Читати книгу - "Смак свіжої малини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зажди, тихо. Я пам'ятаю якісь уривки, — примружила я очі. — Середина листопада. Ти нарешті склала той іспит з йогуртів.
— Ну нарешті, — зраділа Евка. — Насправді це були плісняві сири, але молочні продукти теж. Із «Сінґера» ми пішли на Ринок, і біля Суконниць нас оминув Рисьо із серіалу «Клан». А ти ж знаєш, як я його люблю.
— Знаю. Тепер пригадую.
— Ну і ми його зачепили.
— Ти хотіла взяти автограф.
— Так, але мала з собою тільки заліковку та проїзний. То він розписався мені на заліковці.
— Бляха! Я пам'ятаю. Який жах! Він розписався там, де ставлять відмітку про залік.
— Предмет «Продукти дистиляції та їх похідні», прізвище, оцінка: «Міцно цілую». Єдина «шістка» в «заліковці». Ну і класно. А тут мене сьогодні перепиняє секретарка: «Пані Ево, прошу негайно зайти до ректора». Я ні сном ні духом, бо геть забула про той автограф. Заходжу до кабінету, а там Голяк, той, що читає дистиляцію, поряд ректор. Обоє серйозні, брови насуплені. Почав Голяк: «Хто поставив вам залік? Адже ви ще не написали курсову роботу». Я намагалася виправдовуватися, але Голяк упав у нерви. «Це злочин! Ви хоч уявляєте, чим загрожує підробка підписів?»
— Боже, я, мабуть, відкоркую ще одне пиво. І що ти зробила?
— Подумала, що це гаплик. Але не буду трясти перед ними гузном. Трохи гідності. Тож дивлюся просто Голякові у вічі й заявляю: «Якщо це злочин, то мене, певно, розстріляють?» А ректор усміхнувся й каже: «Пане доктор, я хотів би порозмовляти зі студенткою віч-на-віч. Ви залишите нас на хвилинку?» Голяк вийшов, спопеляючи мене поглядом. А ректор питає: «Пані Ево, що це за вибрики з тим підписом?» Я відчула тінь симпатії, тож пояснюю: «Я побилася з подругами об заклад, що коли ми впродовж години зустрінемо якогось актора, то я підійду до нього й попрошу поставити мені залік. Не моя провина, що пан Пйотр зарахував мені саме цей предмет. Що вдієш, за відвагу треба платити», — завершила я.
— Ти трохи перегнула з тим закладом.
— Трохи, — погодилась Ева.
— А ректор?
— Питає: «Пані Ево, скільки вам років?» А я на це: «Я повнолітня. Ви можете сміливо призначати мені побачення». Він тільки окинув мене поглядом і каже: «Зробімо так. Я заплющу очі на всю цю справу. Ви напишете заяву про переведення до іншої групи, бо пан Голяк швидше вдавиться, ніж поставить вам залік». «А як я вам віддячу?» — питаю я. «Я ще не вирішив. Як щось надумаю, ви перша про це дізнаєтесь».
— І що тепер?
— Чекаю. Може, я встигну раніше захиститися, — сказала Евка. Якось невпевнено.
— Стара, я не хочу тебе засмучувати, але згадай собі подальшу ворожбу. Клопоти з брюнетом через жарт, а потім велика зажура через шалене кохання.
— Ти мусиш мене діставати? — Евка заходилася смоктати великий палець. Вона завжди це робить, коли засмучується.
— А той ректор симпатичний?
— Більш-менш. Як той твій Губка.
— Ти завжди казала, що зовнішність не має значення. Гаразд, більше не буду. У найгіршому випадку переведешся десь-інде.
— Третій раз?
— Може, ворожба не справдиться.
— Наразі все справдилося.
— Слухай, Евко, — пожвавилась я, — це означає, що Рафал зателефонує! І що ми побачимось!!!
14.04. Тільки от коли ж ми побачимось? І коли він, до лиха, зателефонує???
17.04. Весна, а в мене, як завжди, депресія. Знову відвідала Губку.
— Я тільки по рецепт, — почала від порога, — бо бачу, що ви по вуха завалені роботою.
— Привіт, Малинко, і що цього разу?
— Те ж саме, весняний спад настрою. Валяюся в ліжку, дивлюсь у стелю й весь час думаю про солодощі. Словом — депресія. Тому прийшла по кіло прамолану.
— Прамолан, — замислився він, розглядаючи свої нігті, — це добрі ліки, перевірені, але, може, ми спробували б щось інше…
— Можна спробувати, — знизала я плечима, — тільки щоб це не був «Чорний Тигр».
— О Боже, навіть не нагадуй, — ухопився за голову Губка. — Як подумаю, що міг тебе вбити…
— Ну, так уже і вбити. Трохи побігала по стінах і по всьому. Принаймні гарно поприбирала в бабусі. А тепер? Навіть рукою не хочеться ворухнути, а що вже казати про руку з віником.
— Зажди. Оце поп'єш флюоксетин.
— Антидепресант? — Губка кивнув. — Класно. Мені знадобиться щось міцніше на свята. Спинним мозком чую, що легко не буде.
25.04. І не було. По-перше, через Рафала. Він не зателефонує, бо вже не має до мене діла. Це я витягла з Йольки. Вона знов його зустріла (чому завжди вона?). Він знову про мене запитував. Йолька нагадала йому про дзвінок: «Ти мав до неї зателефонувати». «Це вже неактуально», — відказав він, не розгортаючи тему.
Що і чому неактуально? Чи повинна я шкодувати, що піддалась Евчиному натиску? Може, якби я задзвонила, ми знову були б разом? Я думала про це цілі свята. З'їдалася, терзалася. Мені навіть не допоміг антидепресант, а надто тому, що постала нова проблема в особі батька. Я знала, що він знов усе зіпсує. Знала, відколи він до нас повернувся.
Повернення блудного батька
— Геню, я тебе тільки спитала, — сказала бабуся. — Ти не мусиш одразу впадати в істерику.
— Але я хочу!!! — заверещала мама. Якби батько тепер її бачив… На жаль, він поїхав до Німеччини по свої речі. Я сиділа в Ірековій кімнаті. Ми слухали, як бабуся намагається розмовляти з мамою. Їй теж була не до шмиги ідея його повернення.
— Ну гаразд, то поплач, — здалася бабуся.
— Дякую за дозвіл! — мама висякалась у хусточку.
— Бабуся не хоче, як гірше, — виглянув із кімнати Ірек. — Просто ми всі переживаємо. Батько уже раз залишив нас без копійки…
— І тепер має шанс мені за це відшкодувати! Ти хоч знаєш, що відчуває самотня жінка з двома дітьми?
— Не дуже, я ж не маю двох дітей, — відповів Ірек.
— Не знаєш, — гнула своєї мама, — ти навіть уявити собі не можеш. Боротьба за виживання, жодної допомоги, жодної опори. Мати, яка тебе не розуміє.
— Саме це я можу собі уявити, — буркнув мій брат і швидко втік до спальні. На щастя, мама, перейнята трагічною картиною свого самотнього життя, не звернула уваги на цей натяк.
— Я не була щаслива з чоловіками. Спочатку Марек. Науковець, а у вільні хвилини художник. — Слово «художник» вона вимовила зі зневагою. — І насамперед кобель. Щойно бачив спідницю, як одразу висолоплював язика. І заслинювався при цьому, як боксер. Та якби все закінчувалося слиною. Повертаюсь якось додому, а той із Кабатовою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак свіжої малини», після закриття браузера.