Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Переможець отримає все 📚 - Українською

Читати книгу - "Переможець отримає все"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Переможець отримає все" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143
Перейти на сторінку:
яка їх не просто годувала — яка дійсно була для них важливою. Вони пили каву, курили, сперечалися, і Віктор помітив, як поступово зник бар’єр, який існував спершу між ним і цими незнайомими людьми. Його вже без комплексів запитували про те, що їх цікавило, пояснювали речі, яких не знав і не розумів він сам.

Упродовж дня Войтович кілька разів зникав, і робота продовжувалася без нього. У студії на місце Віктора сідали інші й також виконували пісні — хто під гітару, хто під уже змонтований раніше супровід. Віктору довелося співати ще кілька пісень, які були створені ще тоді, але через відомі обставини так і не встигли знайти свого виконавця — незабутнього Тараса Лему.

Надвечір з'явився Войтович. Він скинув піджак, сорочку і, залишаючись у доволі оригінальній футболці, прилаштувався поруч із Віктором на цій бутафорській «кухні». «А може, щось путьове вийде?» І вони співали вдвох. А потім, коли команда підкріплялася «чим Бог послав», Войтович продивлявся і прослуховував інші записи, зроблені за день. Здавалося, він залишився задоволений. І коли Саша, головний технік, клацаючи кнопками, проганяв зроблену за день продукцію, метр несподівано вигукнув:

— Стоп! Ану…

Потрібне місце повернули. Це була одна з пісень Віктора, ще з «тих». Ні, не Зоряниних, адже була написана в той період, коли доля вже забрала її назавжди й коли йому було неймовірно тяжко.

Надвечір життя Заспокоїться, вщухне. І час відпочити. Я сяду на кухні… Дарма — за стіною вже стелить перину Безжальна кохана. Ім'я їй — провина… — Ану-ану… Вона, вона Завжди сумна… —

лунав приспів.

Обличчя метра виглядало вкрай зацікавленим, і всі збіглися до екрана, дивлячись на дійсно замученого, якщо не всім життям, то цим днем — безперечно, чоловіка у смугастій десантній майці з леопардом на м’язистому плечі, яке, здавалося б, усе могло подужати.

— Свічку на стіл — і то негайно… — закомандував Войтович, — таку… ну, ви зрозуміли яку… Без підсвічника, на тарілку!

На кухні живуть Тільки миші та звички… На кухні до ранку Горітиме свічка. Її запалила для мене спросоння Моя друга люба. Ім'я їй — безсоння.

Він уже бачив, цей невгамовний Войтович, як усе виглядатиме в кліпі. Чоловік, від якого завтра буде в захваті аудиторія набагато більша, аніж сьогоднішня, сидітиме трохи інакше, розвернути б його, але хижак нехай залишається в кадрі. І нехай оці рядки так і співає — тихо, речитативом. А от приспів…

Вона, вона Наллє вина І проведе ніч до ранку зі мною… В її очах Мій біль, мій жах…

— Оце гарно… Так, ще нам трьох коханок у студію… — бурмотів Войтович. — Ну, це ми знайдемо… А може, не трьох…

Докапає свічка, На кухні світанок. І сонцем по вікнах Розпишеться ранок. І стукає в двері — аж серце калата Остання кохана. Ім'я їй — розплата…

Метр виглядав просто щасливим і мало не потирав руки. Народ допивав каву, а вони вийшли на повітря перекурити.

— Повір мені, Вітю, це буде гарно, — мовив Войтович. — Віриш?

Віктор знизав плечима.

— Побачиш. Коли я все зліплю. Вітю… — Він глянув у самі його очі. — Не позбавляй мене можливості з цим працювати. Залишся, поки доробимо принаймні оцих два ролики. Притому останній — насамперед.

— Як скажете… — похитав головою Віктор. — Треба — то треба.

— Треба, — погодився метр. — А тобі що — зовсім не цікаво? Ну, скажи відверто.

— Гарно у вас. Приємно тут обертатися, — сказав Віктор.

— Тусуватися, — виправив Войтович. — Звикай. А в тебе є якісь ідеї? Щодо того, як це все оформити? Ну, думай. Твоя ж пісня.

Якийсь час Віктор думав, а потім промовив:

— Є, якщо дозволите…

Вечірній Київ блимав чисельними вогнями. Рух заспокоївся, і тепла безвітряна тиша поглинула каштани, які від світла ліхтарів тепер здавалися геть білими. Він залишився на самоті й покрутив у руках телефон, залишений Войтовичем. Не тому, що відчував якесь вагання — просто надто сучасна модель. Але він упорався.

Напевно, вона ще не спала. Голос був спокійним, рівним, не здивованим.

— Привіт.

— Привіт, рада тебе чути. Не сподівалася.

— Не збудив?

— Ні. Ти ж знаєш, я пізно лягаю.

— Ти не зайнята?

— Звісно, ні. Тим паче, для тебе. Дуже рада твоєму дзвінку.

— Я хотів дещо тобі запропонувати. Пам’ятаю, ти розповідала про свої невдачі. То я знайшов для тебе місце якраз у двох відеокліпах замість тих. Ну… не Ель Кравчук, звичайно, але фахівці кажуть, що також пристойно. І… гонорар зовсім непоганий. Ти згідна?

Вона розгубилася.

— Віку… це так несподівано… А… що це? Ти що, просив за мене Войтовича?

— Та ні, навпаки він мене просив. Це мої… як він каже — ролики. Треба зіграти знаєш кого? Мою коханку. Тобто навіть одразу трьох. Потягнеш?

— Віку… ти серйозно? Ти

1 ... 142 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможець отримає все», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переможець отримає все"