Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

давно хотів зробити!.. Коли юний Гаррі зайшов сьогодні у "Флоріш і Блотс", він просто хотів купити мою автобіографію, яку я з радістю подарую йому тепер безкоштовно, — у натовпі знову зааплодували, — але він навіть не уявляв, — вів далі Локарт, поторсавши Гаррі за плече, від чого окуляри мало не впали йому з носа, — що невдовзі отримає значно — набагато більше, ніж книжку "Я — магічний". Він та його шкільні друзі отримають, власне, справжнього магічного мене. Так, пані та панове, маю велику радість і честь оголосити, що з вересня цього року я заступаю на посаду професора із захисту від темних мистецтв Гоґвортської школи чарів і чаклунства!

Натовп шаленів оплесками та криками, а Гаррі отримав у дарунок повний комплект творів Ґільдероя Локарта. Заточуючись під їхньої вагою, він нарешті пробрався туди, де під стіною стояла Джіні поряд зі своїм новим казаном.

— Бери, — пробурмотів Гаррі, скидаючи книги в її казан. — А я собі куплю…

— Що, Поттер, закайфував? — пролунав голос, якого Гаррі не міг не впізнати.

Він випростався і перед самим носом побачив Драко Мелфоя, що, як і завжди, глузливо шкірився.

— Крутий Гаррі Поттер, — кривлявся Мелфой. — Навіть до книгарні не може зайти, щоб не знятися на першу сторінку.

— Облиш його, він цього не хотів! — крикнула Джіні. Це вперше вона заговорила на очах у Гаррі, люто поглядаючи на Мелфоя.

— Поттере, то ти вже маєш подружку! — насмішкувато протягнув Мелфой. Джіні зашарілася, а до них із цілими стосами Локартових книжок підійшли Рон та Герміона.

— А-а, це ти, — сказав Рон, дивлячись на Мелфоя так, ніби вступив черевиком у щось гидке. — Не сподівався побачити тут Гаррі, так?

— Мене більше дивує, що тут робиш ти, Візлі, — вишкірився Мелфой. — Твої старі, мабуть, голодуватимуть цілий місяць, щоб усе це оплатити.

Рон, як і Джіні, густо почервонів. Він також пожбурив книжки в казан і рушив на Мелфоя, але Гаррі з Герміоною схопили його ззаду за куртку.

— Роне! — крикнув містер Візлі, підходячи разом із Фредом і Джорджем. — Що ти робиш? Тут можна здуріти, ходімо на вулицю.

— Так-так-так, Артуре Візлі.

Це був містер Мелфой. Поклавши руку на Дракове плече, він так само глузливо шкірився.

— Луціус, — обізвався містер Візлі, стримано кивнувши.

— Я чув, маєте багато роботи в міністерстві, — сказав містер Мелфой. — Усі ці обшуки… Сподівався, тобі хоч там платять за понаднормову працю?

Він зазирнув у казан Джіні й відшукав там серед лискучих обкладинок Локартових книжок дуже старий, пошарпаний примірник "Початкового курсу трансфігурації".

— Мабуть, таки ні, — додав він. — Не розумію, навіщо ганьбити ім'я чарівника, якщо за це навіть не платять як слід?

Містер Візлі почервонів ще дужче, ніж Рон або Джіні.

— Ми маємо цілком різні погляди на те, що ганьбить ім'я чарівника, Мелфою, — відповів він.

— Воно й видно, судячи з твоєї компанії… — скривився містер Мелфой, перевівши свій бляклий погляд на містера й місіс Ґрейнджер, які боязко за цим стежили. — А я, Візлі, вже й не думав, що твоя родина може впасти ще нижче…

Почувся металевий дзенькіт, і казан Джіні кудись полетів: містер Візлі кинувся на містера Мелфоя, той ударився плечима об книжковий стелаж, і десятки важких книжок замовлянь посипалися їм на голови.

"Покажи йому, тату!" — гукнули Фред і Джордж, а місіс Візлі закричала: "Ні, Артуре, ні!" Натовп став розступатися, збиваючи інші полички; "Панове, благаю вас!" — кричав продавець, а потім почувся голос, що заглушив увесь той галас:

— Та йой, панове, досить! Зупиніться!..

До них наближався Геґрід, долаючи вбрід книжкове море. За мить він уже розтягнув містера Візлі й містера Мелфоя. Містер Візлі мав розбиту губу, а містер Мелфой — підбите око, бо на нього впала "Енциклопедія отруйних грибів". Він ще досі тримав старий підручник Джіні з трансфігурації і жбурнув його їй, лиховісно поблискуючи очима.

— Ось, дівчино, маєш свою книжку — найкраще, на що спромігся твій батько!

Вирвавшись із Геґрідових рук, він кивнув головою Дракові і вискочив з книгарні.

— Не варто було си заїдати з ним, Артуре, — порадив Геґрід, поправляючи містеру Візлі мантію і мало не піднявши його при цьому над землею. — Вони прогнили до самого коріння, уся їхня родина, то всі знают. Чого їх слухати, тих Мелфоїв? Паршива кров, от і всьо. Давай, пішли звідси.

Продавець глянув на них, ніби збирався їх зупинити, але він ледве сягав Геґрідові до пояса і тому вчасно схаменувся. Вони попрямували вулицею, Ґрейнджери трусилися зі страху, а місіс Візлі була сама не своя зі злості.

— Гарний ти приклад дітям подаєш! Зчинив бійку на людях! Що про нас подумає Ґільдерой Локарт?

— Йому сподобалося, — втрутився Фред. — Хіба ти не чула, що він казав, як ми виходили? Питав того типа зі "Щоденного віщуна", чи не можна вставити повідомлення про бійку в репортаж, — казав, що то чудова реклама.

Але, підійшовши до каміна в "Дірявому Казані", звідки Гаррі й родина Візлів з усіма покупками мали з допомогою порошку флу повертатися у "Барліг", усі були в досить пригніченому настрої. Попрощалися з Ґрейнджерами, які мали вийти на маґлівську вулицю з іншого боку шинку. Містер Візлі почав був розпитувати їх, як працюють автобусні зупинки, але миттю замовк, побачивши вираз обличчя місіс Візлі.

Гаррі, перше ніж узяти порошок флу, зняв окуляри і надійно сховав їх у кишеню. Цей спосіб пересування явно не належав до його улюблених.

Розділ п'ятий

Войовнича Верба

Літні канікули скінчилися надто швидко. Гаррі мріяв про повернення в Гоґвортс, але місяць, прожитий у "Барлозі", виявився найщасливішим у його житті. Як було не позаздрити Ронові, надто коли згадаєш про Дурслів і про те, як вони можуть привітати його наступного разу, коли він повернеться на Прівіт-драйв.

Місіс Візлі на прощання вичаклувала пишну вечерю з найулюбленіших Гарріних страв. А на десерт був пудинг із патокою, від якого аж котилася слинка. Потім Фред із Джорджем продемонстрували піротехніку від Флібустьєра: заповнили усю кухню червоними й блакитними зірками, що майже півгодини літали, відбиваючись від стелі та стін. Врешті настала черга останньої чашки з гарячим шоколадом і — сну.

Наступного ранку збиралися дуже довго. І хоч прокинулись удосвіта, однак чомусь не встигали нічого зробити. Місіс Візлі мала не найкращий настрій, шукаючи скрізь по хаті запасні шкарпетки й гусячі пера. Напіводягнені постаті з грінками в руках наштовхувались