Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бляшаний барабан 📚 - Українською

Читати книгу - "Бляшаний барабан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бляшаний барабан" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 231
Перейти на сторінку:
одну по одній в гарячий попіл, нагорнула на них зверху ще жару й розворушила багаття так, що з нього знов пішов густий дим. А що їй іще лишалося робити?

Та щойно спідниці в бабці вляглися, щойно густий дим від багаття з картоплиння, що не знав тепер, у який бік тягтися, — адже тут стільки ляскали себе по коліну, стільки метушилися довкола та ворушили палицею попіл, — знов поповз жовтими пасмами над полем, поповз за вітром на південний захід, як із яру вигулькнули обидва оті високі й тонкі, котрі гналися за низеньким, але товстеньким, який мешкав тепер під спідницями, і ось тепер з'ясувалося, що вони такі високі, тонкі та ще й у мундирах через свою службу польових жандармів.

Вони мало не промчали повз бабцю. Здається, один із них навіть перескочив через багаття. Та раптом обидва похопилися — адже на них формені чоботи, виходить, є чим думати, отож вони пригальмували, обернулися, рішуче рушили назад — і опинилися в своїх мундирах та чоботях серед диму, а тоді, кашляючи, заходилися витягувати свої мундири з диму, разом з мундирами потягли за собою й дим і, все ще кашляючи, запитали в бабці, чи не бачила вона Коляйчека, адже вона не могла його не побачити, вона ж бо сидить тут над яром, а він, Коляйчек, тікав, мовляв, саме яром.

Ніякого Коляйчека бабця не бачила, бо ніякого Коляйчека вона не знала. «А він, бува, не з цегельні?» — поцікавилася бабця, бо вона знає, мовляв, лише тамтешніх. Але мундири пояснили їй, що з цеглою Коляйчек нічого спільного не має, а з себе він низенький і товстенький. Тоді бабця щось пригадала, ага, мовляв, бачила, пробігав тут один такий, і показала паруючою картоплиною на загостреній лозині куди саме — в бік Бісау, що, як вірити картоплині, мало бути між шостим і сьомим телеграфними стовпами, коли лічити праворуч від димаря цегельні. Та чи то біг саме якийсь там

Коляйчек, цього бабця не знала; нехай уже їй, мовляв, вибачають, але у неї в ногах он багаття, досить їй клопоту і з ним, не горить, а тліє, тож ніколи їй дивитися за людьми, що пробігають тут чи стовбичать у диму, вона взагалі не любить підглядати за чужими людьми, вона знає, мовляв, лише тих, що з Бісау, Рамкау, Фірека та з цегельні, досить їй і цього.

Сказавши про це, бабця зітхнула — легенько, а проте досить гучно для того, щоб мундири поцікавилися, чого це вона так зітхає. Бабця кивнула головою в бік багаття — мовляв, зітхає вона через оцей нікудишній вогонь, та й людей шкода, що стоять ото в диму, потім відкусила своїми розкарякуватими передніми зубами півкартоплини й, ніби забувши про все на світі, заходилася жувати, а очі закотила вгору й ліворуч.

Двоє в мундирах польової жандармерії не знали, як їм розуміти оцей непритомний бабин погляд — може, піти пошукати за телеграфними стовпами, в Бісау? — отож поки що вони тільки стояли та штурхали багнетами в сусідні, ще не підпалені купи картоплиння. А тоді зненацька, немовби про щось здогадавшись, одночасно перекинули обидва майже повні кошики з картоплею, що стояли в бабці під ліктями, й довго не могли втямити, чому з тих плетених посудин до ніг їм котяться самі бульби, а не Коляйчек. Вони недовірливо обійшли картопляний бурт, немовби Коляйчек за такий короткий час устиг би сховатися в нього, про всяк випадок поштурхали в нього багнетами й аж пошкодували, що там ніхто не зойкнув від болю. Підозру викликав у них кожнісінький миршавий кущик, кожнісінька мишача нірка, колонія кротовин і знову й знову — моя бабця, яка сиділа, ніби приросла до місця, та раз у раз зітхала, та закочувала під лоба очі, але так, що білки було видно, й згадувала всіх кашубських святих, хоча кволе багаттячко та два перекинуті кошики з картоплею навряд чи могли викликати такі гучні й скорботні зітхання.

Мундири простовбичили біля бабці добрих півгодини. Часом вони ставали поодаль, потім підходили знов ближче до багаття, задивлялися на димар цегельні, поривалися зробити наскок і на Бісау, проте відкладали свій напад і гріли почервонілі, аж сині, руки над багаттям, поки нарешті кожен дістав від бабці, що й далі зітхала та охала, по луснутій картоплині на патичку. Та навіть жуючи, мундири не забували, що вони в мундирах, і то відбігали на кілька десятків метрів у поле, то кидалися вздовж дроку над яром, то сполохували зайця, який, однак, теж виявлявся не Коляйчеком. Біля багаття вони знов застали гарячі, духмяні й борошнисті бульби і, трохи стомившись, миролюбно вирішили зібрати картоплю знов до кошиків, поперекидати які було їхнім обов'язком.

Аж коли вечір вичавив із жовтневого неба дрібненький скісний дощ та чорнильні сутінки, мундири ще хутенько й без будь-якого бажання атакували чималий кругляк, що бовванів поодаль, але потім, упоравшись із ним, від подальших пошуків відмовилися. Вони ще трохи потупцяли довкола, потримали руки над майже пригаслим під дощем багаттям, ніби благословляючи його — тепер з нього на всі боки курився ядучий дим, — ще раз закашлялися від зеленуватого диму, пустили сльозу від диму жовтуватого й нарешті, покашлюючи й утираючи сльози, розгонистою ходою вирушили в бік Бісау. Коли того Коляйчека нема тут, виходить, він у Бісау. Польові жандарми завжди припускають лише дві можливості.

Дим від багаття, що повільно вмирало, огорнув мою бабцю, наче п’ята спідниця, така простора, що бабця в чотирьох власних, охаючи, зітхаючи та проказуючи імена святих, також опинилась, як і Коляйчек, ніби під спідницею. Й аж коли мундири вже обернулися на дві цятки, що, похитуючись, повільно танули у вечірніх сутінках між телеграфними стовпами, бабця підвелася — так спроквола, так важко, наче вже встигла пустити коріння й тепер, тягнучи за собою вусика й грудки землі, перериває ріст, який тільки-тільки розпочався.

Коляйчекові стало холодно — раптом виявилося, що він, низенький і товстенький, лежить на землі, без накривала, та ще й під дощем. Він швиденько застебнув штани, тримати які розстебнутими під спідницями його примусив страх і безмежна потреба в пристановищі. Побоюючись надто швидко перестудити свого прутня, він похапки пробіг пальцями по гудзиках, бо за такої погоди схопити якусь осінню болячку було аж-аж-аж як легко.

Ще чотири гарячі картоплини в попелі знайшла саме моя бабця. Три з них вона віддала Коляйчекові, одну взяла собі й, перше ніж надкусити її, спитала ще, чи він не з цегельні,

1 ... 13 14 15 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бляшаний барабан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бляшаний барабан"