Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Маргаритко, моя квітко 📚 - Українською

Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

1 022
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маргаритко, моя квітко" автора Крістіні Нестлінгер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 103
Перейти на сторінку:
обличчя все, що мала сказати по телефону, якби він мене вислухав! Може, так воно і краще! До холодного голосу можна додати ще і крижаний погляд! Та я його просто змішаю з болотом!»

Маргарита збігла сходами вниз. Перед тим, як відчинити браму, вона набрала в легені повітря й підготувала перше речення своєї полум'яної промови. Воно мало звучати так: «Я вийшла, щоби сказати тобі, що більше нічого не хочу про тебе чути. Бо ти підла свиня!»

Хоча Маргарита і підготувала своє речення, і набрала повітря, та Флоріан знову виявився прудкішим. Не встигла Маргарита до нього підійти, як він уже гукав:

– Ну, нарешті! Чого так довго? Я вже зачекався! Думав, що

ти не прийдеш! Постановив собі порахувати до ста і йти геть!

Маргарита підійшла до Флоріана. Вона була майже на голо* *

ву нижча за нього. їй не подобалося, що доводиться дивитися на хлопця знизу вгору. Коли поглядаєш на когось зверху вниз, можна вкласти в погляд набагато більше зневаги.

– Що з тобою? – спитав Флоріан і поклав Маргариті руки на плечі.

Маргарита подумала: «Ну, Гансикові, певно, цього буде досить! Він уже може йти класти на стіл свою десятку!»

– Забери лапи! – прошипіла вона. Флоріан забрав руки з Маргаритиних плечей і запхав їх у кишені.

– Це через твоїх старих, так? – спитав він. – Вони можуть нас побачити?

Не варто навіть намагатися, вирішила Маргарита, пояснювати Флоріанові, що її тато з мамою не належать до таких моралістів і ретроградів, котрі зчиняють вереск, щойно якийсь молодик покладе лапи на плечі їхній доньці. Вона хотіла нарешті позбутися свого першого речення. Та раптом виявилося, що вона його забула. Тому вона вимовила єдиний шматок фрази, який іще могла згадати.

– Ти підла свиня! – сказала вона. І тут їй пригадалось усе речення, але навспак: – Я більше нічого не хочу про тебе чути! Тому я вийшла!

Флоріан розпачливо подивився на Маргариту і пробелькотів:

– Але чому?

Маргарита вже хотіла йти додому. Головне ж було сказано! А про деталі, напевно, ліпше було не починати, бо вона відчула, що її очі знову наповнюються слізьми. А ридати перед Флоріаном – цього Маргариті аж ніяк не хотілось. Отож, вона розвернулась і попрямувала до воріт, але Флоріан побіг за нею і схопив и за руку.

– Поясни принаймні, чому я підла свиня! – вимагав він. -Ти ж не можеш сказати мені таке і тут же втекти.

Маргарита спробувала вирватися від Флоріана, та він міцно тримав ЇЇ. Дівчина шарпнулась і раптом вислизнула з плаща. Флоріан ухопив порожній рукав.

– Віддай плащ, – сказала Маргарита. Флоріан притиснув плащ до живота:

– Спочатку скажи мені, чому я підла свиня. Маргарита була в розпачі. Відібрати плащ силоміць вона би

ие змогла. Повертатися додому без плаща – теж не хотіла. До того ж, на ній була тільки тоненька футболка, яка майже не гріла і крізь яку було чітко видно її опуклі груди й ковбаску сала на животі. Маргарита сказала:

– Віддай плащ, і я скажу!

– Клянешся-божишся? – спитав Флоріан.

– Клянуся-божуся! – запевнила Маргарита.

Флоріан простягнув їй плащ. Маргарита швиденько вбралася, загорнулась у плащ і схрестила на грудях руки.

– Тепер кажи, – наполягав Флоріан. Маргарита набрала повітря і промовила:

– Ти підла свиня, бо розповів усім у класі про те, що було вчора в тебе вдома!

– Я? Я нікому нічого не казав! – скрикнув Флоріан. Його обличчя зашарілось, а вуха стали яскраво-червоні.

– Ну, може, не всім, – погодилася Маргарита, – але Отті й Александерові Гюберлю і всім іншим, з ким ходив на подвір'я!

– Я нікому не розказував, – запевнив Флоріан. – Справді нікому!

Маргарита помітила, що на очі їй знову навертаються сльози, але тепер шляху назад уже не було. Вона мусила продовжувати.

– Розказував! – крикнула вона і витерла сльози. – Мені розповіла Сабіна по дорозі зі школи!

– Вона збрехала. Вона ж завжди бреше, – сказав Флоріан.

– Може, вона і бреше, але ж вона не провидиця, – схлипнула Маргарита. – Звідки вона могла знати, що я була в тебе? Я ж не зовсім дурна і ще можу розрізнити, коли хто каже правду, а коли бреше!

– Я тільки сказав, що ти була в мене, – сказав Флоріан. -Бо вони мене спитали, звідки в мене завдання з математики. Чесно!

– Не бреши! – закричала Маргарита. – Вона знала все!

– Що все?

Маргариті зовсім не хотілося пояснювати Флоріанові, що вона мала на увазі під «усім». Він міг це собі уявити і сам!

Тут відчинилася брама, і з неї вийшов Конні, сусідський хлопець. Маргариті довелося зробити крок убік, до Флоріана. Він знову схопив її за руку і сказав:

– Я тобі поясню, все було зовсім інакше, справді, чесно, я тобі клянуся. Ходи, давай підемо звідси. Тут же неможливо спокійно поговорити. – Флоріан потягнув Маргариту вниз по вулиці в напрямку до парку. Маргарита вмовляла себе, що так покірно чимчикує за Флоріаном тільки, щоби дізнатися, які дурні відмовки він вигадає. Та десь дуже-дуже глибоко в душі вона все-таки зовсім трішечки сподівалася на те, що насправді «все було зовсім інакше». Одне було зрозуміло: непорозуміння в любовних справах бувають дуже напружені! Про це свідчили і Маргаритині 64-сторінкові романи з життя аристократів! У них часом і найміцніші подружжя розбивалися через інтриги якогось негідника або якоїсь ницої змії. Ці непорозуміння можна було би швидко з'ясувати, якби закохані спокійно поговорили одне з одним. Маргарита вважала, що Флоріанові треба дати шанс, аби потім не довелося картати себе.

У маленькому парку не було ні душі. Погода для прогулянок була і справді не найкраща. Сіре небо, холодний вітер. Починав накрапати дощ.

– Може, присядемо на лавочку? – запропонував Флоріан. Маргарита кивнула. Флоріан витяг із кишені хустинку і стер

з лавки сухе листя й пісок. Маргарита присіла, Флоріан сів біля неї і поклав їй руку на плече.

– Ну? ~ запитала Маргарита і спробувала вкласти у свій голос максимум рішучості.

~ Я тільки Александерові Гюберлю трохи натякнув. А більше справді – нікому нічого, – сказав Флоріан, – а інші, можливо, щось трохи підслухали. Це – єдине пояснення.

~ Я тобі не вірю, – сказала Маргарита – Ти брешеш!

– Не брешу, – вигукнув Флоріан. – Клянуся тобі, це правда!

Флоріан підняв два пальці правої руки і з пристрастю промовив: «Батько, мати, дитина, кров і смертна година». Це була, мабуть, найбільша і найсвященніша клятва, яку можна було почути в

1 ... 13 14 15 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маргаритко, моя квітко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маргаритко, моя квітко"