Читати книгу - "Дефіляда в Москві"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Поскрьобишев! — гукнув вождь.
— Слухаю, товаришу Сталін, — увійшов помічник.
— Знайди мені генерала Судоплатова з НКВД, чи, може, він теж?…
— Здається, ще ні.
— Що значить «ще ні?» — заверещав Сталін. — Знайди Судоплатова, для його орлів робота є. Багато роботи. А де Вячик замельдувався? Теж у японців, чи, може, в хохлів?
— Ні, — відповів Поскрьобишев, — судячи з передач німецького радіо, господін Молотов тепер почесний гість господіна Ріббентропа.
— Анекдот, — засміявся Сталін. — Два чоботи пара! Так і ввійшли в історію. Пакт Молотова-Ріббентропа! А Сталін і Гітлер, виходить, на задній план! У-у-у, гади! Дурний Адольф, на нього те саме чекає. Ще будуть втікати з його бункера десь під Вінницею і його Гіммлер, і Ґерініґ, і Борман. І той же Ріббентроп. Не хотів бути зі мною. Разом ми були б непереможні! Ех, Адольфе! Дурна твоя голова, хоч і з вусами.
— Дозвольте, товаришу Сталін? — у дверях стояв фахівець із персональної мокрухи, сумнозвісний генерал Павло Судоплатов.
— Заходь, Пашо, — запросив жестом сісти прибулого Сталін. — Заходь, сідай. Серйозна розмова буде.
— Зробимо, товаришу Сталін! — сказав Судоплатов. Сталін закурив «Герцеговину Флор», помовчав і поволі спитав:
— У тебе ще є вірні люди? Вірні тобто партії і совєтському народу?
— Є, товаришу Сталін, — щиро відповів Судоплатов. — Але настрої у багатьох чемоданні, або, як кажуть наші вчорашні брати-українці, — валізові. Сказати, що всі, як один, до останнього набою захищатимуть членів уряду і вас, товаришу Сталін, не можу. Багато заразливих прикладів на найвищій горі.
— Знаю, знаю, нічого, ми і без цього мінґрельського шакала Берії обійдемось. Але він без нас, тобто без мене і вас, не обійдеться. Зрозумів, Пашо? — Сталін пильно поглянув на генерала.
— Здогадуюсь, товаришу Сталін — кивнув Судоплатов.— Кого ще?
— А ти здогадливий, — пожвавішав Сталін. — Слухай сюди. Приготуй три диверсійні групи, ні, чотири, або чекай. Берія — раз, Ворошило — два, Буденний — три, Молотов — чотири, Хрущов — п'ять…
— Хрущов ще не втік, товаришу Сталін, — перебив вождя генерал.
— А може, поки не втік, оголосити його шпигуном України? — спитав Сталін.
— Уже є документи, свідки й арештована радистка резидента Хрущова, який діяв за завданням українських націоналістів у середовищі совєтського уряду під псевдонімом «Кукурудзник». Арештувати?
— Негайно! — закричав Сталін. — Я давно його підозрював. Га! Лисий Микита! Чи як там у хохлів, Лис Микита? Хрущ! Майський жук! А я собі думаю, чого це він на першотравневу демонстрацію українську вишиванку одягнув? І не встидався своїми малоросійськими чоботами, дьогтем мащеними, наш мавзолей топтати! Наш із Леніним!
Увійшов генерал Судоплатов.
— Ввести зрадника?
— Введіть, — наказав Сталін.
Двоє кремезних лейтенантів госбєзопасности ввели, а радше внесли, Хрущова Микиту Сергійовича.
— Ну, і як ти шпигував на користь своєї Хохляндії? Розповідай! — гаркнув Сталін.
— Йосифе Віссаріоновичу, товаришу Сталін, — забелькотів Хрущов і підняв на Сталіна своє обличчя, вірніше, те, що залишилось від обличчя — криваве місиво, на якому червоніло зловісним рубіном єдине око. — Товаришу Сталін, це помилка, я вірний ленінець, тобто сталінець. Я — комуніст, я… Останній внесок кров'ю в партквиток…
— Досить! — обірвав його Сталін. — Мені один хрін — чи ти ленінець, чи бандерівець, головне — ти ворог. Мій особистий ворог. І будеш знищений, поки не втік до своїх хохлів. Взяти ленінця, — звернувся до Судоплатова, — одягнути в українську вишиванку і кинути поза левадою. Розстріляного, — додав, помітивши здивований погляд Судоплатова. — Розстріляти «Кукурудзника». Теж кликуху дали!
Непритомного Хрущова винесли. Сталін випив чарку коньяку, з'їв помаранчу, закурив. Повернувся Судоплатов.
— Ну, давай далі, Пашо. — Сталін налив йому півкелиха коньяку.
— Спасибі, товаришу Сталін, але операції я волію планувати на тверезу голову.
— Гребуєш?! — скипів Сталін, але вчасно заспокоївся і продовжив:
— Сформуєш терористичні групи з вірних людей. Після виконання завдання — всім ордени Леніна, а командирам — звання Героя Совєтського Союзу.
— Перепрошую, товаришу Сталін, але на хріна ці значки тепер?
— Що? — підвищив голос Йосиф Віссаріонович. — Ти не віриш у нашу перемогу?
— У перемогу вірю, — скромно опустив очі Судоплатов, — але хлопці хотіли би мати менш високі нагороди за ці операції.
— Я придумаю форму вручення нагород. У швейцарському банку, — хитро посміхнувся Сталін.
— Будь-яке завдання буде виконано, товаришу Сталін.
— Значить так, Ворошила треба відвідати у Владивостоці — раз, Буденного розшукати десь в обозі українських військ у Ставропільському краї — два, до Вячика Скрябіна у Берлін варто навідатись — три, Берію… а де це товариш Берія?
— Десь у Тбілісі, товаришу Сталін, — доповів Судоплатов.
— Лаврентія знайти необхідно у Тбілісі — чотири. Хто ще втік?
— Дрібних багато розбігається, але ловимо, бо набирають багато скринь із добром, далеко не встигають втекти.
— І що робите з такими? — спитав Сталін.
— Складаємо поза левадою коло Хрущова.
— Правильно, товаришу Судоплатов!
— Але…
— Що «але», товаришу? — турботливо спитав Сталін.
— Але без вишиванок, товаришу Сталін.
— Ну, це не страшно. А де це товариш Каганович? Поскрьобишев, де Лазар?
— Товариш Каганович керує штабом евакуації народного господарства, товаришу Сталін, — доповідав помічник. — Працює цілодобово. Не спить, п'є спирт з кокаїном.
— Добре, йдіть, Поскрьобишев. Як ти думаєш, Пашо, цей Лазар не збирається тікати в Палестину?
— Збирається, товаришу Сталін. Давно за ним стежимо. Він резидент сіоністського центру, що має мету створити єврейську державу.
— Де? — запитав Сталін. — У Палестині?
— У Палестині, — відповів Судоплатов. — Але не лише там.
— Що, кілька єврейських держав хоче побудувати товариш Каганович?
— Ні, одну, але велику.
— Та ти що? Звідки такі дані?
— Під подушкою громадянин Каганович Лазар Мойсейович зберігає карту майбутнього великого Ізраїлю.
— Неси мерщій цю карту! — крикнув Сталін.
— Вона тут, у мене, — Судоплатов вийняв із-за пазухи складену увосьмеро географічну карту і розстелив її на столі. Сталін змів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дефіляда в Москві», після закриття браузера.