Читати книгу - "Смертниці"

— Я була з нею дуже недовго. Кілька хвилин.

— Ви розмовляли?

— Я намагалася.

— Що ви їй говорили?

Мора відчула, як долоні стають слизькі від спогадів про поїздку в ліфті. Про те, як тремтіла рука жінки, стискаючи пістолет.

— Я намагалась її заспокоїти, напоумити. Сказала, що хотіла тільки допомогти.

— Як вона відреагувала?

— Не сказала нічого. Мовчала. Ось що було найстрашніше. — Мора глянула на Стіллмена. — Її повне мовчання.

Він насупився.

— Вона якось відреагувала на ваші слова? Ви певні, що вона вас чула?

— Ця жінка не глуха, реакція на звуки була. Я знаю, що вона чула поліцейські сирени.

— І не сказала ані слова? — Стіллмен похитав головою. — Це дивно. Може, йдеться про мовний бар’єр. Це ускладнить переговори.

— Вона взагалі не здалася мені схильною до переговорів.

— Почнімо спочатку, докторко Айлс. Що робила вона, що робили ви.

— Я вже пройшла все це з капітаном Гейдером. Повторення одних і тих само запитань не дасть вам нових відповідей.

— Я знаю, що ви повторюєтеся. Але якийсь спогад може містити життєво необхідну деталь. Те, що я зможу використати.

— Вона приставила мені до голови пістолет. Було важко зосередитися на чомусь, крім того, як залишитися живою.

— Ви були там з нею. Ви знаєте, в якому вона стані. Може, маєте ідеї стосовно того, чому вона вдалася до цих дій? Чи схильна вона скривдити когось із заручників?

— Вона вже вбила одну людину. Невже вам це нічого не говорить?

— Але відтоді ми не чули пострілів, тож перші тридцять хвилин минули спокійно, а це найнебезпечніший період, коли злочинець ще наляканий і схильніший убивати полонених. Минула майже година, а вона не зробила більше жодного кроку. Нікого не скривдила, як ми знаємо.

— То що вона там робить?

— Ми не знаємо. Досі намагаємося зібрати інформацію. Відділ розслідування вбивств виявляє, як вона взагалі опинилася в моргу, ми зняли в палаті, найімовірніше, її відбитки пальців. Час грає на нас, поки ніхто не страждає. Що довше це триватиме, то більше інформації про неї ми матимемо. І то ймовірніше, що вдасться владнати все без кровопролиття, без героїзму. — Він глянув у бік лікарні. — Бачите тих копів? Їм, певно, не терпиться ввірватися всередину. Якщо до цього дійде, то я провалився. Моє головне правило для інцидентів із заручниками дуже просте: сповільнюй. Ми затримали її в крилі без вікон і виходів, тож утекти вона не може, мобільності не має. Нехай посидить і поміркує про ситуацію. Тоді усвідомить, що не має вибору, окрім як здатися.

— Якщо їй стане розуму це усвідомити.

Стіллмен подивився на неї. Його погляд м’яко зважував важливість її слів.

— Як думаєте, вона розважлива?

— Я думаю, що вона налякана, — відповіла Мора. — Коли ми були самі в ліфті, я бачила її очі. Паніку в них.

— Це тому вона вистрелила?

— Певно, їй здавалося, що вона під загрозою. Ми втрьох скупчилися навколо її ліжка, намагалися її зв’язати.

— Утрьох? Медсестра, з якою я говорив, сказала, що, коли вона ввійшла до палати, побачила лише вас та охоронця.

— Був ще й лікар. Молодий, білявий.

— Медсестра його не бачила.

— О, він утік. Після пострілу чкурнув, мов заєць. — Мора помовчала, їй досі було прикро через те, що її так покинули напризволяще. — Я опинилася в палаті сама.

— Як думаєте, чому пацієнтка вистрелила лише в охоронця? Якщо навколо ліжка вас було троє?

— Він схилився над нею. Був найближче.

— Чи може справа бути у формі?

Мора спохмурніла.

— Що ви хочете сказати?

— Поміркуйте. Форма — це символ влади. Вона могла подумати, що це поліціянт. Тому виникає запитання, чи не має вона кримінального минулого.

— Чимало людей страшиться поліції. Для цього не конче бути злочинцем.

— Чому вона не застрелила лікаря?

— Я ж сказала вам, він утік. Його там не було.

— У вас вона теж не вистрелила.

— Бо їй потрібен був заручник. Я стала найближчим теплим тілом.

— Думаєте, вона вас убила б? Якби мала нагоду?

Мора зустріла його погляд.

— Я думаю, що ця жінка зробить що завгодно, щоб вижити.

Двері трейлера раптом відчинилися. Капітан Гейдер висунув голову й звернувся до Стіллмена:

— Лерою, вам варто зайти й послухати.

— Що там?

— Щойно передали по радіо.

Мора пішла слідом за Стіллменом до трейлера, де за той короткий час, що вони провели надворі, стало ще задушливіше.

— Прокрути назад, — звелів Емертону Гейдер.

З динаміка долинув сповнений захвату чоловічий голос:

— …ви на хвилі KBUR, і з вами цього дивного дня я, Роб Рой. Оце так химерна в нас тут ситуація, панове. Зараз з нами на лінії слухачка, яка стверджує, що саме вона тримає спецпризначенців напоготові в медичному центрі. Я спочатку не повірив, але наш продюсер з нею поговорив, і здається, що це правда…

— Що це, у біса, таке? — сказав Стіллмен. — Це ошуканство. Ми ж ізолювали телефонні лінії.

— Послухайте, — наполіг Гейдер.

— …Агов, міс? — сказав діджей. — Поговоріть з нами. Скажіть, як вас звати.

Відповів хрипкий жіночий голос:

— Моє ім’я не має значення.

— Гаразд. То якого дідька ви це робите?

— Жереб кинуто. Це все, що я хочу сказати.

— І що це має значити?

— Скажіть їм. Скажіть, що жереб кинуто.

— Гаразд, гаразд. Хоч що б це значило, весь Бостон щойно це почув. Люди, якщо ви слухаєте — жереб кинуто. З вами Роб Рой на хвилі KBUR, і на телефоні в нас пані, яка здійняла стільки метушні в…

— Скажіть, щоб поліція трималася якомога далі, — мовила жінка. — У мене тут шестеро людей. І куль на всіх вистачить.

— Вау, мем! Заспокойтеся там. Немає причин когось кривдити.

Обличчя Стіллмена спалахнуло. Він розвернувся до Гейдера.

— Як це сталося? Я думав, ми обрізали зв’язок.

— Так і є. Вона зателефонувала з мобільного.

— Чийого?

— Номер закріплено за Стефані Тем.

— Ми знаємо, хто це?

— …Йой, народе, у мене проблема! — сказав Роб Рой. — Продюсер щойно повідомив, що поліція Бостона наказує мені припинити розмови з цією слухачкою. Поліція нас закриє, друзі, тож я змушений закінчити цю розмову. Ви ще там, мем? Алло? — Мовчання. — Схоже, зв’язок перервано. Що ж, сподіваюся, що вона заспокоїться. Пані, якщо ви мене слухаєте, прошу — не кривдіть нікого. Ми вам допоможемо, гаразд? А ви, мої любі слухачі, чули все на хвилі KBUR. Жереб кинуто…

Емертон зупинив запис.

— Це все, — сказав він. — Те, що ми встигли