Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

— Цьому чоловікові я віддаю мою молодшу дочку, золоту дівчинку. І якби я не був упевнений, що він зробить її щасливою, весілля не було б.

Напевно, у всесвіті Ольшанського це найкраща похвала, яку тільки можна висловити по відношенню до іншого чоловіка. Але Марчелу було нелегко заслужити довіру Ольшанського. Він домагався уваги Злати довго й наполегливо. Спочатку Ален і чути не хотів про нареченого, відомого лише тим, що популярний у всіх дівчат академії. Але за три роки Марчел дуже змінився. Вони з Філіпом разом будували свій чайний бізнес. Марчел як маг-погодник домагався максимально сприятливого мікроклімату для рослин, на основі яких вироблялися чаї. Він також став у столиці відомою людиною. Вони обидва з Філіпом прославилися тим, що, будучи студентами, змогли започаткувати і розвинути серйозну справу. З Марчелом стали виходити на контакт солідні люди. Зрештою, Ольшанський розгледів у ньому себе. Він теж у молодості мав популярність у представниць слабкої статі, але це не завадило йому дев'ятнадцять років кохати і чекати одну жінку.

Марчел під оплески підійшов до арки. Настав час з'явитися нареченій. Батько сам повів її по тій самій червоній оксамитовій доріжці до нареченого.

Усі дівчата вважають цей момент у весільній церемонії найзворушливішим. І Тереса теж так думала. Гордий за свою дочку Ольшанський світився живою батьківською радістю, що видає дочку за коханого, що видає дочку за гідного, що зміг, зумів уберегти свій скарб від життєвих труднощів і тепер у неї попереду лише безмежне щастя.

Злата, ніжна і повітряна, у вишуканій хмарці мережив — тільки біло-золотій, ступала по доріжці у дивовижних парчевих туфельках. Ішла до Марчела, хмільного від щастя, під його сповненим обожнювання поглядом. З кожною секундою все ближче і ближче до мрії.

І Тереса мимоволі згадувала події тримісячної давнини, коли сама так само йшла до Джозефа, який чекав її біля шлюбної арки. Серце билося як ненормальне, і у вухах дзвеніло. У голові прокручувалися події, які звели їх разом. Суперечливі бажання змінювались одне на інше. Хотілося, щоб цей момент тривав вічно — йти йому назустріч, не відчувати і не помічати нічого, окрім його погляду. Але в якусь мить накрило інше бажання — щоб церемонія завершилася якомога швидше, бажано миттєво. Хотілося лишитися з ним удвох. Впасти в його обійми і дізнатися про найпотаємніші "побічні ефекти", які він залишив на потім.

Тереса відчула, як рука Джозефа накрила її руку. Напевно, також згадує момент їхньої весільної церемонії. А може, те, що було після церемонії?

Вони глянули одне на одного. Все-таки те, що було після церемонії… Добре бути менталістом — бачиш усі гарячі провокаційні думки чоловіка… Ох, чого він тільки їй багатозначно не пообіцяв на сьогоднішню ніч…

Але їхній контакт очі-в-очі перервали якісь шарудіння в другому ряду. Тереса повернула голову і побачила, як на стільці прилаштовуються Муачо та Лем. Трохи спізнилися на початок. Але Тереса вже зрозуміла, що вони мали поважну причину для запізнення. В руках шоколадного одногрупника красувалася сплетена з лози колиска. Мабуть, подарунок молодятам. У його рідному світі так заведено — той, хто перший дізнався про те, що буде малюк, і має сплести колиску — тоді і дитина, і мати не матимуть проблем зі здоров'ям. Муачо вже стільки їх сплів. А що вдієш — він завжди перший дізнається, що буде дитина, бо має такий дар.

— Подарунок молодятам? — поцікавилася Тереса.

— Вони ще зарано, — замотав Муачо головою. А потім широко білозубо посміхнувся: — А ти вже час.

Тереса вагітна? Але вона поки що нічого не відчуває. Тереса на мить розгубилася, натомість Джозеф анітрохи. Він безапеляційно по-діловому забрав у Муачо подарунок.

— Дякую.

Але Тереса, як і раніше, сумнівалася. Вона запитливо глянула на Джозефа, який хазяйновито прилаштував колиску на колінах. Як же добре бути менталістом! Тереса прочитала в очах чоловіка щасливу думку: "Не сумнівайся. Що я, даремно старався?"

І вже вголос він додав, розтягнувши губи в задоволену посмішку.

— З мене твої улюблені ростбіфи… у конвертиках… щодня…

_______________________________________________________

Друзі!
Ось і закінчилась наша історія. Дякую, що були з героями та автором до кінця. Дякую за зірочки та коментарі! Ви не уявляєте, як вони мене надихали, скільки дарували сил у ці важкі дні!
Як завжди хочу висловити величезну подяку моєму літературному янголу Маргаріті Настенко за її підтримку та допомогу!!!
Запрошую підписатися на мою авторську сторінку, щоб не пропустити новини та новинки.
І нагадую, що всі ми збираємось у моїй новій історії разом стежити за пригодами нових героїв. "Ні, ні і ще раз... так!" Чекаю на Вас там!

Бережіть себе!

З любов'ю,
Ваша Ольга Обська

Кінець