Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Королівський убивця 📚 - Українською

Читати книгу - "Королівський убивця"

443
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Королівський убивця" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 224
Перейти на сторінку:
Барріч піймав мене за рукав і стримав. Гендз привітався із сонним челядником, що прийшов освітити нам дорогу.

— Ми провели якийсь час у Гірському королівстві, Фітце, — тихо перестеріг мене Барріч. — Там, у горах, ніхто не переймався, по який бік постелі ти народився. Але тепер ми вдома. Тут син Чівелрі не принц, а бастард.

— Я знаю, — його прямота мене вколола. — Завжди знав. Я живу з цим усе своє життя.

— Так і було, — погодився він. Його обличчя прибрало дивного виразу через посмішку — наполовину недовірливу, наполовину горду. — То чого ж ти вимагаєш від сержанта рапорту й роздаєш похвали так хвацько, нібито був самим Чівелрі? Я ледве вірив своїм очам, як ти говорив і як вони ставали струнко. Ти ж навіть не помітив, як вони тебе сприймали, ти не зрозумів, що підійшов і відібрав у мене командування.

Я відчув, що поволі червонію. Усі в Гірському королівстві ставилися до мене як до принца, а не як до принцового бастарда. Невже я так швидко звик до вищого становища?

Барріч реготнув, побачивши мою міну, а тоді знову посерйознішав.

— Фітце, мусиш відновити пильність. Спускай очі й не носи голови, як молодий огир. Регал потрактує це як виклик, а це щось таке, чому не готові протистояти. Ще ні. А може, й ніколи.

Я похмуро кивнув, дивлячись на втоптаний сніг стаєнного подвір’я. Коли складатиму звіт Чейду, старий убивця не буде задоволений своїм учнем. Я не мав жодного сумніву, що він знатиме все про інцидент біля воріт ще до того, як викличе мене.

— Не лінуйся. Зсідай, хлопче, — несподівано перебив мої міркування Барріч. Я підстрибнув від його голосу і зрозумів, що він теж мусить заново звикати до того, що в Оленячому замку з нас двох він за старшого. Скільки років я був його стаєнним хлопцем і підопічним? Найкраще б нам повернутися до цих ролей настільки точно, наскільки це можливо. Це відвернуло б кухонні плітки. Я зійшов з коня і, ведучи Сажку, пішов за Баррічем до його стайні.

Всередині було тепло й затишно. Темрява й холод зимової ночі зосталися по той бік товстих кам’яних стін. Тут був дім, жовто світили ліхтарі, а коні у стійлах повільно і глибоко дихали. Але коли Барріч проходив стайні, вони оживали. Не було жодного коня чи собаки, що не пізнав би його запаху й не прокинувся, аби його привітати. Стайничий повернувся, і його щиро вітали ті, що знали його найкраще. Невдовзі за нами слід у слід йшло двійко стаєнних хлопців, розмовляючи обидва разом, і, нічого не минаючи, викладали новини про кожного яструба, хорта чи коня. Барріч, як повновладний господар, поважно кивав головою, ставив коротке питання чи й два, поглинаючи кожну подробицю. Спустив з тону лише тоді, коли стара хортиця Лисиця, ступаючи негнучкими ногами, підійшла з ним привітатися. Опустився на одне коліно, щоб притулити й погладити її, а вона по-щенячому метляла хвостом і намагалася полизати йому обличчя.

— Оце справжня собака, — вітав він її. Тоді знову підвівся, щоб продовжити обхід. Лисиця йшла за ним, виляючи задом при кожному помаху хвоста.

Я зостався позаду, від тепла у стайні мене геть розморило. Один з хлопців квапливо повернувся, залишив мені світильник, а тоді поспішив за Баррічем. Я дістався стійла Сажки і прочинив двері. Вона охоче увійшла, задоволено пирхаючи. Я поставив світильник на полицю й озирнувся довкола. Дім. Тут я почувався вдома більше, ніж у моїй замковій кімнаті, більше, ніж будь-де на світі. Стійло в Баррічевій стайні, безпека у його володіннях, а я — один з його створінь. Якби тільки можна було повернути час, глибоко заритися в солому й натягти собі на голову кінську попону.

Сажка знову пирхнула, цього разу вимогливо. Усі ці дні, всіма цими дорогами вона несла мене й заслужила будь-якої вигóди, яку я міг би їй дати. Але кожна пряжка опиралася моїм занімілим та втомленим пальцям. Я стягнув з неї сідло й мало не випустив його з рук. Надто довго порпався в кінській вуздечці, блискучий метал пряжок танцював мені перед очима. Врешті я їх заплющив і дозволив пальцям зняти вуздечку навпомацки. Коли я розплющив очі, поруч зі мною стояв Гендз. Я кивнув йому, а вуздечка випала з моїх закляклих пальців. Він глянув на неї, проте нічого не сказав. Натомість налив Сажці свіжої води з принесеного ним відра, насипав їй вівса, докинув оберемок солодкого сіна, в якому було ще багато зелені. Я потягся до Сажчиної шкребачки, але Гендз вирвав її з моїх слабких рук.

— Я сам це зроблю, — сказав він спокійно.

— Подбай спершу про власного коня, — дорікнув я йому.

— Я вже це зробив, Фітце. Глянь. Ти не можеш добре її попорати. Дозволь, я це зроблю. Ти насилу стоїш на ногах. Йди відпочинь. Іншим разом, коли ми поїдемо, можеш замість мене попорати Сміливця.

— Барріч шкіру з мене спустить, якщо я покину свого коня на чужі руки.

— Ні, не спустить. Він не залишив би тварину під опікою когось, що сам ледь не падає, — озвався з-за стійла Барріч. — Залиш Сажку Гендзові, хлопче. Він знає своє діло. Гендзе, є тут для тебе ще одна справа. Як закінчиш із Сажкою, оглянь ту яблукасту кобилу на південному кінці стайні. Не знаю, чия вона і звідки, але здається мені хворою. Якщо так, нехай хлопці відлучать її від інших коней і вишурують стійло водою з оцтом. А я за хвильку повернуся, от тільки відведу Фітца Чівелрі в його кімнату. Принесу тобі вечерю, а поїмо в мене. Ох. Накажи хлопцям, щоб розпалили там вогонь. Холодно, мабуть, як у печері.

Гендз кивнув, уже зайнявшись моїм конем. Сажка занурила морду у свій овес. Барріч узяв мене під руку.

— Нумо, пішли, — сказав він, наче розмовляв із конем. Я неохоче сперся на нього, і ми потяглися вздовж довгого ряду загородок для коней. Біля дверей він узяв ліхтаря. Після тепла стайні ніч здавалася ще холоднішою і ще темнішою. Коли ми обмерзлою стежкою йшли до кухні, знову пустився сніг. Мої думки кружляли і пливли, наче й самі були сніжинками. Я не чув своїх ніг і не був певний, що з ними діється.

— Усе змінилося, назавжди, — кинув я в ніч. Слова відлетіли разом зі сніговим вихором.

— Що саме? — обережно

1 ... 13 14 15 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівський убивця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівський убивця"