Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"

— Ще б пак, — погладив її лікар по голові. — Адже вони були досить своєрідно присмачені.

Красл згадав, що горнятко з вареною куркою лишилося в хаті у Павлати. Разом з жандармами він швиденько вирушив туди, але курки вже не було. Слухове віконце, крізь яке Ганка звичайно діставався до хати, Красл зачинив перед відходом, і Ганка вибрався, очевидно, через бічне вікно, відчинивши кого зсередини. Воно й досі порипувало на завісах, оскільки вечір був на диво вітряний. Отже, хоч Ганка і забрав з собою свій гостинець, але тим самим визнав свою вину. Принаймні, звільнив відповідні власті від потреби робити складні хімічні аналізи.

— Ганка — убивця, — це зрозумів тепер навіть той опецькуватий жандарм-важкодум, коли Красл віддавав йому ключі від Павлатового будинку. — Треба негайно виписати ордер на арешт.

— Тільки чому він вирішив її отруїти, адже це була кохана його приятеля, — висловив сумнів Красл.

— Можливо, саме тому. Тутешніх людей не розбереш. Тут ви зустрінете всякий набрід, якого в усій державі не знайдеш. Завтра зайдіть до нас на пост, треба скласти протокол. Ви нам здорово допомогли. Дякуємо…

Красл спохмурнів.

— Післязавтра мені треба їхати. Та й не знаю я нічого особливого. — Але до жандармів іти доведеться, це він знав.

Попрощавшись, він пішов до заїзду. Думати про цю історію йому вже не хотілося. Убивцю викрито, залишається тільки встановити, чому він хотів отруїти дівчину. Очевидно, згодом буде викрито і його попередній злочин — убивство Павлати. Красл був переконаний, що це також була справа рук Ганки. Але що штовхнуло його до цього? Чому він зробив це? Красл згадав, як за дитячих років бігали вони разом по стерні. Одного разу Ганка знайшов підбитого дрозда. Цілу зиму він ходив за пташенятком, ховаючи його десь у запічку, і два місяці плакав, коли його пацієнт помер. Отакий це був добрий хлопець. Ще й досі Краслові причувається, як він тужить за пташеням. Але минуло три десятки років, і він стріляє в людей, підсипає їм у їжу отруту, пиячить і краде. Що його так змінило? До чого все ж таки злиденне життя у тутешніх підгірних жителів. Там унизу, в багатій на чеських патріотів Празі, і гадки не мають про все це, бо навіть лихо сміховських робітників може здатися багатством у порівнянні з животінням такого ось Ганки, що переховується тут у лісах, в якійсь норі, і сам схожий скоріше на тварину, ніж на людину. По дорозі Красл почав був дорікати собі за те, що розповів про свого колишнього приятеля. Наче якийсь донощик. Але потім знов згадав про Альбінку: мабуть, раніше це була симпатична дівчина. А втім, вона могла б і сама сказати все це жандармам. Чому вона почала була заперечувати? Можливо, боялася тих, хто зовсім недавно стріляв у її сусідів. Він розумів її і був злий на себе. Треба було спочатку повідомити про Ганку старостві.

А староста в цей час уже чекав на нього в заїзді з шапкою в руках. Він навіть не сідав з шанобливості. Виправдовувався і щохвилини вибачався, наче говорив із самим намісником.

— Я з самого початку, пане, відчував, що ви з поліції, оте тільки місце народження трохи мене ввело в оману. Хіба ж міг я подумати, що хтось з моїх земляків виб'ється так високо, детективом стане.

— Але ж я вчитель…

— Ну, звичайно, певна річ, я розумію, — староста хитрувато посміхався. — Я тільки хотів вам сказати, що, безперечно, не схвалюю цього вчинку. Ми всі тут мали зуб на Павлату, але Альбінка, вона ж невинна. Не розумію, для чого це йому потрібно було. В усьому селі не знайдеться жодної людини, запевняю вас, яка б підтримала Ганку. Всі засуджують його, отруйника мерзенного. — Староста ще довго, мабуть, розбалакував би на цю тему, але Красл уже не відчував себе здатним щось пояснити йому. І він пішов до стойки по ключ від номера. Хазяїн поспішив до нього з усією шанобливістю, на яку був здатний. При цьому він низько кланявся.

— Ми вас переселили, пане, — повідомив він. — Не можна все-таки залишатись вам у найгіршому номері. Я наказав, щоб для вас приготували найкращу кімнату, — ведучи Красла по сходах, він незграбно пояснював: — Бачте, у мене нюх дуже добрий, це всі знають, і декотрі люди саме тому охоче до мене ходять. Коли б знав, що ви за людина, ніколи не наважився б говорити з вами так зухвало, можете мені повірити. Зрештою, хто б це міг подумати, що це не випадкова смерть? Стільки людей загинуло того дня, що про Павлату всі забули. А вам і хвилини було досить, щоб розібратися в усьому. Слово честі, в поліцейському управлінні ви, напевне, граєте не останню. скрипку. Це була простора кімната з великим двоспальним ліжком під запоною. Вікно виходило в сад. На столі стояла пляшка горілки, вже відкрита. Хазяїн налив чарки.

— Отже, за ваше здоров'я! За те, щоб і надалі ви викривали всіх отруйників і ворогів. — Але Красл відмовився випити. Він почував велику втому і хотів виспатись.

— Ну, звичайно, що це вам. Ви маєте йти до Риссіга, вас кликали на вечірку, була тут покоївка. Переказувала, щоб я негайно послав вас до замка. Альбінку туди вже відвезли у бароновій кареті. Кажуть, її там доглянуть, і за лікарями до Ліберця послали. Ну, це вже треба на них покластися, вони знають, що й до чого. І, їй-богу, сьогоднішня вечірка, напевне, буде на вашу честь, пане Красл. Он там в умивальнику є тепла вода, а коли хочете щось випрасувати… — Хазяїн був сама люб'язність. Але Красл мовчки випровадив його за двері.

Якщо це потрібно, він піде до Риссігів. Але радості з цього приводу він не почував. Він зітхнув з полегшенням, коли за хазяїном зачинилися двері. Як був, одягнений і в