Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця козацького скарбу 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця козацького скарбу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця козацького скарбу" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 31
Перейти на сторінку:
ним, наздогнав, обігнав, отримав пас і знову буцнув хлопцеві.

Галка з Данилом дивилися на цих дивних футболістів — і повірити не могли. Моталися ще такі недавні вороги недовго, та цього цілком вистачило, аби страус визнав Богдана за свого, підпустив до себе, дозволив сісти верхи і так само зробив коло пошани під дружні оплески. Злізши зі спини приборканого птаха, Богдан по-клоунськи вклонився глядачам. Данило потис другові руку, визнаючи його винахідливість. А Галка аж тепер сказала:

— Знаєте, хлопці, чого ви домоглися? Тепер Футбик від вас тим паче не відстане!

Цього тільки не вистачало…

Розділ 14

У якому наші герої б’ють вікна

Вихід друзі знайшли аж під вечір.

Звичайно, це добре, що страус тепер їм не ворог, а друг. Але погано, що цей друг може цілий день бігати за ними, наче прив’язаний. Та й Галка тепер точно не відчепиться. Зате вночі і страус, і Галка сплять. Отже, вирішив Данило, можна продовжити стеження вночі. Тим більше, що в цю пору може статися щось цікавіше, ніж вони бачили вдень.

Сказано — зроблено.

В бабусиному сарайчику знайшлися ще вудки замість втрачених. Тільки вони, ясна річ, для маскування й замилювання очей. Хлопці ще й черв’яків підкопали, в коробочку з-під йогурту склали. Сказати б, приготувалися до нічної риболовлі. Ночі зараз місячні, світлі, риба в такий час краще клює. Ну, це так можна пояснити, коли хтось запитає.

Тільки зайшло сонце, вони взяли з собою приготовані бабусею Вірою бутерброди з салом і вийшли з двору. Та щойно вийшли — з затятих рибалок перетворилися на двох утаємничених сищиків. Обережно пробралися тихими й безлюдними в такий час містечковими вулицями до хати дядька Сашка.

І тут Богдан зробив ризикований крок.

Хлопці про це домовлялися наперед, але все одно могли собі нашкодити. Бо ж раптом, припустили вони, їхнє місце в бузкових кущах уже освоїв чорний Туман? І наткнутися там на нього — ото буде справжня пригода з сумним закінченням. Тому вирішили перевірити. Знайшов Богдан на землі не дуже великий, але й не маленький камінець, замахнувся коротко і пожбурив у самий центр куща.

Нічого. Жодного руху. Ніхто не вискочив звідти з лайкою. А кидати Богдан умів сильно. За те, що камінь до лавки долетів, міг голову дати на відсіч. Ну, нема там нікого — і добре. Обережно, короткими перебіжками добігли хлопці до своєї схованки, розчинилися в кущах, причаїлися.

Тільки марно. Не світилися вікна в хаті. Може, дядько Сашко спати вже ліг? Та навряд. Годинник показував за чверть десяту вечора. Час, як прийнято казати, дитячий. Дядько міг піти кудись по справах або просто в гості. Тим більше, що за вечерею Данило ненав’язливо випитав у бабусі Віри: дружина Немировського і двоє синів зараз на морі відпочивають. Хазяїн сам удома, будівництвом керує. А під вечір, раз нічого в хаті не тримає, таки й справді міг кудись піти.

Хлопці не домовлялися, скільки тут сидітимуть. Не знали також, що хочуть висидіти. Та одразу йти геть і визнавати марність зусиль і фактичну поразку не дуже хотілося. Тому порадилися вони пошепки і вирішили годинки з півтори початувати — для того, аби совість була чиста.

Хвилин сорок сиділи, зовсім знудилися. А потім — почалося. Причому так швидко, що хлопці ледве встигли зрозуміти, що відбувається.

А відбувалося таке: у місячному сяйві виринула темна людська постать. Чорний чоловік рухався дуже тихо, скрадався, наче чорний котисько, та все ж зі своєї схованки Данило з Богданом його впізнали. Довговолосого Тумана вони тепер, здається, впізнають навіть із заплющеними очима.

Підійшовши до високого паркана, що оточував хату Немировського, Туман скочив, учепився довгими руками за край і почав сіпатися, звиваючись вужем і намагаючись підтягнутися. Він допомагав собі ногами, а якби пустив у хід зуби — ніхто б не здивувався. Нарешті ціною неймовірних зусиль Туманові вдалося видертися на паркан. Осідлавши його, він обережно перекинув на той бік спочатку одну ногу, потім — другу, а тоді стрибнув униз і зник з очей.

Не витримавши, хлопці вискочили зі своєї схованки, кинулися до паркана — і тут-таки завмерли серед вулиці. Справді, що робити далі і чи треба взагалі щось робити, вони не знали. Туман, очевидно, мав змогу цілий день до вечора не спускати з дядька Сашка очей і, швидше за все, точно дізнався, що в цей час хазяїна вдома не буде. Тому можна сміливо вдиратися в хату.

— Чого йому треба? — тихо запитав Богдан.

— Я знаю так само, як і ти, — огризнувся у відповідь Данило. — У гості так не ходять — це факт. Питання інше: що нам робити? Куди бігти? Кого гукати? Він же точно хоче щось поцупити.

Наче на підтвердження Данькових слів у одному з темних вікон будинку блиснуло слабеньке світло. Ліхтарик. Туман присвічував собі ліхтариком. Світло в інші кімнати не переміщалося, лише рухалося. З чого хлопці зрозуміли: нічний злодій знайшов саме ту кімнату, яка потрібна, і тепер шукає те, за чим прийшов. Ще трохи — і знайде, а тоді запросто втече. Просто в них на очах.

Першим оговтався Данило. Піднявши з землі камінець, він підкинув його на руці, спробував замахнутися, а тоді штовхнув Богдана ліктем:

— Зможеш докинути?

— Що? Куди? — не зрозумів той.

— Жбурляй каміння у вікна. Бий скло. Давай, не стій стовпом!

Більше нічого пояснювати не треба було. На фізкультурі у школі вони вже кидали учбові металеві гранати на дальність, і рівних у цій вправі Богданові Майстренку не було. До того ж мало ви знайдете хлопчаків, особливо - свого віку, у яких би хоч раз не виникало бажання шпурнути каменюкою в шибку і розтрощити її. Навіть не думаючи, для чого це потрібно, лише цілком довіряючи своєму розумному другові, Бодя взяв у нього камінь, замахнувся — р-раз!

Дзень-нь-нь!

Камінців під ногами валялося досить — дядько Сашко саме завозив на подвір’я щебінь. Нахилившись, Богдан взяв ще один, замахнувся — р-раз!

Дзень-нь-нь!

Шибки розліталися в темряві з веселим дзвоном. Камінців Богдан не жалів — прицільно лупив по вікну, цілячись на світло від ліхтарика. Після третього попадання воно згасло, а після п’ятого друзі вирішили, що досить, і поспішили назад у свій сховок.

Дуже вчасно!

Через паркан не переліз — незграбно перевалився Туман, упав навкарачки і кілька перших метрів рачкував. Тоді звівся на рівні ноги і, озираючись, чкурнув у темряву. Подія, що сталася за мить, приголомшила хлопців — засвітилися всі

1 ... 13 14 15 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця козацького скарбу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця козацького скарбу"