Читати книгу - "Пігмаліон"

не захаращена меблями, столиками й дрібничковими прикрасами. Посеред кімнати — велика отоманка, і ця турецька тахта, разом із килимом, Моррісовими шпалерами, та Моррісовими ж ситцевими гардинами, та парчевими покривалами на отоманці і її подушках, — ото і вся обстанова, яка сама собою надто гарна, й ту красу тільки скрадав би всякий непотрібний дріб’язок. На стінах висять кілька добротних олійних картин із тридцятирічної давности виставок ґалереї Ґросвенор — у них більше від Берн-Джонса, не від Вістлера. Єдиний тут пейзаж належить пензлеві Сесіла Лоунсона, з рубенсівською масштабністю. Є тут і портрет самої місіс Гіґінс: такою замолоду вона кидала виклик тодішній моді, убравшись в один з россеттівських костюмів, які, скарикатурені вульґарним нерозумінням, призвели до безглуздь простонародного естетизму сімдесятих років минулого сторіччя.

Сама ж місіс Гіґінс, що вже переступила межу шістдесяти літ і давно не клопочеться тим, щоб одягатися всупереч моді, сидить у кутку, навкоси від дверей, за вишукано простим письмовим столом із дзвінковою кнопкою під рукою. Трохи далі, між нею і найближчим до неї вікном, стоїть чіпендейлівське крісло. Біля іншої стіни, майже навпроти дверей, видно єлизаветинське крісло, грубо різьблене, в дусі Ініґо Джонса. Під тією самою стіною — рояль у гарному чохлі. Куток між каміном і вікном зайнятий диванчиком із подушками, обтягненими Моррісовим ситцем. Час — між четвертою і п’ятою пополудні.

Рвучко розчахнуто двері — влітає Гіґінс, не скинувши капелюха.

Місіс Гіґінс(нажахано). Генрі! (Сварячи його). Що тобі треба тут сьогодні? У мене ж день гостей, і ти обіцяв не приходити сьогодні! (Він нахиляється поцілувати матір, а вона знімає йому з голови капелюха і подає йому в руки).

Гіґінс. Оце ще! (Кидає капелюха на стіл).

Місіс Гіґінс. Зараз же вертайся додому.

Гіґінс(цілуючи матір). Та знаю, мамо. Я ж прийшов зумисне.

Місіс Гіґінс. І все одно не смій! Серйозно кажу, Генрі. Ти відлякуєш усіх моїх друзів: як застануть тебе тут, то вже й не приходять більше.

Гіґінс. Дурниці! Знаю, не веду я світської мови, але ж ніхто на це не зважає. (Сідає на диванчик).

Місіс Гіґінс. Ого! Так-то вже й не зважають? Світська мова, кажеш? А несвітська твоя мова? Справді, дорогенький, нічого тобі тут робити!

Гіґінс. А таки є що робити. Маю роботу для вас. Фонетичну роботу.

Місіс Гіґінс. І не вмовляй, дорогенький, перепрошую, але мені не до твоїх голосівок. Та ще як здумаю про твої прегарні листівки з твоїм фірмовим скорописом, та про те, що маю перечитувати ще й копії тих листівок, писані нормальними літерами, які ти так завбачливо прикладаєш!..

Гіґінс. Ну, це не фонетична робота.

Місіс Гіґінс. Ти сказав: фонетична.

Гіґінс. Ваша частина роботи — не фонетична. Я підібрав дівчину…

Місіс Гіґінс. Це означає, що якась дівчина підібрала тебе?

Гіґінс. Зовсім ні. Це не любовна історія.

Місіс Гіґінс. Як жаль!

Гіґінс. Чому?

Місіс Гіґінс. Ну полюбив би ти якусь жінку віком до сорока п’яти! Коли ти вже роздивишся, що довкола таки є трохи молодих вродливиць?

Гіґінс. Ох, не можу я морочитися з молодими вродливицями! Жінка, яку можна полюбити, — в моєму уявленні, — це хтось якнайподібніший до вас, мамо. Ніколи я не дійду до того, щоб щиро захоплюватися молодими жінками: надто глибоко вкоренилися деякі звички, щоб їх міняти. (Рвучко підводячись і походжаючи по кімнаті, ще й брязкаючи грошима та ключами в кишенях штанів). До того ж, усі вони дурепи.

Місіс Гіґінс. Знаєш, що ти зробив би, коли б любив мене по-справжньому, Генрі?

Гіґінс. Та годі-бо! Ну що? Женився б, не інакше.

Місіс Гіґінс. Ні. Облишив би метушню та повиймав руки з кишень. (Із жестом відчаю він скоряється і знов сідає). От хороший хлопчик! А зараз розкажи мені про ту дівчину.

Гіґінс. Сьогодні вона з’явиться до вас із візитом.

Місіс Гіґінс. Не пригадую, щоб я її запрошувала.

Гіґінс. Не ви, а я запросив її. Бо ви, коли б знали, хто вона, нізащо не запросили б її до себе.

Місіс Гіґінс. Отакої! А чому ж?

Гіґінс. Ну, ось у чім річ. Вона — проста квіткарка. Я підібрав її на вулиці.

Місіс Гіґінс. І запросив її на мій день гостей!

Гіґінс(підходячи до матері, щоб підлеститись). О, все буде гаразд! Я навчив її правильно розмовляти і дав їй точні вказівки, як поводитись. Їй велено триматися двох тем: погоди та здоров’я всіх присутніх — «Гарний день!» та «Як ся маєте?» — і взагалі не дуже розводитись. Так буде безпечно.

Місіс Гіґінс. Безпечно! Говорити про наше здоров’я! Про наші нутрощі! Може, й про наш зовнішній вигляд! Як ти скотився до таких дурощів, Генрі?

Гіґінс(нетерпляче). Ну треба ж їй хоч про щось говорити! (Бере себе в руки й знов сідає). О, вона поводитиметься добре, не зчиняйте бучі! Пікерінґ теж бере участь у цій справі разом зі мною. Я так наче побився об заклад, що через півроку покажу її на люди як герцогиню. Кілька місяців тому я почав роботу з нею, і вона так швидко проґресує — мов пожежа! Я виграю свій заклад. Вухо в неї чутке, і навчити її виявилось легше, ніж моїх учнів-буржуа, бо ж їй треба вивчити зовсім нову мову. По-англійському вона розмовляє майже так, як ви по-французькому.

Місіс Гіґінс. Принаймні, це задовільно.

Гіґінс. Ну, це так і не зовсім так.

Місіс Гіґінс. Що ти хочеш цим сказати?

Гіґінс. Бачите, її вимову я виправив як слід, але ви повинні зважити не лише те, як дівчина вимовляє, а й що вона вимовляє, і ось тут…

Їхню розмову уриває покоївка, що сповіщає про прибуття гостей.

Покоївка. Місіс та міс Ейнсфорд-Гіл! (Виходить).

Гіґінс. О Господи! (Зривається на ноги, хапає свого капелюха зі столу й рушає до дверей, але не встигає — мати відрекомендовує його своїм гостям).

Місіс та міс Ейнсфорд-Гіл — це ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу в Ковент-Ґардені. Мати — добре вихована, спокійна, але на обличчі в неї написаний постійний клопіт через нестатки. Дочка ж виробила собі веселий вигляд, мовляв, світське товариство для мене — рідна домівка: бравада шляхетної вбогости.

Місіс Ейнсфорд-Гіл(до місіс Гіґінс). Гау ду ю ду?

Міс Ейнсфорд-Гіл. Гау д’ї ду? (Тисне руку господині).

Місіс Гіґінс(відрекомендовує). Мій син Генрі!

Місіс Ейнсфорд-Гіл. Ваш славетний син! Я так бажала познайомитися з вами, професоре Гіґінсе!

Гіґінс(понуро, не ступивши й кроку в її напрямку). Дуже радий. (Прихиляється до рояля й рвучко кланяється).

Міс Ейнсфорд-Гіл(прямуючи до нього з самовпевненою фамільярністю).