Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Меч і хрест 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч і хрест"

516
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч і хрест" автора Лада Лузіна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 140 141 142 ... 151
Перейти на сторінку:
натовпу огрядна гола постать і вклонилась їм у пояс, захитавши безрозмірними грудьми з незліченними рядами золотих дукатів.

І Марійка подумала, що дивуватися можна без меж, і ніколи, напевно, це Місто не вичерпає своїх таємниць – і страшних, і дивних, і смішних, і абсолютно неможливих…

Тому що зараз перед нею стояла її абсолютно гола викладачка.

– Василино Андріївно, – глухо охнула Марійка, – це ви?

– Ваша покірна слуга, Маріє Володимирівно, – знову схилилася перед нею гроза і гордість Марійчиного інституту. – Київські відьми вітають Вашу Владу на горі Києвиць!

– Як ви сказали, пробачте?.. – розгубилася Ковальова.

– Києвиця, – випросталася Василина, і в її незвично шанобливому голосі промайнули знайомі повчальні нотки, – найперша назва Замкової гори.

– А я все згадувала, згадувала, – забубоніла її учениця, старанно відводячи очі від оголених тілес своєї вчительки. – Київська, Киянка… Як я могла забути?

– Хай пребуде з вами мудрість, Ясні Києвиці! – тут же вдарив її по вухах ошалілий галас.

– Тобто Києвиці жили поряд із горою Змія ще до того, як вона стала Старокиївською… – Марійка погладила бездумне чоло. У цьому спостереженні проглядалася неприємна логіка, але вона була не в змозі її сприйняти. – А це Дарина і Катя, – невпевнено відрекомендувала своїх супутниць студентка.

– Третя влада трьом! – завили відьми. – Полум’я Марені!

– Марена… А котра година? – занервувалася раптом Дарина.

Марійка тупо витріщилася на свій годинник, який пережив таке інтенсивне купання:

– Ще немає дванадцятої. Це ж треба…

– Так на мене Ян чекає біля клубу! Все! – заквапилася Землепотрясна. – Даруйте. У вас свій шабаш, у нас свій! Дуже дякую… До речі, якщо хтось хоче… Ще ж невідомо, чий шабаш кращий!

– Хазяїн чекає на вас, Дарино Андріївно, – зламалася навпіл Василиса Премудра, розмашисто показуючи правою рукою на браму за своєю спиною.

– Ян? Він тут? – не зрозуміла Дарина. – Він мав на увазі цей шабаш? Авжеж… – посвітлішала Чуб. – Він же Демон!

– Хазяїн не любить, коли його називають так, – бо так його звуть лише люди, – лагідно пояснила їй Василина. – А хазяїн не любить сліпих…

– А ми що, вже не люди? – одразу обурилася Землепотрясна.

– Усе готово до Другого Свята року! – оголосила Вася з урочистістю царського церемоніймейстера. – Покої чекають на вас, Ясні Києвиці!

Марійка тоскно скривилась. Із замку лунала музика. Гримнули гармати, безжально лупонувши у барабанні перетинки. Її одяг був мокрим, і тіло щільно сповив холод, прилип невидимими бинтами до Марійчиних боків, живота, підошов ніг, і їй довелося зробити зусилля, щоб змусити себе ворухнутись і рушити далі – крізь святковий натовп, який розступався, махав руками, горлав, підстрибував, пританцьовував.

Тепер вона бачила, що між розчервонілими і розпатланими жіночими обличчями то тут, то там шмигають волохаті і плескаті мордочки чортів. Василина йшла трохи збоку, тримаючи шанобливу дистанцію. Попереду них, пересуваючись дрібними кроками, дрібушили три зігнуті відьми, несучи за краї велике, як вітрило, полотно, куди з усіх боків падали золоті монети, окаті каблучки, браслети шириною в манжет, ланцюги, тіари, намиста.

– Що це? – тужачись, промимрила вона.

– Ваша Влада, – відгукнулася Василина праворуч. – І ми визнаємо її, – додала вона значущо. – Це золото нашого Батька, зібране в ніч на Купала… А його – значить, ваше.

– Скарби? – зацікавилася Чуб.

– Ми маємо поділити це? – проклюнулася Катя.

– А… – байдуже мовила спроквола Марійка.

Їй хотілося лише одного – лягти чи бодай сісти куди-небудь, і вона згадувала тоскно, що в усіх порядних казках, здобувши перемогу, шановані їх авторами герої опам’ятовуються – лежачи в постелі. Тоді як порятовані, прикладаючи палець до вуст, шепочуть одне одному: «Тихіше, тихіше… Вони мають відпочити».

– Користь, честь і слава! Слава змієборцям! – заволали відьми.

Марійчина голова хилилася тягарем набік. Крики, брязкіт, рух, тіні… Ниє садно на зідраних об ґрати руках. Холодно, холодно, холодно…

…Тепло. Запах, різкий і знайомий, потягнув її назовні. Марійка чхнула і прокинулася. Вона сиділа на теплій, покритій хутром лаві в кімнаті з низькою стелею і встеленою золотом підлогою. А перед її обличчям зависла широка чаша з паруючим теплим відваром.

– Випийте, – сказала Василина Андріївна.

Прямо по курсу красувалася Дарина Чуб – як завжди, гола. Обліплена з ніг до голови листям подорожника, весела і, схоже, п’яна, чи то від радості, чи то від випитого пійла, – в усякому разі, в руках у неї була така сама чаша.

– П’ю за дівок чарівної краси! Хто бачив кращих, хай їм повилазить! – бравурно тостонула Землепотрясна, діловито притримуючи листок на лівій вилиці, і поцокалася з такими ж голими відьмами. – А ще, – заторохтіла вона, – всім мужикам мають видавати при вході роги та хвости! А балет танцюватиме чортів канкан! Це що-о-о-то!!! Хлопці раком, хвости ось так! А на кострищі ми спалимо опудало Інквізиції! Вони нас, а ми їх! Правильно, дівки?! Будьмо! За нас з нами і за хрін з ними!

Відьми з готовністю стулили чаші. Віддалік височіла Катерина Дображанська, навколо якої метушилося не менше десяти підлабузниць. Двоє старанно просушували її чорне волосся пухнастим рушником. П’ятеро з трепетом обгортали високе і струнке тіло величезним мокрим простирадлом. Ще троє стояли напохваті.

– А «Гори, гори ясно, щоби не погасло» – це купальська пісня, а зовсім не з казки «Дванадцять місяців»! – торохтіла Дарина.

– Купальська роса зніме будь-яку хворість, а вогонь… – віщала Дображанській прислужниця зі сплутаними мідними патлами.

І вигляд у Каті, що стояла на купі золота в покоях спаленого в XVII столітті замку воєводи і приймала царські почесті від зграї гологрудих відьом, був такий задоволений і умиротворений, немов усе, нарешті, стало на свої місця.

– Випийте, моя Ясна пані.

Марійка слухняно прийняла гарячу чашу з рук Василини і, лиш узявши посудину, помітила: її руки обмотані якимось листям і ганчірками і вже не болять.

– «Земле-Мати, благослови мене трави брати, і трава – я», – буденно буркнула Вася. – Пийте, – повторила вона, –

1 ... 140 141 142 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч і хрест», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч і хрест"