Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Який же ти божевільний! Він вб'є тебе.

– Я – твій. Навіть, якщо ти мене ніколи не побачиш. Ти – моя, навіть якщо я тебе ніколи не побачу.

Між ними не було любові з першого погляду, але вона відчула свого чоловіка – того, кому вона готова народити дитину.

"Менше очей – безпечніше жити" – подумав Дітар. І підійшов до стійки. Від його уваги не вислизнула перепалка Серафіма з Агіасом, але занепокоєння із цього приводу він не відчув. Йому потрібно було дізнатися те, про що не говорять в іншому місці і на тверезу голову. Так що – нехай спадкоємець і кантрі чернець самі розбираються між собою. Чернець взяв їжу: холодний рис, трохи м'яса і печених овочів. Не встиг він поїсти, як дівчина в мантії криваво-червоного кольору підійшла до нього і зробила знак йти за нею.

Іраель поводилася дивно: ніколи раніше вона не таїлася у своїх володіннях, і не приховувала своє обличчя. Тут вона була господинею і "богинею", але не сьогодні.

Зайшовши в корридор, ведучий в комору, вона дала Дітару в руки згорток і, нічого не пояснивши, розчинилася в темряві. Чернець не звик витрачати час і сили, шоб подивитися, він повернувся до залу. Тим часом Надіша і Агіас вже домовлялися про щось удвох.

– Я хочу подякувати тобі, за те, що ти зробив. Поснідаємо?

– Поснідаємо по дорозі. – Кинув різко Дітар друзям. – Aвраал скликає всіх кантрі ченців до старої шахти. Надіша, якщо ти йдеш з нами, то постарайся не привертати увагу.

Агіас виглядав зовсім погано – він всю ніч пив і не спав. Тепер же червоні очі і сірувате обличчя, сильно видавали його втому.

Перш, ніж покласти згорток у сумку, Дітар вирішив його розгорнути, але Агіас голосно його окликнув:

– Ми готові.

– Йдемо вже. – Дітар прибрав згорток і пішов до дверей. – Візьмемо з собою і Тарсішу. Я хвилююся, не хочу залишати її одну.

– Можеш не турбуватися, коханий. – Тарсіша посміхалася їм з-за стійки. – Іраель вже дала мені чудовий похідний костюм.

Іраель провела їх поглядом і розплакалася, від відчаю, що нахлинув. Вчотирьох вони і попрямували до шахти.

За розмовою вони не помітили, що на вулиці немає Серафіма. Тут Дітар ще раз звернув увагу на Агіаса.

– Виглядаєш, ти не дуже. Як рана?

– Болить при кожному вдиху, я знову твій боржник. Ну що ж – вперед до шахти!

Тарсіша була тут вперше, все для неї було в дивину. На Ханойській Площі, не доходячи до Храму Злітаючого Дракона, вона побачила велику наскальну картину і зацікавилася. Небо вже просвітліло, і на ній була виразно видна таблиця з 64 клітин з різними фігурами.

– Що це? – Запитала вона.

– Незавершена шахова партія. Засновник Братства Ханой, грав з Царем Світу на свою свободу.

– Він переміг?

– Гм… Партію вони так і не закінчили, до поразки Ханоя залишався лише один хід. Але він не зміг прийняти навіть думку про це, тому і не зробив його. Це незавершена гра. Жодна людина до Ханоя, не посміла кинути виклик великому Цареві Світу. На кону було все: свобода від служби, від Царя і повернення до коханої Ануш. Гра була єдиною умовою вирішити їх суперечку, і він грав. Дозволити собі програти він ніяк не міг – надто велика була ціна.

– "Король" Ханоя – це головна фігура і вона була в небезпеці. – Дітар захоплено почав розповідати правила гри. Було помітно, що шахи стали його пристрастю.

Перші промені сонця торкнулися гір Агарії. Світло залило все навкруги, природа швидко прокидалася, птахи заводили трелі звідусіль, а мавпи підняли свій звичайний ранішній галас.

Сьогодні у агарійців було свято "Сутичка" або "Зіткнення". У ченців не рідкістю були ритуальні жертвопринесіння, які були деяким обрядом очищення. В якості жертв, Авраал вибирав ченців, які проявили боягузтво, порушили Кодекс чи не виконали наказ. Або полонені, засуджені на смерть. Хороший боєць цінувався в Агарії буквально на вагу золота і навіть злочинцям давався шанс спокутувати свою провину і поповнити ряди вартових.

На площі перед в'язницею окремою групою стояли близько сорока чоловік. Навколо них півколом – кантрі ченці і стражники. Ув'язнені, всі поголені, стояли босоніж і були одягнені лише в білі сорочки. Орхан і його брат – близнюк Осман були в їх числі. Засуджені не знали, що їх чекає, і переживали страшенно довгу ніч перед заходом свого життя. До ранку в багатьох страх наростав і перетворювався на звіра, що поїдає людину з середини, задовго до початку дійства. Смертники з воїнів, навпаки, готувалися до випробування, як до битви.

Як тільки загін ченців в'їхав на територію в'язниці, в рядах ув'язнених немов пролунав шум. Ніхто не знав, що саме з ними зроблять, але нічого доброго не очікували. Тому одні стали тихо волати до своїх богів, інші – розминати суглоби. Вершники – ченці, взяли їх у кільце і погнали до старої шахти. Там їх вже чекав Авраал, у своїй білосніжній мантії.

– Вітаю вас! Сьогодні ми святкуємо день "Зодіаку", який трапляється раз в кілька років. Ви були вибрані, щоб очиститися від крові, вами пролитої. Але зробити ви це зможете, тільки проливши свою. "Відкриті руки завжди отримують щось". Ви зараз – одна, хоч і вимита, але брудна тварина. З цієї тварини повинна народитися людина. Народитися в крові. Інші помруть.

Доки він говорив, ченці роздавали ув'язненим два види каміння, біле і чорне. Багато хто з жахом дивився на Авраала, здогадуючись про майбутнє.

– У вас у руках повернення до життя. Колір цих каміннь, визначить вашу долю. Білих каменів дванадцять – дванадцять з вас залишаться живими.

Після цих слів ув'язнені підняли дикий шум. Вони кричали, що не винні, і готові виконати будь-яку службу, аби лишитися живими. Деякі з солдатів, хижо оглядалися і чекали продовження. Авраал підняв руку, закликаючи до тиші.

– В цій шахті є вихід, він веде до храму Зодіаку. Вся шахта – це лабіринт в тридцять тисяч кроків з обвалами і безвихіддю. Ваша свобода і ваші життя залежать від вас самих, ну і від білих каменів. – Знову піднявся шум.

Авраал крикнув:

– Хто невдоволений – відійдіть убік, щоб ваша кров не забризкала інших завчасно!

При цих словах десяток ченців – вершників оголили мечі.

– Ніхто не примушував вас скоювати злочини. Всіх чекала смерть. А зараз, коли вам випав шанс на життя,