Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- А якби я знала, що в тебе стільки вируючої пристрасті - втекла б заздалегідь , - розсміялася Джин, і її сміх задзвенів переливаючись мов дзвіночок. – Мені лячно, що запал дракона мене спопелить ще до мого повноліття . Не повірю, що за ці роки у тебе не було подружок, мій владика!

- Просто саме тепер я зрозумів, що ті пісні наложниці тобі в підметки не годяться. І тільки ти можеш розпалити в мені пристрасть, справжню драконівську.

- Де ж ти тоді пропадав, Атаван? Я гадала, ти давно забув про мене, полетів до північних кордонів, загинув смертю героя або впав до ніг якоїсь володарки, - Джин ніжно торкалася його обличчя, проводила рукою по потужних плечах, поки він продовжував притискати її до себе, сидячи на прим'ятій траві. Ніжність була її єдиною зброєю і щитом проти драконівського норову, це була саме та сила, перед якою навіть дракон міг схилити свою голову. І Джинджер звичайно ж свідомо користувалася цією жіночою хитрістю .

- Ти, здається, хотіла щоб так все і було, - посміхнувся владика . - Але я не згинув. Я тренувався, навчався, зрощував міць свого дракона. І я пам'ятав про навіжену дівчину, довгоногу, з важким волоссям кольору міді і з очима фіалками, які стають ліловими, коли вона сердиться, - Атаван знову повалив її донизу, щоб зайнятися коханням в пахучій  пряній траві, що оповила їх своїм дурманним ароматом.

***

Такі ведіння для нього ставали тортурами. Дар виявляв свою жорстокість і брав розплату. Але він навчився вириватися зі своїх снів. Ось і зараз, рипнувши зубами і закривши очі, він прошепотів, звертаючись до самого себе:

- Це всього лише кроки, що ведуть її до брами нашої в'язниці, кроки, які приведуть її до мене. У неї немає іншого виходу - тільки підкоритися долі і йти. Цей дракон ще не знає про це, але вона йому не належить. І коли я виберуся звідси, я особисто випущу йому кишки. Я буду терплячий.

   Вмовляння допомагали мало, йому все одно хотілося бійки і крові, хотілося випустити пар і хоч ненадовго перестати думати про Джин. Тому він знову вирушив на арену, знаючи, що знайде там захват та захоплення голодних глядачів і хоч і тимчасове, але полегшення від власного тягаря.