Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Йти просто під землю не дуже хотілося. Щоправда, і залишатися тут теж не можна було. Думаю, вже скоро зрозуміють, що маг, спрямований на знищення генерала, убитий разом з усіма големами, і когось відправлять по наші голови. Тому й слід було терміново йти. Добре, що разом із нами Зоуї, а вона, як мені відомо, від самого початку саме представниця столичного криміналу, а отже, підземні проходи могла знати, про що я її й запитав.

—  Зможеш вивести нас катакомбами звідси?

—  Не знаю. У цій частині підземель не бувала раніше. Вони контролюються військовими і тут краще не шастати. - У цей момент нашу розмову перервав потужний вибух, від чого в нас навіть задзвеніло у вухах. Перевівши погляд у бік джерела вибуху, ми побачили полум'я, що здіймається до небес у вигляді колони. - Ректор академії вступив у бій, треба йти терміново. Скоро міста може не стати, - зачастила Зоуї. Видно, як їй стало страшно, побачивши полум'я до небес.

—  Тоді веди, - вимовив я, і ми втрьох полізли під землю. У цей час звуки бою тільки посилювалися. Мені було страшно. Там у бій вступили вочевидь маги високого рівня, і нам із порожніми накопичувачами і резервами робити тут нічого. Ми одного артефактора дев'ятого рангу з големами ледь змогли перемогти.

Люк зірвала з кріплень Сальміра за допомогою телекінезу. У неї за минулі кілька хвилин від закінчення бою вже трохи відновилася мана. У мене в принципі теж, але не настільки, щоб проводити подібні маніпуляції.

Намагаючись не підніматися вище кам'яних уламків, що прикривають вхід у каналізацію, ми обережно спустилися дерев'яними сходами вниз. Тут нам довелося зістрибнути в нечистоти, які текли сорокасантиметровим шаром. На жаль, у цій частині немає пішохідної частини, і нам доведеться певний час іти прямо в нечистотах.

—  Схема катакомб доволі логічна, - сказала Зоуї, після того як активувала артефакт, що блокує її нюх. - Якщо проходи тут такі самі, як і в східному районі, то через сто нерфів буде спуск на нижчий рівень через шлюз.

—  Сподіваюся, що такий самий, - вимовив я. - Нам треба, щоб ти вивела нас за місто.

—  Катакомби лише в трьох місцях ведуть за місто. Точніше, у чотирьох, але в четвертому проході знаходиться резервний склад артефактів на випадок вторгнення. Там зараз, мабуть, купа нітірі, нам краще не йти туди.

—  А ці три виходи відомі широкому загалу? - запитав я в Зоуї, переглянувшись із Мірою.

—  От же я ідіотка. Звичайно відомі. Я б на місці загарбників поставила там засідку, - сказала вона.

—  Думаю, краще до складу йти. З військовими шансів вижити буде більше. Якщо тільки склад не захопили.

—  У тебе залишилися ті літаючі іграшки? - запитала в мене Міра.

—  Викинув усі за непотрібністю. Але можу за кілька хвилин зробити, там схема проста за нинішніми мірками для мене.

—  Роби. Я накину кілька елементів візуального розмовника на нього. Ми зможемо подивитися, що там. Але спочатку я пропоную нам усе ж таки покинути цей тунель, ходити в гівні мені не подобається.

Перехід на нижчий рівень виявився рівно там, де і має бути. Але він виявився запечатаним, і всередині видно було сигнальну схему. Думаю, у звичайний час ми б серйозно задумалися, чи варто лізти туди. Але зараз шанси, що за нами вишлють комунальників, мінімальні. Тож Міра просто водяним тараном вибила двері, і ми зайшли в невелике приміщення, в якому був люк, що веде вниз.

Перш ніж вирушити нижче, Сальміра гарненько по нас пройшлася водою під тиском, щоб змити з нас лайно, і тільки після цього ми спустилися на нижній рівень катакомб. Вони знаходилися майже на два десятки метрів нижче. Повітря всередині затхле і сповнене запахів розкладання, у чому ми одразу й переконалися: навколо лежали сотні трупів домашніх тварин. 

—  Некросу чимало.

—  Тут тільки тварини, - сказала Міра. - Судячи з останків найсвіжіших трупів, їх просто скидають через люк униз. 

—  А ось і причина, - промовив я, помітивши трохи осторонь вівтар. - Вівтар-накопичувач некроманта. Збирає некрос і переправляє некроманту, прив'язаному каналом до нього. 

—  Заборонена річ. У нас, якщо дізнавалися про наявність таких вівтарів, одразу під суд   некроманта віддавали. Він може черпати енергію, навіть перебуваючи в тисячах кілонерфів від нього. І їх можуть бути десятки і сотні. Один некромант зміг перемогти універсала першого рангу, будучи шостим.

—  Пропоную просто піти. Наскільки я чула, подібні речі мають зворотний зв'язок, - скривилася Зої. - Це не наша справа, і тут немає трупів нітірі.

—  Не думала, що це скажу, але Зої має рацію. Треба йти далі, - сказала Сальміра, попрямувавши вперед.

Імпровізований цвинтар швидко закінчився, і вже за двадцять метрів ми йшли порожнім коридором, що йде під кутом глибше. Спершу йшли спокійно, але поступово на обличчі Зоуї почало проявлятися занепокоєння. І якщо спочатку його прочитати практично було неможливо, то через півгодини стало видно, що вона в паніці. Щоб зрозуміти причину паніки, я навіть зупинив усіх і зажадав відповіді.

—  Я не знаю, куди ми йдемо, - сказала вона, нервуючи. - У східному районі таких глибоких тунелів не було. Ми вже на сотню нерфів спустилися під землю. На стінах є засохла сіль, отже, тут буває вода.

—  Щодо води не бійся, у разі чого я не дам нам потонути, - сказала Сальміра.

—  Думаю, варто пройти ще трохи вперед, і якщо нічого не зміниться, ми можемо повернутися в каналізацію, - запропонував я, і дівчата погодилися.

Коли за двадцять хвилин ми вже хотіли повернути назад, тунель вийшов у невеликий зал, у який, крім нашого, вело ще два тунелі. Начебто нічого незвичайного, але в залі стояло кілька ящиків, усередині яких при ближньому огляді виявилися продукти харчування, консервовані в прозорих ємностях. З боку залу на стінах поруч із тунелями висіли таблички, на яких написано "Армійський штаб" біля тунелю, з якого прийшли ми, "Міська лікарня" і "Море".