Читати книгу - "Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища, Леся Воронін"

І тут до мене дійшло! Гігантські блакитні жаби виконували танок маленьких лебедів з балету Петра Ілліча Чайковського «Лебедине озеро»!

Розділ 17. І нащо я показував собі язика?!

Наступного дня я прокинувся на світанку і спершу не міг зрозуміти, де опинився. Приміщення, в якому, судячи з усього, я провів цю ніч, було мені зовсім незнайоме. Зручне ліжко з пружним матрацом, що ледь погойдувався при кожному моєму рухові. Запах свіжоскошеної трави і м’яти. Я помацав подушку – під пальцями у мене зашелестіли ніжні пелюстки. І тут я зрозумів – це ж бабусин живий будинок-дерево, що перетворилося на людську оселю.

Як пояснила Луна-Лі, коли вчора пізно ввечері знайомила мене з особливостями будинку-дерева, всі меблі тут також... виросли. Тобто набули потрібної форми: ліжка, стільця чи шафи. Але, мабуть, тоді моя свідомість була надто перевантажена інформацією. І лише зараз, виявивши, що під головою у мене замість подушки невеличка клумба з дрібними пахучими квіточками, я зрозумів, куди потрапив.

Попереду на мене, як і на решту членів Таємного Товариства Близнюків, чекав неймовірно важкий день. Усі були попереджені про операцію «Антижаб-4». Одні отримали повідомлення метеликовою поштою, іншим передали звістку численні родичі Андрія Байбака. Ще хтось приєднався до цирку-шапіто, де зі своїми акробатичними номерами виступали мої друзі Жук і Заєць. Саме на них було покладено складне завдання – перевезення через кордон під виглядом механічних ляльок численних клонів Зізі. До речі, ці гігантські блакитні жаби мали відіграти в нашій операції вирішальну роль. Але ми з президентом Таємного Товариства Близнюків, керівницею операції «Антижаб-4» мусили переміститися на гору Треп першими.

Натягнувши еластичний комбінезон, пристосований для роботи в екстремальних ситуаціях, я вийшов з будинку-дерева і побачив, що пані Соломія вже зібралася в дорогу і чекає, коли я буду готовий.

– Доброго ранку, Климе! Ну, і як тобі спалося? – усміхнулася вона, дивлячись, як я витрушую з волосся дрібненькі пелюстки.

– Привіт! Спалося класно, але, здається, я трохи попсував твої квіточки. Просто не звик, коли у мене під головою не подушка, а квіткова клумба.

– Гаразд, я над цим попрацюю, але трохи згодом. Спершу треба владнати справу з двійниками. Ти як, хвилин за десять будеш готовий?

Я кивнув головою і побіг до того місця, де мої друзі-ботани, обстежуючи верхівку гори, виявили джерело. Швидко вмився, почистив зуби, а потім, зазирнувши у маленьку ковбаньку, де зібралася джерельна вода, скорчив смішну міну й показав своєму зображенню язика. Є у мене така дивна звичка – перед складним і небезпечним завданням трохи подуріти, прикидаючись, що все це просто весела гра.

І раптом почув у себе за спиною якісь дивні звуки, схожі на кумкання. Різко обернувся, і щоки мої запалали від сорому – неподалік від мене стояла ціла зграя клонів на чолі з Зізі. Вилупивши червоні банькаті очиська, синьоморді близнюки єхидно кумкали, показуючи на мене перетинчастими лапами.

«Все, гаплик моїй репутації! Так осоромитись перед цими бородавчастими потворами!» – думав я, наближаючись до будинку-дерева, біля якого на мене чекала бабуся Соля. Мабуть, вона відчула різку зміну в моєму настрої, бо заклопотано спитала:

– Якісь проблеми?

Розповідати бабусі про свою зустріч із Зізі та її клонами я не збирався, тому сказав перше, що спало на думку:

– Та ні, все ок! Просто згадав, як рік тому саме на цьому місці вперше побачив начальника табору «Екстремал». Уявляєш, виліз я з намету, надворі страшенна злива, а назустріч мені суне двометрове бурмило, вкрите огидним тату. Та ще й одягнене в майку з написом «Шеф», в обтріпані спортивні шорти, а на ногах у нього рожеві крокси! Помітив мене, одразу почав чіплятися і повторювати мало не на кожному слові: «Тю!». Я й не здогадувався, що це замаскований синьоморд. До речі, саме тоді я й приліпив йому прізвисько Тютя.

– Так, уявляю! Бо цю історію разів сто від тебе чула! Може, ти забув, але ми ніби збиралися світ рятувати? – досить уїдливо запитала пані Соломія.

Я ніяково всміхнувся, стріпнув головою, підхопив свій наплічник, і ми рушили до печери, де був схований наш «Запорожець». Дивно, але сухі гілки, якими ми замаскували вхід до печери, були розкидані. Я поглянув на пані Соломію, однак вона спокійно зайшла всередину і наблизилась до маленького автомобільчика, схожого на стару консервну бляшанку. І тут я зрозумів, що там уже хтось є.

– Я вирішила, що варто взяти ще кількох помічників, – пані Соломія відчинила передні дверцята і сіла біля пульта керування часольотом.

А я підійшов до часольоту з іншого боку, щоб зайняти своє звичне місце біля неї. Але виявив, що там вже хтось сидить.

– Климе, сьогодні тут сидітиме Зізі, ззаду їй буде тісно. А ти влаштовуйся біля Сімки і П’ятірки.

Бабуся поклала долоню на пульт, в салоні часольоту спалахнуло світло і я побачив вдоволену синьомордиху Зізі, яка зручно вмостилася на передньому сидінні. Що мені лишалося робити? Я зітхнув, закинув наплічник до багажника і примостився біля блакитної жабоподібної істоти, на пузі в якої була витатуйована велика цифра 5. На животі у її сусідки я побачив велику сімку.

«Класна компанія підібралася, – промайнуло у мене в голові, – три синьоморді страховища, яких звуть Зізі, Сімка і П’ятірка, та ще ми з бабусею Солею».

Я схаменувся, але було вже пізно, Зізі явно встигла прочитати мої думки. Вона озирнулася, хитро примружила лупаті очиська й докірливо похитала головою.

Розділ 18. Несподівані ускладнення та прикрі відкриття

Наше переміщення з гори Підстава на верхівку Трепа відбулося миттєво. Як і було заплановано, ми перенеслися в ранок того дня, коли бабуся отримала тривожне повідомлення про появу на горі Треп двійників – точних копій членів нашої оперативної групи. Тепер ми мали пересвідчитися, наскільки успішним було наше втручання в минуле. Чи допомогло те, що вихід з підземної галереї був заблокований. Крім того, над криївкою синьомордів пані Соломія встановила потужне силове поле, яке не пропускало в підземелля жодних сигналів.

Свій непоказний автомобільчик ми залишили на терасі, порослій густими