Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

Вражений звуком цього голосу, Теодор раптом підвів голову і подумав, що це якась галюцинація. Звикнувши до глибокої темряви за два місяці життя в цій кам’яній коробці, він подивився на лжесвященика і глибоко зітхнувши не впізнав Жака Коллена; його обличчя, подзьобане сірчаною кислотою, здалось йому зовсім не схожим на обличчя його “мази”.

— Це справді я, твій Жак, я перебрався за священика і прийшов урятувати тебе. Не роби дурниць, не впізнавай мене, удавай, що сповідаєшся.

Це було сказано швидко.

— Цей юнак дуже пригнічений, смерть лякає його, він в усьому признається! — сказав Жак Коллен, звертаючись до жандарма.

— Скажи мені щось таке, що довело б мені, що ти — він, бо в тебе тільки його голос, — сказав Теодор.

— Чуєте, нещасний каже мені, що він невинний, — провадив Жак Коллен, звертаючись до жандарма.

Бібі-Люпен не наважувався говорити, щоб не бути впізнаним.

— Sempre-mi! — відповів Жак, повертаючись до Теодора і кажучи йому на вухо ці умовні слова.

— Sempre-ti! — сказав юнак, відповідаючи на пароль. — Значить, це справді мій “маза”.

— Це ти зробив?

— Я.

— Розкажи мені все, щоб я міг подумати, як урятувати тебе. Вже час, Шарло тут.

Корсиканець негайно став на коліна, немов бажаючи сповідатись. Бібі-Люпен не знав, що робити, бо ця розмова відбулась так швидко, що забрала не більше часу, ніж потрібно, щоб прочитати її. Теодор швиденько розповів обставини злочину, які ми вже знаємо, але яких не знав Жак Коллен.

— Присяжні засудили мене без доказів, — сказав він, закінчуючи.

— Дитино! Ти розводишся, коли тобі зараз “стригтимуть волосся”.

— Але мене могли обвинуватити тільки в заставі цінностей. Ось як судять, та ще в Парижі...

— Як же було діло? — спитав Дурисмерть.

— Так ось. Після того, як я бачив тебе, я познайомився з однією корсиканкою, малою дівчинкою, яку зустрів, прибувши в “Пантен” (Париж).

— Скрізь чоловіки, що через дурість кохають жінку, — скрикнув Жак Коллен, — тому й гинуть... Це тигри на волі, тигри, які лепечуть і дивляться в дзеркало... Ти був нерозважливий!..

— Але...

— Ну, так навіщо вона тобі здалась, ота клята “хмара”?

— Це чудова жінка, з прутик завбільшки, тоненька, як вугор, прудка, як мавпа, пролізла крізь димар і відчинила мені двері будинку. Собаки, напхавшись кульок, здохли. Я “рішив” обох жінок. Коли гроші були взяті, Джінетта знов замкнула двері і вилізла крізь димар...

— Така чудова вигадка варта життя, — сказав Жак Коллен, милуючись виконанням злочину, як карбувальник милується моделлю фігурки.

— Я зробив дурницю, виявивши стільки хисту заради тисячі екю.

— Ні, заради жінки! — заперечив Жак Коллен. — Адже я казав тобі, що вони відбирають у нас розум.

Жак Коллен кинув на Теодора погляд, повний зневаги.

— Тебе не було, — відповів корсиканець, — я був самотній.

— І ти кохаєш оте маля? — спитав Жак Коллен, відчувши докір у цій відповіді.

— Ах, коли я хочу тепер жити, то швидше заради тебе, ніж заради неї.

— Будь спокійний. Я не дарма звусь Дурисмерть. Я беруся тебе врятувати.

— Як? Жити? — скрикнув молодий корсиканець, підводячи свої зв’язані руки до вогкого склепіння в’язниці.

— Люба моя Мадленочко, приготуйся вернутись на “нічну леваду”! — провадив Жак Коллен. — Ти мусиш бути готовим до цього, тебе не уквітчають трояндами, як святкового вола... Коли вони нас “підкували” для Рошфора, значить, хочуть спекатись нас. Але я зроблю так, що тебе вирядять у Тулон, ти втечеш і повернешся в “Пантен”, а я тобі влаштую гарненьке існуваннячко...

Зітхання, яких мало лунало під цим непохитним склепінням, зітхання щастя і визволення, вдарилось об камінь, і він відбив цю ноту, що не має рівної собі в музиці, у вуха остовпілого Бібі-Люпена.

— Це наслідок прощення гріхів, тільки що обіцяного йому за його признання, — сказав Жак Коллен, звертаючись до начальника таємної поліції. — Бачите, пане жандарм, ці корсиканці сповнені віри. Але він невинний, як немовля Іісус, і я спробую врятувати його.

— Хай бог буде з вами, пане абат! — сказав Теодор по-французьки.

Дурисмерть, більше ніж будь-коли — Карлос Еррера і канонік, вийшов з камери засудженого, кинувся в коридор, і розіграв сцену жаху перед паном Го.

— Пане начальнику, цей юнак — невинний! Він викрив мені винуватця... Він ішов на смерть заради хибної честі... Це корсиканець! Попросіть для мене, — сказав він, — п’ятихвилинного побачення з паном генеральним прокурором. Пан де Гранвіль не відмовиться негайно вислухати іспанського священика, який так страждав від помилок французького правосуддя.

— Добре, я піду, — відповів пан Го, дуже здивувавши усіх присутніх при цій незвичайній сцені.

— Але, — провадив Жак Коллен, — поки що накажіть провести мене знов у двір, бо я закінчу навернення одного злочинця, якого я вже вразив у серце... У них є серце, у цих людей!

Ця промова схвилювала всіх осіб, що були там присутні. Жандарми, тюремний секретар, Сансон, наглядачі, помічник ката, які чекали наказу, щоб іти наладновувати механізм, висловлюючись по-тюремному, всі ці люди, що їх почуття не проймають глибоко, були збуджені цілком зрозумілою цікавістю.

У цю хвилину почувся гуркіт екіпажу, запряженого породистими кіньми, що знаменно зупинився на набережній біля ґрат Консьєржері. Дверцята відчинились, підніжок було відкинуто так швидко, що всі подумали про приїзд дуже знатної особи. Незабаром якась дама, розмахуючи синім папірцем, у супроводі лакея й грума підійшла до ґратчастого входу. Одягнена душе розкішно в усе чорне, в капелюсі,