Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

319
0
14.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 140 141
Перейти на сторінку:
кавзальности. А тому, що ці самі причини, що приводять нас зовсім не туди, куди ми сподівалися,- ці причини проходять перед нами сховано, і ми тільки потім знаходимо їх. А втім, я зовсім не збираюсь вам читати лекцію політграмоти. Я зараз... просто хочу дивитись на вас... Ви нічого не маєте проти?

- Будь ласка,- посміхнувся Марченко.- Дивіться.


Спиридонова поправила собі зачіску і, положивши ноги на канапу, промовила: - Так от скажіть мені, ви знайомі з працею доктора Кречмера?


- Ні!


- Як же це так? - щиро здивувалася Спиридонова.- А мені переказували, що ви психіатр! Ви вчилися в Петроградському університеті?


- Навіть близько біля нього не був.


- От тобі й раз! Де ж ви тоді вчились?.. Себто не те я хочу вас спитати. Ну, все одно, так де ж ви вчились?


Видно було, що Спиридонова про інше думала, але Марченко цього не помічав і тому так відповів:


- Можна сказати, ніде: дуже маленьку ми маємо освіту.


- Дуже маленьку? - чомусь зареготала жінка і, зареготавши, враз заговорила тихо і серйозно: - А я, знаєте, училась дуже багато. Так багато, що ви й не в'являєте. Я, товаришу Потапе, людина з вищою освітою. Ви розумієте? - і сказавши це, вона зробила здивовані очі.- От тобі й раз! Чому ж ви не дивитесь на мене з відповідною повагою?


- Чи не думаєте ви сьогодні зайнятись самобичуванням? - спокійно промовив Марченко.- Це не погана справа, коли й справді надійшов слушний час.


Спиридонова зідхнула й положила свою руку на руку співбесідника.


- От бачите,- зажурно сказала вона,- ви вже й розгадали мене... Тепер я вже й не знаю, що мені говорити далі.


Вона підвелась з канапи і мовчки зупинилась біля вікна.


- Ви тільки-но говорили про якийсь труд доктора Кречмера? - прийшов їй на допомогу мужчина.


- От! От! - сказала Спиридонова і знову підбігла до Марченка.- Я, знаєте, от що хотіла вас спитати: ви бачили коли-небудь обличчя шизофреніків? Ну, звичайно, бачили! Так от, чи не здається вам, що я шизофренічка? Мене, знаєте, це страшенно мучить. Ви знаєте, скільки мені років?


- Не знаю!


- Ви й не припускаєте, мабуть. Мені, щоб ви знали, уже на тридцять п'ятий перевалило. Себто я, коли й не на десяток, то у всякому разі, років на вісім старіша за вас. Правда?.. Ну і от. А тепер скажіть мені, вам подобається моє обличчя чи ні?


- Обличчя то мені ваше подобається,- посміхнувся Марченко.- Але от не подобаються ваші розмови, бо не добачаю в них ніякого сенсу.


- Так-таки й ніякого? - цілком щиро здивувалась товаришка Спиридонова.- А чому ви не хочете припустити, що я... ну, як би вам сказати... ну, словом, я хочу закрутити з вами кохання? Зараз, до речі, весна, солов'ї, запах, знаєте, такий надзвичайний, ну і т. д.


- Ви питаєте чому? Багато, бачите, перешкод до цього кохання. Перша перешкода: я надто величезний. Але третя й найголовніша та, що, хто його знає, може, я вже й жонатий.


- А хіба жонатим не можна кохати?


- Звичайно, можна, і навіть рекомендується: свою жінку.


- Гм! - кинула Спиридонова й замислилась.- Свою жінку... А хто ж ваша жінка? Себто я не про це хочу спитати... Про що я думала вас спитати? От я й забула!


Спиридонова безпорадно розвела руками і, прямо та одверто подивившись на Марченка, засміялась тихим, щирим дитячим сміхом. І стільки в цім сміху було справжньої безпосередньої наївности, що Потап знову здивовано подивився на жінку.


- Їй-богу, не розумію вас,- сказав він.- То ви говорите зі мною, як звичайна собі балакуча людина, то...


- То,- підхопила Спиридонова,- говорю, як психічно ненормальна? Так?.. Ну і чому ви мовчите? Ну і говоріть так!.. Знаєте,- продовжувала вона.- Такі люди єсть в житті. І, скажу я вам, страшенна морока з ними: держати їх на волі ніяк не можна, але й на Сабурку їх теж не приймають. І коли живуть вони по своїх глухих закутках - з ними ще можна миритися. Та...



4



Тут письменник, не дописавши останньої фрази, яка йому давалася з таким страшенним трудом, що він навіть запарився,- тут письменник раптом чхнув, висякався в носову, хустку і, положивши ручку, несподівано промовив:


- Фініта! Нарешті зрозумів! Я тепер розумію, чому в таких муках народжується мій роман,- його не треба писати. Я тепер розумію, чому люди мого роману говорять такою надуманою мовою: вони не існують. Я, так би мовити, попав пальцем в небо. Хруща нема, бо він надто нікчемний. Спиридонова на Сабурцї і її ніхто не бачить. Марченко не лікар і тому він вийшов такий штучний. Треба, нарешті, взяти інший типаж, і саме той, що був би далекий від інтелігентщини й був би близький до творчого життя. Саме тоді я й найду потрібні мені слова і образи. Саме тоді і вийде роман.


І, сказавши це, письменник зібрав свої розділи (два скінчені і один розпочатий) і, заховавши їх подалі у шухляду (для нащадків!!!), сів на поїзд і поїхав на Донбас. Письменник вирішив писати новий роман: без сумнівних професорів (Ярута мусів бути сумнівним професором), без істеричок, без котурнових «нових» людей. Письменник вирішив написати роман з живими людьми, себто з звичайними робітниками, з колективістами, з трудовою інтелігенцією, себто реалістичний роман, який би читали робітники, колективісти, трудова інтелігенція,- всі ті, хто за проводом комуністичної партії творить нове життя й до якого б з погордою ставились нарешті доморощені, скажім, Марселі Прусти.


Мораль: раніш як братися за роман, треба з'їсти з сучасними героями ще один пуд соли і не треба звертати уваги на те, чого ніхто не хоче помічати і має рацію.

1 ... 140 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"