Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смак свіжої малини 📚 - Українською

Читати книгу - "Смак свіжої малини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смак свіжої малини" автора Ізабелла Сова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 57
Перейти на сторінку:
на Андрія. Ти вже визначила термін заручин, і ми пішли це підлити.

— Зажди, тихо. Я пам'ятаю якісь уривки, — примружила я очі. — Середина листопада. Ти нарешті склала той іспит з йогуртів.

— Ну нарешті, — зраділа Евка. — Насправді це були плісняві сири, але молочні продукти теж. Із «Сінґера» ми пішли на Ринок, і біля Суконниць нас оминув Рисьо із серіалу «Клан». А ти ж знаєш, як я його люблю.

— Знаю. Тепер пригадую.

— Ну і ми його зачепили.

— Ти хотіла взяти автограф.

— Так, але мала з собою тільки заліковку та проїзний. То він розписався мені на заліковці.

— Бляха! Я пам'ятаю. Який жах! Він розписався там, де ставлять відмітку про залік.

— Предмет «Продукти дистиляції та їх похідні», прізвище, оцінка: «Міцно цілую». Єдина «шістка» в «заліковці». Ну і класно. А тут мене сьогодні перепиняє секретарка: «Пані Ево, прошу негайно зайти до ректора». Я ні сном ні духом, бо геть забула про той автограф. Заходжу до кабінету, а там Голяк, той, що читає дистиляцію, поряд ректор. Обоє серйозні, брови насуплені. Почав Голяк: «Хто поставив вам залік? Адже ви ще не написали курсову роботу». Я намагалася виправдовуватися, але Голяк упав у нерви. «Це злочин! Ви хоч уявляєте, чим загрожує підробка підписів?»

— Боже, я, мабуть, відкоркую ще одне пиво. І що ти зробила?

— Подумала, що це гаплик. Але не буду трясти перед ними гузном. Трохи гідності. Тож дивлюся просто Голякові у вічі й заявляю: «Якщо це злочин, то мене, певно, розстріляють?» А ректор усміхнувся й каже: «Пане доктор, я хотів би порозмовляти зі студенткою віч-на-віч. Ви залишите нас на хвилинку?» Голяк вийшов, спопеляючи мене поглядом. А ректор питає: «Пані Ево, що це за вибрики з тим підписом?» Я відчула тінь симпатії, тож пояснюю: «Я побилася з подругами об заклад, що коли ми впродовж години зустрінемо якогось актора, то я підійду до нього й попрошу поставити мені залік. Не моя провина, що пан Пйотр зарахував мені саме цей предмет. Що вдієш, за відвагу треба платити», — завершила я.

— Ти трохи перегнула з тим закладом.

— Трохи, — погодилась Ева.

— А ректор?

— Питає: «Пані Ево, скільки вам років?» А я на це: «Я повнолітня. Ви можете сміливо призначати мені побачення». Він тільки окинув мене поглядом і каже: «Зробімо так. Я заплющу очі на всю цю справу. Ви напишете заяву про переведення до іншої групи, бо пан Голяк швидше вдавиться, ніж поставить вам залік». «А як я вам віддячу?» — питаю я. «Я ще не вирішив. Як щось надумаю, ви перша про це дізнаєтесь».

— І що тепер?

— Чекаю. Може, я встигну раніше захиститися, — сказала Евка. Якось невпевнено.

— Стара, я не хочу тебе засмучувати, але згадай собі подальшу ворожбу. Клопоти з брюнетом через жарт, а потім велика зажура через шалене кохання.

— Ти мусиш мене діставати? — Евка заходилася смоктати великий палець. Вона завжди це робить, коли засмучується.

— А той ректор симпатичний?

— Більш-менш. Як той твій Губка.

— Ти завжди казала, що зовнішність не має значення. Гаразд, більше не буду. У найгіршому випадку переведешся десь-інде.

— Третій раз?

— Може, ворожба не справдиться.

— Наразі все справдилося.

— Слухай, Евко, — пожвавилась я, — це означає, що Рафал зателефонує! І що ми побачимось!!!

14.04. Тільки от коли ж ми побачимось? І коли він, до лиха, зателефонує???

17.04. Весна, а в мене, як завжди, депресія. Знову відвідала Губку.

— Я тільки по рецепт, — почала від порога, — бо бачу, що ви по вуха завалені роботою.

— Привіт, Малинко, і що цього разу?

— Те ж саме, весняний спад настрою. Валяюся в ліжку, дивлюсь у стелю й весь час думаю про солодощі. Словом — депресія. Тому прийшла по кіло прамолану.

— Прамолан, — замислився він, розглядаючи свої нігті, — це добрі ліки, перевірені, але, може, ми спробували б щось інше…

— Можна спробувати, — знизала я плечима, — тільки щоб це не був «Чорний Тигр».

— О Боже, навіть не нагадуй, — ухопився за голову Губка. — Як подумаю, що міг тебе вбити…

— Ну, так уже і вбити. Трохи побігала по стінах і по всьому. Принаймні гарно поприбирала в бабусі. А тепер? Навіть рукою не хочеться ворухнути, а що вже казати про руку з віником.

— Зажди. Оце поп'єш флюоксетин.

— Антидепресант? — Губка кивнув. — Класно. Мені знадобиться щось міцніше на свята. Спинним мозком чую, що легко не буде.

25.04. І не було. По-перше, через Рафала. Він не зателефонує, бо вже не має до мене діла. Це я витягла з Йольки. Вона знов його зустріла (чому завжди вона?). Він знову про мене запитував. Йолька нагадала йому про дзвінок: «Ти мав до неї зателефонувати». «Це вже неактуально», — відказав він, не розгортаючи тему.

Що і чому неактуально? Чи повинна я шкодувати, що піддалась Евчиному натиску? Може, якби я задзвонила, ми знову були б разом? Я думала про це цілі свята. З'їдалася, терзалася. Мені навіть не допоміг антидепресант, а надто тому, що постала нова проблема в особі батька. Я знала, що він знов усе зіпсує. Знала, відколи він до нас повернувся.

Повернення блудного батька

— Геню, я тебе тільки спитала, — сказала бабуся. — Ти не мусиш одразу впадати в істерику.

— Але я хочу!!! — заверещала мама. Якби батько тепер її бачив… На жаль, він поїхав до Німеччини по свої речі. Я сиділа в Ірековій кімнаті. Ми слухали, як бабуся намагається розмовляти з мамою. Їй теж була не до шмиги ідея його повернення.

— Ну гаразд, то поплач, — здалася бабуся.

— Дякую за дозвіл! — мама висякалась у хусточку.

— Бабуся не хоче, як гірше, — виглянув із кімнати Ірек. — Просто ми всі переживаємо. Батько уже раз залишив нас без копійки…

— І тепер має шанс мені за це відшкодувати! Ти хоч знаєш, що відчуває самотня жінка з двома дітьми?

— Не дуже, я ж не маю двох дітей, — відповів Ірек.

— Не знаєш, — гнула своєї мама, — ти навіть уявити собі не можеш. Боротьба за виживання, жодної допомоги, жодної опори. Мати, яка тебе не розуміє.

— Саме це я можу собі уявити, — буркнув мій брат і швидко втік до спальні. На щастя, мама, перейнята трагічною картиною свого самотнього життя, не звернула уваги на цей натяк.

— Я не була щаслива з чоловіками. Спочатку Марек. Науковець, а у вільні хвилини художник. — Слово «художник» вона вимовила зі зневагою. — І насамперед кобель. Щойно бачив спідницю, як одразу висолоплював язика. І заслинювався при цьому, як боксер. Та якби все закінчувалося слиною. Повертаюсь якось додому, а той із Кабатовою

1 ... 13 14 15 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак свіжої малини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смак свіжої малини"