Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— У тексті йдеться про кров.

— Я знаю.

— Наскільки кров свіжа? Ще піддатна аналізу?

— Найдавніший зразок крові, який вдалося успішно дослідити, мав двадцять з гаком років,— відповів Страйк.— Якщо це кров і якщо вона походить з часів, коли Ґіерм Аторн був ще живий, то вона щонайменше на десять років старша. З іншого боку, вона була всередині книжки, без доступу вологи та світла, тож це може бути плюс. Хай там що, я планую подзвонити Рою Фіппсу та спитати в нього групу крові Марго, а тоді віддам кров на аналіз. Може, допоможе той тип, з яким зустрічається твоя подруга Ванесса, отой судмед, як його?

— Олівер,— підказала Робін,— і вони заручені.

— Так-так, отой. Інша цікава штука випливла з моєї розмови з Самайном...

Страйк розповів про дядька Тюдора, який був певен, що Марго Бамборо вбив «Ніко з хлопцями».

— Ніко... і ти думаєш, що то...

— Нікколо Риччі на прізвисько «Гнійний»? Шанси чималі,— відповів Страйк.— Він жив неподалік і явно мав певну славу серед місцевих, хоча ніхто в клініці й не розумів, що за персонаж прийшов до них на Різдво. Я лишив повідомлення для соцпрацівниці Аторнів, бо не знаю, наскільки можна довіряти спогадам Дебори й Самайна. Шпеник збирає для мене інформацію про Риччі, але щось давно мовчить. Мабуть, треба йому нагадати.

Він простягнув руку, і Робін повернула закривавлену сторінку.

— Менше з тим, остання новина — я знайшов К. Б. Оукдена,— закінчив Страйк.

— Що? Як?

— Учора ввечері,— відповів Страйк,— я думав про прізвища. Як Айрін їх плутає — то з Датвейта робить Дакворт, то з Аторна — Аплторп. Ще я подумав, що коли люди змінюють прізвище, то часто недалеко відходять від справжнього.

Він розвернув до неї монітор свого комп’ютера, і Робін побачила фото чоловіка середніх літ. Він мав трохи ластовиння, дещо занадто близько посаджені очі й уже почав лисіти, хоча ще мав достатньо волосся над вузьким лобом. У ньому ще можна було впізнати хлопчика, який кривив обличчя на камеру на пікніку в Марго Бамборо.

Під фото була стаття:

Серійний аферист за ґратами

«Цинічно зраджена довіра»

Шахрай-серійник, який за два роки виманив понад 75 000 фунтів у літніх удів, засуджений до чотирьох років і дев’ятьох місяців у в’язниці.

Сорокадев’ятирічний Брайс Ноукес із Форчун-стріт у Клеркенвеллі (справжнє ім’я — Карл Оукен), переконав дев’ятьох «вразливих і довірливих жінок» розлучитися з коштовностями та грошовими накопиченнями — в одному випадку йшлося про ЗО 000 фунтів, які жінка збирала ціле життя.

Суддя Маккріф характеризує Ноукеса як «хитрого й безпринципного чоловіка, який безсоромно наживався на вразливості своїх жертв».

Елегантно одягнений і красномовний Ноукес обирав своїми жертвами самотніх удів, зазвичай пропонуючи послуги оцінювання коштовностей. Ноукес переконував жертв передати йому цінні речі для експертної оцінки, обіцяючи повернути їх разом з висновком фахівця.

В інших випадках Ноукес називався представником муніципалітету та стверджував, що домовласниця не сплатила муніципальний податок і буде притягнута до відповідальності.

«Демонструючи підробні, але дуже переконливі документи, ви тиснули на вразливих жінок і залякували їх, змушуючи переказати кошти на ваш особистий рахунок»,— проголосив суддя Маккріф під час винесення вироку.

«Деякі з жертв попервах не наважувалися сказати рідним, що впустили цього індивіда до своєї оселі,— розповідає головний інспектор Ґрант.— Ми думаємо, що є ще багато жертв, які соромляться зізнатися, що їх обдурили, і ми закликаємо їх: якщо ви впізнаєте Ноукеса на фото, повідомте нас».

— У газеті неправильно написали його справжнє ім’я,— сказала Робін.— «Оукен», а має бути «Оукден».

— І саме тому звичайний пошук не показав цієї статті,— відповів Страйк.

Почуваючись так, ніби її критикують (адже саме вона мала шукати Оукдена), Робін глянула на дату виходу статті. Минуло п’ять років.

— Він мав уже вийти з в’язниці.

— Уже вийшов,— відповів Страйк і знову розвернув монітор до себе, надрукував кілька слів, а тоді розвернув результат до Робін.— Я ще трохи пошукав різні варіації його імені та прізвища, і...

Робін побачила сторінку автора на сайті «Амазону» і перелік книжок, написаних таким собі Карлом О. Брайсом. На фото був той самий чоловік, що й у газеті, трохи старший і полисілий, зі зморшками біля очей. Він тримав великі пальці в петлях поясу джинсів і був одягнений у чорну футболку з білим логотипом: стиснутий кулак усередині символу Марса.

Карл О. Брайс

Карл О. Брайс — лайфкоуч, підприємець, відзначений нагородами автор книжок про чоловічі питання — маскулізм, права батька, гіноцентризм, чоловіче психічне здоров’я, жіночі привілеї і токсичний

фемінізм. Особистий досвід Карла в гіноцентричній системі судів із сімейних справ, культурній мізандрії та експлуатації чоловіків забезпечив йому інструменти й уміння, потрібні, щоб провести чоловіків з усіх соціальних кіл до здоровішого та щасливішого життя. У лавроносній книжковій серії Карл досліджує катастрофічний уплив сучасного фемінізму на свободу слова, робоче середовище, права чоловіка й нуклеарну сім’ю.

Робін проглянула перелік книжок під біографією автора. Обкладинки були дешеві, любительські. На всіх — жінки в дещо порнографічних костюмах і позах. Напівгола білявка в короні сиділа на троні на обкладинці «Від суду кохання до судів у сімейних справах: історія гіноцентризму», а брюнетка в латексному костюмі штурмовика наставляла палець у камеру на обкладинці книжки під назвою «Ганьба: сучасна війна проти маскулінності».

— У нього і власний