Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

— Ти зможеш ампутувати йому ногу?

Мел Барр випростав спину та повернув голову до боса.

— Ти питаєш, чи зможу я ампутувати йому ногу так, щоб він після цього вижив? — відповіді він не чекав. Питання було риторичним. — Скажу так: «Jacksonville Jaguars»[166] мають більші шанси виграти наступний «Super Bowl», аніж цей хлопчина — опритомніти після того, як я відітну кінцівку за тих умов, що зараз на Паїтіті.

Сивочолий роздратовано пирхнув і зиркнув у вікно. Більше за ситуації, які йому не вдавалося контролювати, чоловік ненавидів лише ті ситуації, в яких йому не вдавалося нічого змінити.

Через хвилину Джейсон поцікавився, показуючи пальцем на непритомного Сьому.

— Як думаєш, він міг організувати це паскудство?

Ірландець здивовано звів брови.

— Хто — студент? Для чого?

— Можливо, їм вдалося зв’язатися із зовнішнім світом і… вони знали про літак.

— Але як?

Джейсон знизав плечима.

— Не знаю… Може, знали, що їх шукатимуть, якщо вони не повернуться вчасно.

— Подивися на пацана, Джейсоне. Якщо не брати до уваги тих, хто врізав дуба, він постраждав найбільше.

Сивочолий прискіпливо вивчав застигле лице Семена із сіро-синіми колами під очима.

— Хіба не міг він сам хильнути отрути, наприклад, усвідомивши, що щось пішло не за планом, і таким чином зняти з себе підозри? — Джейсон морщив лоба. — Треба гарненько допитати Марко й Ама…

Цієї миті, потривожений маніпуляціями лікаря, Сьома очуняв. Обличчя перекривила гримаса болю. Побачивши сивочолого, хлопець вирячив очі.

— Джейсоне… Джейсоне…

— Говори, — озвався чоловік.

— Я знайшов, — прохрипів росіянин. Перед очима стояли слова, викладені корою на землі.

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН

Це ж так просто! Як він не додумався раніше? Потрібно було накачатись до повного потьмарення галюциногенами, щоб усвідомити очевидне.

— Що знайшов?

— Константу… — слова давалися Семенові важко. — Велику…

— Що? — сивочолий попервах не збагнув, про що говорить хлопець.

— Відношення маси протона до маси електрона.

Джейсонове обличчя витягнулось. Удруге за день усе перевернулося в його голові. Не міг Семен організувати диверсію, а тоді, прокинувшись, думати про глобальну константу, що дасть можливість докопатися до таємниць Паїтіті.

— Зараз не час, Семене.

— Дайте мені аркуш паперу, — кривлячись, попросив хлопець.

— Послухай…

— Я наполягаю.

Джейсон потягнувся до стола, що стояв біля іншої стіни, й видобув із шухляди чистий аркуш. Разом із ручкою передав росіянину.

— Відношення маси протона до маси електрона складає 1836, — повернувшись на бік, Сьома написав число на аркушеві. — Це не точне значення, в числі є дробова частина, та вона нам не потрібна[167]. Ціла частина — 1836 — достатньо велика й безрозмірна, а отже, є однаковою, що в нас, що в Паїтіті, — хлопець перевів її у вісімкову систему числення. — У вісімковій системі 183610 дасть число 34548, — знаючи напам’ять цифри цивілізації Паїтіті, Семен намалював у нижній частині аркуша чотири символи:

Неслухняними пальцями відірвав шматок аркуша та подав Джейсону.

— Ось що треба шукати. Звеліть своїм людям — ученим, каменярам, усім, хто працює з каменями чи золотом, — хай шукають подібний напис у надрах Паїтіті.

Нічого не розуміючи, Мел Барр переводив здивований погляд із хлопця на чоловіка й назад. Х’юз-Коулман узяв папірець і промовив слова, яких Ірландець не чув від боса за весь час роботи у Твердині.

— Усе зроблю, Семене.

Сьома безсило повалився на спину й застогнав. Від болю із запалих очей струменіли сльози.

— Ти дав йому знеболювальне? — строго запитав Джейсон.

— Знеболювальне йому не допоможе.

Сивочолий схилив голову до плеча, намагаючись не дивитися на хлопця.

— Зроби ін’єкцію героїну. Найкращого, який тільки є в Амаро.

— Добре, — кивнув лікар.

CLXIV

20 серпня 2012, 13:16 (UTC -5)

Паїтіті

— Він, — твердо заявив Амаро. — Це він мене зв’язав, — коротун тицьнув пальцем у Марко Молінарі.

— Ам… А… — фарба збігла з обличчя кухаря, він став сірим, як мрець.

Їх обступили Джейсон Х’юз-Коулман, Мел Барр, Род Холмґрен і Луїс Данкович. Оддалік за групою, що зібралася навпроти піраміди, спостерігали Левко та Ґрем.

— Ти впевнений? — перепитав сивочолий.

— Абсолютно, — повіка двічі смикнулась, Амаро вишкірився. — Визнаю, Джейсоне, я винен, був під кайфом, але нічого б не сталось, якби не цей італійський запроданець. Я добре пам’ятаю, як перед приходом він ускочив до моїх апартаментів, стягнув мене зі стільця і… зв’язав, — насправді недоросток пригадував лише те, як Марко торсав його, відразу після чого він вирубився, зате, прокинувшись зі скрученими мотузкою руками й ногами, Амаро зробив висновок, що винен в усьому італієць. Хто ж іще?

— Я приходив, щоб розповісти про студентів! — вигукнув Молінарі. — Щоб сказати тобі, що японка підкинула отрути в їдло! — кухар смикнувся в бік Амаро чи то з наміром штовхнути пігмея, чи то замахуючись, але Род Холмґрен випередив його, вдаривши носаком черевика під коліно. Марко скрикнув і став на коліна. Його голова опинилася майже на рівні голови коротуна.

— Ти хотів попередити Амаро, а потім дозволив усім, хто стільки років жив пліч-о-пліч з тобою, зжерти отруєну їжу? — просичав Джейсон.

— Я… е… — італієць затремтів, зрозумівши, до чого все йде. — Джейсоне, не треба, — почав благати, — ти припускаєшся помилки. Присягаюся, в усьому винні студенти.

— Віддайте Амаро його зброю, — наказав Х’юз-Коулман.

Довготелесий Род дістав з-за пояса пістолет і простягнув його Амаро Кіспе. Карлик зраділо вищирився.

— Ти знаєш, що робити, — Джейсон кивнув, показуючи на Марко Молінарі.

Пістолет, здавалося, вистрелив сам. Перша куля поцілила кухареві в обличчя, понівечивши його до непізнаваності. Доки тіло опадало, розпластуючись на траві, Амаро встиг усадити в нього ще дві кулі.

Сатомі скрикнула, Ґрем із Левком несамохіть заплющили очі. Провина за смерть італійця лягала і на них також.

— Може, варто було спитати, для чого він це зробив? — обережно сказав Ірландець.

— Яка різниця? — відрубав Джейсон і закрокував до свого котеджу.

Мел Барр знизав плечима. Різниця була. Попри те що він почувався як після п’янки, лікар пам’ятав, що ознаки отруєння передусім з’явилися саме у Марко Молінарі. А ще Мел чудово пригадував дивну поведінку Семена, який почав запевняти, що в кухаря напад епілепсії, та потурбувався, щоб якомога швидше прибрати італійця з-перед очей тих, хто сидів за столами.

Ірландець провів поглядом Джейсона, а тоді розвернувся та зиркнув на трьох студентів, які, ще не отямившись, сконфужено тупцяли віддалік.

До вечора Род і Лу оцінили масштаби диверсії та доповіли Джейсонові: спалено барак, зруйновано кухню, потрощено комп’ютери й інструменти в одній із лабораторій, кілька куль прошили «Colibri», та ушкоджень, несумісних зі стабільним польотом, не знайдено, загинуло двоє