Читати книгу - "Мауглі"

І все починалось спочатку, аж поки їм надокучало жити в місті. Тоді вони повертались на верхівки дерев, сподіваючись, що мешканці Джунглів все-таки звернуть на них увагу.

Мауглі, навчений Законів Джунглів, не розумів такого життя, і воно йому не подобалось. Мавпи притягли його до Холодних Печер під вечір, але замість того, щоб лягати спати, як зробив би Мауглі після такої далекої подорожі, вони побралися за руки і почали танцювати та співати своїх дурних пісень. Одна мавпа виголосила промову, в якій звернула увагу своїх товаришів на те, що захоплення Мауглі відкрило нову еру в історії Бандар-Логів, бо Мауглі навчить їх сплітати гілки дерев і очерет на захист від дощу та холоду. Мауглі зірвав кілька повзучих рослин і почав їх сплітати, а мавпи намагались наслідувати його; та вже через кілька хвилин їм це набридло, і вони почали смикати одна одну за хвости і, кашляючи, стрибати рачки.

— Я хочу їсти, — сказав Мауглі. — Я тут чужий, у цій частині Джунглів. Принесіть мені чого-небудь попоїсти або дозвольте сходити на полювання.

Двадцять чи тридцять мавп тієї ж миті кинулись по горіхи та дикі плоди, але дорогою вони побилися, а повертатися з тим, що у них після бійки лишилося, було вже не варто. Мауглі, невеселий і злий від голоду, блукав вулицями мертвого міста і час від часу кидав Ловецький Клич Чужинця, але ніхто не відповідав йому, і він зрозумів, що опинився у дуже поганому місці. "Все, що Балу казав про Бандар-Логів, цілком справедливе, — думав він. — У них немає ані Закону, ані Ловецького Кличу, ані Вожаків — нічого, крім дурних слів та маленьких злодійкуватих рук. Коли я помру тут з голоду або вони мене вб'ють, то я сам буду винен. Але спробую повернутись у рідні Джунглі. Балу, звичайно, поб'є мене, але це все-таки краще, ніж ганятись разом з Бандар-Логами за пелюстками троянд".

Та як тільки він наблизився до міського муру, мавпи знову потягли його назад, докоряючи, що він не цінує свого щастя; а щоб розбудити в нього почуття вдячності, вони його щипали. Мауглі зціпив зуби і, не кажучи ні слова, пішов за галасливою зграєю мавп до тераси, під якою було водоймище з червоного піщанику, до половини заповнене дощовою водою. У центрі тераси стояв зруйнований літній павільйон з білого мармуру, збудований для відпочинку княгинь, які вже сотні років лежали в землі. Випуклий дах наполовину обвалився і загородив уламками підземний хід з палацу, що ним ходили княгині. Але молочно-білі мармурові стіни все ще були вкриті надзвичайно гарними візерунками, прикрашені агатами, сердоліками, яшмою, ляпіс-лазур'ю. І коли з-за гори виплив місяць, його світло, пробиваючись крізь ажурні стіни, відкинуло на землю тіні, схожі на чорне оксамитове мереживо.

Хоч Мауглі й був зморений, голодний і сонний, але він не міг утриматись від сміху, коли Бандар-Логи, по двадцять мавп разом, почали запевняти його, які вони великі, розумні, сильні та шляхетні і який він дурень, що хоче піти від них.

— Ми величні! Ми вільні! Ми прекрасні! Ми найчудесніше з усіх племен у Джунглях! Ми всі так кажемо — отож це правда! — кричали вони. — Оскільки ти ще нічого про нас не знаєш і при нагоді зможеш переказати наші слова всім Джунглям, щоб вони помічали нас у майбутньому, то ми розповімо тобі, які ми видатні!

Мауглі не заперечував, і тисячі мавп збіглися на терасу, щоб послухати своїх промовців, які вихваляли Бандар-Логів. Коли ж якийсь промовець спинився на мить, щоб перевести подих, вони кричали всі разом: "Це правда! Ми всі так кажемо!

Мауглі кивав головою, кліпав очима і казав "так", коли його щось питали; але в голові в нього все йшло обертом від галасу.

"Напевне, Табакі, шакал, усіх їх покусав, — думав він, — і тепер вони показилися. Звичайно, вони скажені! Невже вони ніколи не сплять? Ось хмарка хоче насунутись на місяць. Ах, коли б хмарка була більша, я скористався б темрявою і втік від них. Але як я стомився!"

За цією ж хмаркою пильно стежили Й двоє його добрих друзів у зруйнованому рові під муром: Багіра і Каа добре знали, які небезпечні мавпи, коли їх багато, а тому й не хотіли ризикувати. Мавпи ніколи не б'ються менше сотні проти одного, і. мало хто в Джунглях на це зважується.

— Я подамся до західної стіни, — прошепотів Каа, — і швиденько злізу: схил іде в той бік. На мене вони не накинуться, хоч би їх там були сотні, але…

— Я знаюо, — відповіла Багіра, — хоча б цей Балу швидше прийшов. Але ми повинні зробити, що можемо. Як тільки ця хмарка закриє місяць, я побіжу на терасу. У них там якась нарада про хлопчика.

— Щасливого полювання! — похмуро сказав Каа і поліз до західної стіни. Як на гріх, вона була зруйнована менше, ніж інші, і величезному пітонові довелося змарнувати чимало часу, відшукуючи зручного перелазу.

Хмарка затулила місяць; Мауглі мовчки стежив, що буде далі: і тут він раптом почув легкі кроки Багіри по терасі. Чорна пантера майже безшумно вибігла схилом і тепер била (вона не мала часу пускати в діло свої зуби) праворуч і ліворуч мавп, що тісно сиділи навколо Мауглі в п'ятдесят або шістдесят рядів. Вони залементували з болю і жаху, але коли Багіра спіткнулася, ступаючи по тілах мавп, що звивалися і борсалися під її ногами, одна якась мавпа закричала: "Тут лише одна! Бийте її! Бийте!"

Мавпи щільною зграєю кинулись до Багіри і оточили її, кусаючи, дряпаючи та скиглячи, а п'ятеро чи шестеро підхопили Мауглі, витягли його по стіні літнього павільйону і штовхнули в пролом напівзруйнованого даху. Коли б Мауглі виріс серед людей, то він неодмінно б розбився, тому що летіти довелося добрих п'ятнадцять футів; але Мауглі упав так, як учив його Балу, і торкнувся землі ногами.

— Почекай там, — закричали мавпи, — поки ми уб'ємо твоїх друзів, а потім будемо бавитись з тобою, якщо Отруйне Плем'я лишить тебе живим!

— Ми з