Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Будуарна філософія 📚 - Українською

Читати книгу - "Будуарна філософія"

728
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будуарна філософія" автора Маркіз де Сад. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 40
Перейти на сторінку:
як Марія-Антуанетта, я обіцяю поставити тебе під вінець не менш цнотливою, ніж ти була в той день, коли з’явилася на світ.

ЕЖЕНІ. О, ти чудесна жінка! Ну гаразд, навчай мене далі. Тепер якомога доступніше розтлумач мені, як має поводитися жінка заміжня.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Хай там у якому становищі перебуває жінка, моя люба подруго, — чи то в дівоцтві, чи то в шлюбі, чи то у вдівстві, — вона ніколи не повинна ставити перед собою іншу мету, не повинна мати іншої заклопотаності чи бажання, як тільки трахатися і трахатися з ранку до вечора; бо саме для цього — і тільки для цього! — створила її природа; і якщо я вимагаю, аби для здійснення цієї місії вона потоптала ногами всі забобони, якими напхали її з малих літ, якщо я рекомендую їй категорично нехтувати настанови родини, з глибокою зневагою відкидати всі напучення батьків, то ти й сама маєш здогадатися, що з усіх пут, які слід порвати, я в першу чергу і беззастережно рекомендую порвати пута законного шлюбу. І справді, уяви собі, Ежені, юну дівчину, яка щойно вилетіла з батьківського гнізда або вийшла з пансіону, нічого не знаючи, не маючи аніякісінького досвіду і змушена безпосередньо з дитинства перейти в руки чоловіка, якого вона ніколи не бачила, змушена принести перед вівтарем присягу на вірність цьому чоловікові, присягу тим безглуздішу, що дуже часто бідолашка від самого початку плекає в серці палке бажання зрадити своє слово. Чи можна уявити собі, Ежені, долю жахливішу, аніж ця? І ось вона спутана по руках і ногах — байдуже, любить вона свого законного чоловіка чи ні, незалежно від того, як він до неї ставиться, — з ніжністю чи брутально й грубо; її честь тепер залежить від того, чи додержує вона свою присягу, і якщо дівчина порушить слово, її честь вважають заплямованою; їй лишається на вибір або загинути відразу, або тягти ярмо, аж поки все одно вона помре з розпуки. Ой ні, моя люба, ой ні, не для цього народжено нас на світ; ці безглузді закони повигадувано чоловіками, і ми не повинні їм підкорятися. Навіть офіційне розлучення — чи може воно вдовольнити нас? Аж ніяк! Хто нам гарантує, що в другому шлюбі ми здобудемо щастя, якого не знайшли в першому? Отож нам лишається тільки одне: потай надолужувати за всі невигоди, що їх ми терпимо, обплутані путами безглуздого рабства, напевне знаючи, що хай би до яких крайнощів удавалися ми в своїх розпусних походеньках, вони не тільки не суперечать законам природи, а навпаки свідчать про те, що ми складаємо їй найщирішу шану, поступатися жаданням, закладеним у нас нею і тільки нею, хіба це не означає жити згідно з її повеліннями? Образити її ми могли б саме в протилежному випадку — якби чинили всупереч законам світобудови. Отож подружня зрада, що її чоловіки розглядають як злочин і нерідко карали за неї смертю, це не що інше, Ежені, як визнання природного права, якого ніколи не зможуть нас позбавити фантазії наших тиранів. «Але хіба не жахливо, — заявляють нам чоловіки, — ставити нас у безглузде становище, коли ми ніжно любимо, як власних дітей, коли, ні про що не здогадуючись, цілуємо й обіймаємо виплодків ваших розпусних утіх?» Такий аргумент висунув Руссо; і я погоджуюся, що це єдине правдоподібне — але тільки правдоподібне! — заперечення, гідне бути використаним як полемічна зброя проти подружньої невірності. Та хіба так важко уникнути вагітності, коли віддаєшся розпусті? Ну а якщо припустилася необачності й таки завагітніла, то хіба не простіше простого позбутися небажаної дитини? Та оскільки ми ще повернемося до цієї теми, то розгляньмо спочатку лише суть подібного аргументу; і ми переконаємося, що хоч би яким переконливим він видавався, насправді він не має під собою ніякого грунту. По-перше, поки я сплю зі своїм чоловіком, поки його сім’я вливається в мою матку, то нехай водночас я матиму стосунки з десятьма іншими, ніхто й ніколи не доведе йому, що дитина, яка в мене народиться, не буде його дитиною; вона може бути від нього так само, як і не від нього, і хай навіть у глибині його душі виникнуть сумніви, він ніколи не повинен вагатися (адже брав-таки він участь у діяльності, що сприяла появі немовляти на світ!) визнати йому чи не визнати це створіння своїм. Оскільки воно може йому належати, йому воно і належить, і кожен чоловік, здатний терзатися муками на підставі подібних підозр, терзався б ними і в тому разі, якби його дружина була весталкою, бо неможливо ручатися за жодну жінку, і навіть та, котра жила цнотливим життям десять років, може спіткнутися — для цього вистачить і одного дня. Отже, якщо чоловік підозріливий, то він підозрюватиме дружину за будь-яких обставин і ніколи на всі сто відсотків не повірить, що дитина, котру він обіймає та цілує, — це справді його дитина. А що сумніватиметься він у будь-якому випадку, то немає нічого поганого в тому, аби іноді і справдити його підозри: від цього його душевний стан не зміниться — і в тому разі, коли він почуватиме себе щасливим, і в протилежному; отже, хай усе буде, як воно є. Ну, припустімо, він помиляється щодо свого батьківства, припустімо, він пестить плід розпусних утіх своєї дружини — і що в цьому поганого? Хіба ми з ним не володіємо спільним майном? У такому разі, чому б мені й не взяти в нашу сім’ю дитину, якій по праву належить частина цього майна? Їй дістанеться моя частка, і вона нічого не відбере в мого ніжного чоловіка; зрештою мій посаг належить мені, і моя дитина матеріально залежатиме тільки від мене. Ну а якби мале народилося від мого чоловіка, то хіба не мало б воно права на частину мого майна, адже вийшло б воно з мого лона? Так і нагуляна дитина дістане від мене свою частку, з огляду на ту саму причину кровної спорідненості. Оскільки дитя моє — я повинна його забезпечити. Тож який докір можете ви мені закинути? В чому моя провина? — Вона в тому, що ви дурите свого чоловіка; ви вводите його в оману — а це жорстоко, — Ні, я просто зводжу з ним порахунки, ото й усе; адже першою одурили мене, коли силоміць запхали мою голову в подружнє ярмо; і тепер я просто плачу йому тією самою монетою. — Але ж ви

1 ... 13 14 15 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будуарна філософія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будуарна філософія"