Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старі гультяї, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старі гультяї, Нечуй-Левицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старі гультяї" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14
Перейти на сторінку:
де­ся­ток кар­бо­ванців він за­ро­бив з тво­го по­ля.

- І то прав­да. То й од­пи­шу тобі, і не так тобі, як Пет­ру­севі, бо я йо­го люб­лю, як сво­го си­на.


- То не гай­ся ж та й од­пи­ши по­ле за­раз-та­ки, бо ти все нез­ду­жаєш. Ко­лись нес­подіва­но пом­реш, а я зос­та­нусь си­ро­тою.- ска­за­ла Сик­ле­та.


Дід і справді не дов­го га­яв­ся: він пішов до пи­са­ря, дав йо­му ха­ба­ра. Пи­сар на­пи­сав ду­хов­ни­цю, сам підпи­сав­ся за свідка, поп­ро­сив ще од­но­го свідка. І той за гроші підпи­сав засвідчен­ня. Гри­цай поїхав до Білої Церк­ви до но­таріуса; но­таріус засвідчив ду­хов­ни­цю. Все бу­ло зроб­ле­но як слід, по за­ко­ну. Дід од­дав ду­хов­ни­цю Сик­леті. Сик­ле­та до­ру­чи­ла бо­ма­гу своєму батькові. Дід Гри­цай по­жив ще рік і по­мер.


- Ну те­пер, хва­лить бо­га, Гри­цаєве по­ле бу­де моє! - ска­зав Мо­туз до жінки і пішов до во­лості з бо­ма­гою за па­зу­хою. У во­лості він вже зас­тав Сик­ле­ту й Сик­ле­ти­но­го батька.


- Опізнився, Мо­ту­зе, з бо­ма­гою! - обізвав­ся пи­сар з-за сто­ла. - Гри­цай од­пи­сав ще за жиз­ності своє по­ле своїй жінці Сик­леті: ось йо­го й ду­хов­ни­ця.


Мотуз ос­товпів і не міг і сло­ва про­мо­вить. Очі не­на­че згас­ли, го­лос не­на­че якась си­ла одібра­ла, в йо­го ніби од­ня­ло па­мо­ро­ки.


- Як же це во­но бу­де? Я ж йо­му зап­ла­тив за по­ле грішми? Хто же мені вер­не мої гроші? Я чо­ловік не­ба­га­тий, нег­ро­шо­ви­тий; че­рез те по­ле я на­по­зи­чав­ся в лю­дей. Як же во­но бу­де? - бідкав­ся Мо­туз.


- Як знаєш, так і ро­би. Гри­цай на­пи­сав ду­хов­ни­цю, а ду­хов­ни­ця все од­но, що й за­кон, - обізвав­ся пи­сар з-за сто­ла.


- Я сво­го не по­да­рую, бу­ду жалітись у суд, бу­ду по­зи­ваться. Для ме­не бу­де вже над­то кривд­но. Яка ж це прав­да на світі! -го­во­рив Мо­туз, ско­са пог­ля­да­ючи на Сик­ле­ту; в йо­го очах світи­лась та­ка не­на­висність до Сик­ле­ти, що, здається, він був ла­ден ки­нуться на неї і за­ду­шить її.


Сиклета навіть не ди­ви­лась на Мо­ту­за. В неї вид аж сяв, аж сміявся од ра­дості.


- Ну та й лу­ка­вий же чо­ловік, отой Гри­цай! скрив­див Мо­ту­за ні за що ні про що! - аж за­гу­ли на селі лю­де.


По селі за­го­моніли: пішла по селі опо­ро­ка на Гри­цая за йо­го лу­ка­вий вчи­нок.


За Гри­цаєве по­ле схо­пи­лась лай­ка, зма­ган­ня, тро­хи не бійка, не­на­че над дідо­вою мо­ги­лою схо­пи­ло­ся по­лум'я, підня­ло по­же­жу на кут­ку і підпа­ли­ло й Мо­ту­за, і Сик­ле­ту, і да­ле­ких дідо­вих ро­дичів. Десь знай­шли­ся й об'яви­лись Гри­цаєві ро­дичі: який­сь йо­го небіж вдру­гих і дру­гий небіж втретіх. Сам Мо­туз до­ко­пав­ся, що Гри­цаїв дядько дер­жав йо­го рідну тітку, а Мо­ту­зо­ва дя­ди­на до­во­ди­лась ро­дич­кою бабі Оришці. Мо­туз пішов до свя­ще­ни­ка й навіть дос­тав усі ви­пи­си з мет­ри­ки і заб­рав мет­ричні засвідчен­ня про своїх дя­дин та тіток.


І Мо­туз, і да­лекі Гри­цаєві ро­дичі - усі ки­ну­лись до од­но­го пи­са­ря в близько­му містеч­ку, щоб він пи­сав про­ше­ння в суд за Гри­цаєву зем­лю. Пи­сар пи­сав усім бо­ма­ги та на­би­вав ки­шені грішми. Сик­ле­та по­да­ла ду­хов­ни­цю в суд, щоб зем­лю зат­вер­ди­ли за нею й за Пет­ру­сем, а слідком за нею поїхав Мо­туз та Гри­цаєві ро­дичі. За Гри­цаєве по­ле схо­пи­лась ніби бит­ва, бит­ва га­ря­ча, бит­ва на смерть. Усі ма­ли надію виг­ра­ти на суді по­зов і заб­рать Гри­цаєве по­ле, усі не шко­ду­ва­ли за грішми, вит­ра­ти­лись до ос­таннього ша­га, на­по­зи­ча­лись в лю­дей, у жидів по самісіньку шию, си­па­ли грішми, як по­ло­вою. Кож­ний сподівав­ся, що за­бе­ре собі Гри­цаєве по­ле і по­зап­ла­чує дов­ги, ще й зіста­неться з при­бут­ком.


Довгенько тяг­ло­ся діло за Гри­цаєве по­ле в суді. Час­тенько до­во­ди­ло­ся Сик­леті, й Мо­ту­зові, й Гри­цаєвим ро­ди­чам навіду­ваться до Києва та пла­тить чи­ма­лу су­до­ву оп­лать за свої поз­ви. Че­рез який­сь час прий­шла з су­да оповістка. Суд при­су­див Гри­цаєве по­ле й грунт Сик­леті, але Сик­ле­та по­вин­на бу­ла вип­ла­тить Мо­ту­зові гроші, пе­редніше зап­ла­чені Гри­цаєві за по­ле. Мо­туз не вдо­во­лив­ся цим при­су­дом і по­дав бо­ма­гу до Пе­тер­бур­га. Там пе­рег­ляділи діло і при­су­ди­ли Сик­леті тільки Гри­цаєву ха­ту й грунт, а по­ле при­су­ди­ли Мо­ту­зові. Бідні Гри­цаєві не­божі вдру­гих та втретіх не дос­та­ли нічо­го і тільки дурнісінько вит­ра­ти­ли чи­ма­ло гро­шей.


Три ро­ки про­жи­ла Сик­ле­та са­ма з ма­лим хлоп­цем, а чет­вер­то­го ро­ку вий­шла заміж за па­руб­ка. Во­на прий­ня­ла мо­ло­до­го та гар­но­го па­руб­ка в прий­ми в свою осе­лю.


1897 р

1 ... 13 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старі гультяї, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Старі гультяї, Нечуй-Левицький"