвилину приєднаюсь. Маю забрати ще деякі документи з кабінету.

Марта знову кивнула й поспішила на вихід. Швидко пройшла коридором і через кухню, яка цього разу була порожньою. У холі вона почула незрозумілий скрегіт зверху. Дівчина підняла очі й завмерла. Її зіниці розширилися від жаху. Прямо на неї летіла величезна скляна люстра.

— Марто! — пролунало збоку. Наступної миті Артем потягнув її до себе. Вони ледь встигли закритись на кухні. З того боку дверей було чутно як скло розлітається на тисячі друзок. Марта з Артемом здригнулися. Якби чоловік не опинився поруч її чекала б смерть і то болюча.