Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

Олівія зараз виглядала як справжній воїн під час запеклої битви. Металевий обладунок відблискував під місячним сяйвом, та місцями, на ньому мерехтіло світло вуличних ліхтарів, місцями він був подертий, а місцями забруднений землею та в чорну кров монстрів. Вона важко дихала від перевтоми, але все ще міцно тримала свого меча в руках, і її яскраве рожеве волосся, затягнуте в тугий хвіст, було вже зовсім скуйовджене. Вона дивилася на нього своїми блакитно-зеленими очима, і Алену здалося, що в цих очах він от-от потоне.

«Які ж тільки гарні ці очі...» — думав принц.

Та потік його думок зупинила роздерта рана на лівій руці Олівії. Як тільки вгледів, що вона поранена, так відразу ж і зник в магічному сяйві, а за мить так само зʼявився прямо перед нею.

— Ти знову поранилася? — запитав Ален ніжно беручи Олівію за руку.

На справді, вона була дуже рада його бачити, але після останніх подій в Академії, зовсім не знала що їй слід сказати, тож просто подивилася на свою руку, та кивнула. Ален поклав свою долоню на поранену руку дівчини, і за секунду з-під неї засяяло золоте світло, а Олівія відчула як по її тілу розливається тепло, і її біль швидко вщухає, навіть виснажені в бою мʼязи швидко прийшли в норму. Вона підняла голову, та зустрілася поглядом з Аленом, схоже, увесь цей час він завжди дивився тільки на неї, це було видно неозброєним оком, а вона дурненька, приревнувала його до Ліліан, та ображалася на ті порожні балачки. А для того, щоб все зрозуміти, їй було достатньо лише поглянути йому у вічі, і всі ті чутки та переживання в один момент стали просто не важливими.

З цікавості Олівія подивилася на Алена «Очима Істини», а він, дивився на неї таким закоханим поглядом, він просто обожнює її, і не соромиться цього. Зараз вона чомусь пригадала, як одного разу в містечку Левін, дядько намагався щось сказати, ніби, якщо вона скаже Алену їсти з її рук, але решту він так і не договорив, та зараз дівчина впевнилася, що принц зробив би це з великим задоволенням. Вона відчула, що її по справжньому хтось кохає, і від цього їй стало трохи ніяково, її щоки почали палати від сорому, і вона опустила свій погляд на кілька секунд. А коли знову подивилася в обличчя принца, то ще більше зніяковіла, бо Ален дивився на неї, сповнений нестримним бажанням... Бажанням чого? Очі Істини не читають думки, а лише показують почуття та наміри, але не думки...

В цей час Ален смикнув її за вже зцілену руку, та міцно обійняв, і хоч холодні, металеві лати заважали йому відчути її тепло, він був задоволений, тому тихенько посміхнувшись, запитав:

— Що ти хотіла побачити? Просто запитай, і я відповім.

— Як ти дізнався? — здивувалася Олівія.

— Просто відчув, як ти активувала свою силу.

— Що до листів... Пробач, я не отримувала їх останній місяць...

— А, не варто, я сам винен, коли Річ не повернувся, я мав перевірити що сталося, а замість цього, я просто відправив наступного листа з іншим птахом, подумавши, що ворон вирішив побути з тобою деякий час. Хто ж знав, що у хвилину слабкості, його впіймає те створіння.

«Яке створіння? Це він про Ліліан? А як він взагалі дізнався?...» — дивувалася Олівія. Та Ален, ніби читав її думки, і вже на перед відповідав:

— Я не отримував від тебе листів, тому почав хвилюватися і пішов шукати тебе в Академії, там я про все й дізнався. Хочеш, відріжемо їм язики або спалимо їхні порожні голови? — чи то жартома, чи то серйозно запитав принц. Та увагу Олівії в цей час відірвала досить цікава картина.

Неподалік від них Філіпп, одночасно боровся з двома Монстрами, обоє з них були великими Гарпіями, і він на жаль, саме зараз потрапив у зовсім не вигідне становище.

— Ні, забудь про них, краще допоможімо моєму пустоголовому братові, бо ж сам він, очевидно, не додумається покликати на поміч.

Ален обернувся в слід за поглядом Олівії, та побачив Філіппа в такій ситуації.

— А ти впевнена, що цього горе-брата слід рятувати? Він би зробив це для тебе?

— Так, думаю зробив би, ми вже давно розв'язали ці питання, і останнім часом він був досить не поганим братом, тож... — доки вони говорили, становище Філіппа ще більше ускладнилося, бо доки він відбивався мечем від однієї Гарпії, інша вже була готова роздерти йому спину. — Ой йой, давай, роби хутенько кілька вогняних кульок, як ти вмієш, — Олівія взяла його руку, та направила долонею в бік брата, — та метни їх в он тих двох пташок.

— Хм, — він посміхнувся та сформував два магічних кола вогню, рукою, яку тримала його дівчина, а вільною рукою обхопив її за талію. — Добре, як забажаєш. — шепнув він їй на вушко, від чого в неї по тілу пробігли мурахи.

А тим часом дві вогняні кулі влучили прямо в Гарпій, врятувавши цим Філіппа. Ошелешено, він почав дивитися довкола, в пошуках мага, що щойно врятував йому життя, але помітив тільки Олівію в обіймах принца.

«Так, ну все ясно!» — подумав Філіпп, та продовжив бій.

А інші дві Гарпії вже добивали Червону Королеву, що бувши важко пораненою посміла збити їх з ніг. І коли вони вже збиралися насолодитися перемогою свого противника, Олівія згадала про них, тому тільки врятувавши брата, перевела руку принца в їхній бік.

— І цих двох теж не завадило б, надто вони задоволені, тільки пил та безлад створюють.

— Угу. — кивнув Ален, і випустив ще пару вогняних кульок.